Ухвала

від 21.02.2012 по справі 2а-6869/11/0170/11

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6869/11/0170/11

21.02.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Привалової А.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:

представників позивача, Відкритого акціонерного товариства «Феодосійська суднобудівна компанія «Море»- ОСОБА_2, довіреність №001/5 від 20.01.2012, ОСОБА_3 довіреність №001/3 від 10.01.2012,

представника відповідача , Феодосійської МДПІ АР Крим - ОСОБА_4, довіреність №147 від 10.11.2011

прокурора , Череміса Олександра Олександровича, посвідчення №737 від 05.12.2011

розглянувши апеляційну скаргу Державної міжрайонної податкової інспекції в м.Феодосії АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А.) від 22.09.11 у справі № 2а-6869/11/0170/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія «Море»(вул.Десантників, 1, смт.Приморський, м.Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98176)

до Державної міжрайонної податкової інспекції в м.Феодосії АР Крим (вул.Кримська, 82-В, м.Феодосія, Автономна Республіка Крим, 98112)

за участю Прокуратури АРК (вул.Севастопольська, 21, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95015)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.09.11 позов Відкритого акціонерного товариства "Феодосійська суднобудівна компанія «Море»до Державної міжрайонної податкової інспекції в м.Феодосії АР Крим про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення №0000292304 від 30.05.2011, яким Відкритому акціонерному товариству "Феодосійська суднобудівна компанія «Море»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 446233грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00грн.; №0000302304 від 30.05.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 457652грн. та визначені штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.09.11 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представник відповідача у судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити за наведеними у ній мотивами.

Представники позивача наполягали на відмові у задоволенні апеляційної скарги з підстав її необґрунтованості.

Прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період -січень 2011р., за результатами якої складено акт від 20.05.2011 року №900/23-4/14309008.

За висновками даного акту встановлено порушення позивачем п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України, а саме, завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень 2011 року на суму 457652грн. У висновках акту зазначено, що в ході перевірки встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) підприємству ВАТ «ФСК «Море»від ТОВ «Ферро схід»та ТОВ «ТК «Алуніт»в січні 2011року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже, договори із зазначеними постачальниками відповідно до п.п.1, 2 ст.215, п.п.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі зазначеного акту перевірки згідно з п.54.3 ст.54 та п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення №0000292304 від 30.05.2011 про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 446233 та визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00грн. та №0000302304 від 30.05.2011 про зменшення позивачеві розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 457652грн. та визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,00грн.

В основу висновків податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування покладено висновок, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту у січні 2011 року суми податку, сплаченого у ціні товарів, придбаних у ТОВ «Ферро схід»(ідентифікаційний код 35587152) та ТОВ «ТК «Алуніт»(ідентифікаційний код 35320911), у яких відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, і, таким чином, угоди із зазначеними контрагентами мають ознаки нікчемності.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за січень 2011 року суми ПДВ, сплачені постачальникам в ціні товару, оскільки позивачем підтверджено первинними документами фактичне виконання договорів, факт здійснення господарських операцій з придбання товарів, пов'язаних з формуванням податкового кредиту, та не встановленням обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість до бюджету коли такий податок не буде сплачений продавцем. Податковим органом не встановлено недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість, обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що судом вірно встановлені обставини справи і надана ним правильна правова оцінка.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з ТОВ «Ферро схід»було укладено договір поставки №23/03 від 27.04.2010, з ТОВ «ТК Алуніт»- договір поставки №149/09-002-001 від 13.02.2009, на виконання яких постачальниками були виписані податкові накладні: №8 від 05.01.2011р. на суму 806021,95грн. в т.ч. ПДВ 134336,99грн.(а.с.143), №20 від 20.01.2011р. на суму 947076,85грн., в т.ч. ПДВ 157846,14грн. (а.с.144), №33 від 25.01.2011р. на суму 924297,96грн., в т.ч. ПДВ 154049,66грн. (а.с.145), №19 від 19.01.2011р. на суму 37081,80грн., в т.ч.ПДВ 6180,30грн. (а.с.154), №18 від 19.01.2011р. на суму 20344,80грн., в т. ч. ПДВ 3390,80грн. (а.с.157), №25 від 21.01.2011р. на суму 11090,52грн., в т. ч. ПДВ 1848,42грн. (а.с.160).

Досліджуючи обставини щодо фактичного виконання сторонами договірних зобов'язань, суд першої інстанції встановив, що факт реального виконання сторонами договорів поставки товарів підтверджується матеріалами справи, про що свідчать податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, прибуткові ордери, договір на транспортно-експедиторські послуги, акти виконаних робіт по наданню транспортних послуг з перевезення товарів, квитанція про приймання вантажу, які пов'язані з господарською діяльністю позивача (т.1 а.с.144-162, т.2, а.с.25-35).

Фактичне виконання позивачем і його контрагентами договорів поставки підтверджується отриманням позивачем (покупцем) від продавця (контрагента) товарно-матеріальних цінностей і їх оплатою. Оплата отриманого товару підтверджується платіжними дорученнями №413129 від 11.11.2010р. на суму 1949237,14грн., №413762 від 27.12.2010р. на суму 1262353,43грн., №410156 від 19.01.2011р. на суму 37081,80грн., №410145 від 19.01.2011р. на суму 20344,80грн., №60030 від 21.01.2011р. на суму 11090,52грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що ТОВ «Ферро схід»та ТОВ «ТК Алуніт»на момент вчинення господарської операції та складання податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість, що знайшло своє відображення у акті перевірки, податкові накладні відповідають вимогам пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України позивач отримавши від своїх постачальників зазначені вище податкові накладні включив суму ПДВ до складу податкового кредиту у січні 2011 року, що повністю відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Підпунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п.14.1.179 ст.14 Податкового кодексу України.

У відповідності до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій, в тому числі з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судова колегія зазначає, що з аналізу наведених положень Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит поставлено в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних перевірок контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань за відповідними господарськими операціями.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку -покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право на формування податкового кредиту виникло у позивача у відповідний податковий період при отриманні податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а тому позивачем дотримано вимоги встановлені законодавцем та сформовано податковий кредит за січень 2011 року відповідно до вимог встановлених законом, підтвердженням чого також є податкові декларації прийняті відповідачем, а також розшифровки додані до них.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача права на податковий кредит, визначений на підставі зазначених податкових накладних, а у подальшому на бюджетне відшкодування, визначене на підставі такого податкового кредиту, у зв'язку із тим, що зазначені в цих накладних операції мають ознаки нікчемного правочину не знайшло свого підтвердження і спростовується матеріалами справи.

За фактично встановленими обставинами справи суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновки акту перевірки від 20.05.2011 року №900/23-4/14309008 щодо завищення позивачем податкового кредиту у сумі 457652грн. та щодо завищення позивачем бюджетного відшкодування за лютий 2011 року у сумі 446233грн. є протиправними, тому податкове повідомлення-рішення №0000302304 від 30.05.2011р., яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 457652грн. та визначено штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 1,00грн. та податкове повідомлення-рішення №0000292304 від 30.05.2011р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 446233грн. та визначено штрафні (фінансові) санкцій у розмірі 1,00грн., обґрунтовано визнані судом протиправними та скасовані.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та постановив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної міжрайонної податкової інспекції в м.Феодосії Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.09.11 у справі №2а-6869/11/0170/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 лютого 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.В.Привалова

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова