Ухвала

від 23.01.2012 по справі 2а-6576/11/0170/26

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6576/11/0170/26

23.01.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Єланської О.Е.,

суддів Кукти М.В. ,

Ілюхіної Г.П.

секретар судового засідання Плисенко Ф.Ю.

за участю сторін:

представник позивача - Приватного підприємства "Фірма Стас і Ко" - ОСОБА_3, довіреність № б/н від 01.01.12 року;

представник відповідача - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В.) від 02.08.11 року у справі № 2а-6576/11/0170/26

за позовом Приватного підприємства "Фірма Стас і Ко" (вул. Комунальна, 28, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В.) від 02.08.2011 року у справі № 2а-6576/11/0170/26 адміністративний позов Приватного підприємства "Фірма Стас і Ко" до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкового повідомлення-рішення №0005232301 від 25.05.2011 року Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим. Стягнено з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Фірма Стас і Ко" 3,40 грн. судового збору.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.08.2011 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, при вирішенні спору по суті, грубо порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За розпорядженням керівництва Севастопольського апеляційного адміністративного суду, суддів Санакоєву М.А., та Горошко Н.П. у зв'язку з поважними причинами, було замінено на суддів Ілюхіну Г.П. та Кукту М.В.

У судове засідання 23.01.2012 року представник Державної податкової інспекції в м.Сімферополі АР Крим не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши заперечення на апеляційну скаргу представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі АР Крим було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ПП «Фірми Стас і Ко»з питань взаємовідносин з ПП «Севелітстрой»за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт від 11.05.2011 року № 5849/23-4/30193824 (а.с.10-16).

Перевіркою встановлено порушення ПП «Фірми Стас і Ко»п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 та п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, в результаті чого, встановлено заниження позивачем податку на додану вартість за грудень 2010 року в сумі 11089,00 грн.

В акті перевірки зазначено, що згідно даних бази «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»встановлено наступне:

ПП «Севелітстрой», ЄДРПОУ 35096833, стан 0, ДПІ в м. Сімферополі (Продавець) на ПДВ 11089 грн., сформувало податковий кредит фірми «Стас і Ко»(Покупець).

Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість ПП «Севелітстрой»відобразило у своїй податковій звітності підприємства з наступними станами:

- «23»місцезнаходження не встановлено: ПП «Фрегат XXI»(ЄДРПОУ37172250); ПП «Родіна XXI»( ЄДРПОУ 37172287)

Отже, матеріали справи свідчать про те, що в ході перевірки встановлено, що податковий кредит за грудень 2010 року сформовано за рахунок постачальників зі станом, що відрізняється від «0», що свідчить про фіктивність формування податкового кредиту у ПП «Севелітстрой»та неможливість здійснення постачання товарів (робіт, послуг) у грудні 2010 року.

Також, проведеною перевіркою встановлено, що у ПП «Фрегат XXI»та ПП «Родіна XXI»відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що ПП «Фрегат XXI»та ПП «Родіна XXI»декларувало у податковій звітності господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг), відсутність у ПП «Фрегат XXI»та ПП «Родіна XXI»основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, що вказує про неможливість фактичного отримання та продажу товарів (робіт, послуг), у зв'язку із чим, посадовими особами податкового органу зроблені висновки про відсутність документів, які б підтверджували фактичне отримання та реалізацію або використання у господарській діяльності товару.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст. 664 Цивільного кодексу України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продави доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Матеріали справи свідчать про те, що посадовими особами податкового органу зроблені висновки про те, що податковий кредит ПП «Севелітстрой»за грудень 2010 року від постачальників ПП «Фрегат XXI», та ПП «Родіна XXI»який проведено на підставі нікчемних правочинів згідно з п. 1.4 пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.3, п. 7,2, пп. 7.3.1 п. 7.3. пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.97 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»підлягає зменшенню.

Судом першої інстанції встановлено, що покупець фірма «Стас і Ко»не могло отримувати товар (роботи, послуги) у зв'язку тим, що:

- ПП «Севелітстрой»не здійснювало операцій по купівлі товару та послуг від постачальників ПП «Фрегат XXI»та ПП «Родіна XXI», а отже не могло мати таких обсягів товарної маси для її подальшої реалізації;

- у ПП «Севелітстрой»відсутні основні фонди та виробничі потужності, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між даними підприємствами.

Отже, перевіркою встановлено, що при формуванні структури податкового кредиту з ПДВ фірма «Стас і Ко»з ПП «Севелітстрой»за грудень 2010 року встановлено завищення податкового кредиту по факту взаємовідносин з вказаним підприємством у сумі 11089 грн.

Відповідно до вимог частини 1,2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними та про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Як зазначено у ч. 2 ст. 215 Цивільного Кодексу України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що висновки позивача про те, що угода, укладена між ПП «Фірма «Стас і Ко»та ПП «Севелітстрой»є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є необґрунтованими та не відповідають вимогам діючого законодавства України..

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

Судом першої інстанції встановлено, що у грудні 2010 року ПП «Фірма «Стас і Ко»виконало для ПП «Севелітстрой»будівельні роботи:

- роботи з аварійного поточного ремонту кам'яної огорожі територіального центру соціального обслуговування по вул. Куйбишева;

- роботи з поточного ремонту корпусу № 6 спеціалізованого санаторію ім. Семашко смт. Сімеїз;

- роботи з поточного ремонту їдальні спеціалізованого санаторію ім. Семашко.

З матеріалів справи вбачається, що реальне виконання зазначених робіт підтверджено довідками про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року та актами приймання виконаних робіт (а.с.22-41), рахунками -фактурами за грудень 2010 року (а.с.42-44). Угода між відповідачами була реально виконана, ремонтні роботи виконані, що підтверджується податковими накладними та є в матеріалах справи.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З матеріалів справи вбачається, що всі первинні бухгалтерські документи та податкові накладні були надані ДПІ в м. Сімферополі АР Крим під час проведення перевірки, що підтверджено його текстом, зазначені в акті та в акті перевірки відсутні будь-які посилання на їх невідповідність вимогам зазначених Законів України.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів, що ПП «Фірма «Стас і Ко»та ПП «Севелітстрой»мали умисел направлений на несплату податків та одержання неоподаткованого прибутку на момент здійснення господарських відносин.

При судовому розгляді предметом доказування є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено правомірності прийняття податкового повідомлення -рішення № 0005232301 від 25.05.2011 року, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання на суму 13861,25 грн., у тому числі 11089,00 грн. за основним платежем та 2772,25 грн. штрафні (фінансові) санкції, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення № 0005232301 від 25.05.2011 року підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В.) від 02.08.11 року у справі № 2а-6576/11/0170/26, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Петренко В.В.) від 02.08.11 року у справі № 2а-6576/11/0170/26, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 30 січня 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська

Судді підпис М.В. Кукта

підпис Г.П.Ілюхіна

З оригіналом згідно

Суддя О.Е.Єланська