Ухвала

від 05.04.2012 по справі 2а-13546/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13546/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Іванчуку В.М.,

за участю:

представників позивача -Алексєєва І.С., Мосійчук А.В.,

представника відповідача -Овсяннікової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Земмлер Україна»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Земмлер Україна»звернулося у суд з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002502302 від 29.04.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо нереальності угод, укладених позивачем з його контрагентом ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л», які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки послуги транспортного експедирування, отримані позивачем за названими договорами, пов'язані із здійсненням останнім господарської діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Земмлер Україна»з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л»за липень -вересень 2010 року, за результатами якої складено акт від 13.04.2011 року №822/23-02 та виявлені порушення позивачем п.п. 7.4.1. та п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 30874,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 29 квітня 2011 року № 0002502302, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24699,00 грн., зі сплати штрафних (фінансових) санкцій - 6175,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім послуг транспортного експедирування від ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л»за відповідними договорами, які суперечать п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемними, а тому не створюють юридичних наслідків.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л»податковими органами встановлено взаємовідносини останнього з ТОВ «Е-Восток Україна», за наслідками перевірки якого встановлено порушення останнім вимог ст. 203, 215 та 216 ЦК України в момент вчинення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, товар (послуги) по вказаним правочинам в порушення вимог ст. 662, 655 та 656 ЦК України не передавався. Також перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за період з 01.03.2008 року по 01.09.2010 року. Враховуючи встановлене, а також те, що ТОВ «ТЕК «Трансплайн-Л»мало договірні відносини з названим товариством, податковим органом зроблено висновок, що відображені у податковій звітності ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л»правові взаємовідносини з вищевказаним суб'єктом господарювання вчинені без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплату податків. Отже, операції позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи 01 липня та 02 серпня 2010 року між позивачем та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л»було укладено договори транспортного експедирування №01/07-10 та №01/08-10, відповідно.

Згідно з п. 2.1. названих договорів замовник (позивач) доручає, а експедитор (ТОВ «ТЕК «Трансплайн-Л»надає послуги з виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом по території України та по території іноземних держав, а також надає транспортно-експедиторські послуги.

На підтвердження факту отримання позивачем послуг транспортного експедирування, наданих ТОВ «ТЕК «Трансплайн-Л», позивачем надано копії актів надання послуг, товарно-транспортних накладних, а також виписки з банку, що підтверджують проведення розрахунку позивача з контрагентом за надані послуги.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л», колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо збільшення сум податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з тих підстав, що контрагент його контрагента не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява N 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Окрім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідач не надав жодних доказів того, що контрагент позивача не мав трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ «ТЕК «Транслайн-Л», з огляду на те, що це були договори про надання послуг, а не про постачання товарів, як про це зазначає відповідач.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст ухвали складено 06 квітня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М