Рішення

від 19.04.2012 по справі 22-ц-1678/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-1678/12 Головуючий у 1 інстанції: Федченко І.М.

Суддя-доповідач: Бабак А.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Спас О.В.

Суддів Бабак А.М.

Маловічко С.В.

При секретарі: Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, треті особи: Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №2», Відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Запорізькій області в особі сектору у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, ОСОБА_7, районна адміністрація Запорізької міської ради по Жовтневому району, як орган опіки та піклування про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку та

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №2», Відділ громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Запорізькій області в особі сектору у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, ОСОБА_7, районна адміністрація Запорізької міської ради по Жовтневому району, як орган опіки та піклування про визнання права користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2011 року ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування вимог зазначала, що двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду та знаходиться на балансі КП ВРЕЖО №2. В квартирі зареєстровані та мають право постійного проживання ОСОБА_7, ОСОБА_4, неповнолітня ОСОБА_8, 1994 року народження та неповнолітня ОСОБА_6, 2005 року народження.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2007 року було визнано її та неповнолітніх ОСОБА_8 і ОСОБА_6 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в зазначеній квартирі та зобов'язано відділ у справах громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Жовтневого РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області відмінити їх реєстрацію (прописку) із квартири. Таким чином, вона та її діти були зняті з реєстрації за вказаною адресою.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14.10.2008 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.03.2007 року скасовано і справа передана для нового розгляду до суду першої інстанції та ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09.12.2008 року позовна заява ОСОБА_3 залишена без розгляду.

18.07.2008 року державним виконавцем Жовтневого ВДВС ЗМУЮ виконано виконавче провадження про примусове вселення ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_8 до вказаної квартири. Після вселення в квартиру вона звернулася до житлового органу щодо реєстрації її та дітей в квартиру, але їй в цьому було відмовлено.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2011 року підтверджено її та дітей право на користування квартирою та зобов'язано Жовтневий районний сектор громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в запорізькій області зареєструвати постійно її та неповнолітніх дітей за зазначеною адресою.

Під час виконання вказаного рішення суду вона дізналася, що наймач квартири ОСОБА_7 зареєстрував в квартирі свого сина ОСОБА_3, самочинно вселив його в квартиру та дозволив йому постійно там проживати. Таким чином, ОСОБА_3 вселився у вказану квартиру проти її волі, чим значно погіршив умови проживання в квартирі для неї та її дітей. Крім того, при вселенні та реєстрації ОСОБА_3 в квартиру існувала заборона суду на вчинення таких дій.

Посилаючись на зазначені обставини, просила усунути перешкоди, які створені їй та її неповнолітнім дітям ОСОБА_3 та ОСОБА_9 у користуванні та володінні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири без надання іншого жилого приміщення та зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку в цій квартирі.

18 жовтня 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права користування житловим приміщенням.

В позові зазначав, що квартиру АДРЕСА_1 було надано в користування його батьків ОСОБА_7, ОСОБА_9 та його з 1982 року. З того часу і по теперішній час він проживає в зазначеній квартирі. Після реєстрації шлюбу з відповідачкою ОСОБА_4 04.06.1994 року вона вселилися до зазначеної квартири в якості члена сім'ї зі згоди всіх проживаючих в квартирі осіб. Після розірвання шлюбу 08.06.1999 року ОСОБА_4 фактично залишила квартиру і весь цей час в квартирі не проживала.

Спірна квартира на протязі всього часу з його народження є місцем його постійного проживання, фактично з квартири на інше місце проживання він ніколи не вибував, своїх речей не забирав. Дійсно, 17.09.2008 року за його заявою його було знято з реєстрації в спірній квартирі разом з його неповнолітньою дочкою ОСОБА_9, 1999 року народження, але він ніколи не залишав свого постійного місця проживання в спірній квартирі, не забирав звідти своїх речей, не змінював своєї поштової адреси, тому на теперішній час його реєстрацію в квартирі поновлено за згодою батька ОСОБА_7.

Вважає, що тимчасова відсутність його реєстрації в спірній квартирі ніяким чином не впливає на його право проживання в цій квартирі, набуте при вселенні в квартиру в якості члена сім'ї наймача ОСОБА_7 при народженні в 1974 році. До того, ж за час відсутності його реєстрації в квартирі його не було визнано таким, що втратив право користування квартирою.

З урахуванням вказаних обставин, просив визнати за ним право користування спірною квартирою.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2012 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Усунуто перешкоди, які створені ОСОБА_4 та її неповнолітнім дітям: ОСОБА_10, 1994 року народження, ОСОБА_6, 2005 року народження ОСОБА_3 та ОСОБА_7 у користуванні та володінні квартирою за адресою: АДРЕСА_1, а саме: виселено ОСОБА_3 з квартири за вказаною адресою та знято ОСОБА_3 з реєстраційного обліку в цій квартирі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 54,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом не враховано, що він є членом сім'ї наймача, а відсутність прописки за місцем проживання не є підставою для відмови у визнанні за ним права користування жилим приміщенням. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити його зустрічний позов у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального, процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що наймач квартири - ОСОБА_7, попри заборону, без письмової згоди ОСОБА_4 вселив ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1, чим значно погіршив умови проживання в квартирі для ОСОБА_4 та її дітей, а тому є таким, що самоправно вселився в квартиру та підлягає виселенню на підставі ч.3 ст. 116 ЖК України. За цих підстав відмовив у задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання права користування жилим приміщенням.

Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може, оскільки він не відповідає обставинам справи.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_4 посилалася на те, що ОСОБА_3 самоправно, попри заборону та без її згоди вселився в квартиру АДРЕСА_1, зареєструвався в ній, чим створює їй перешкоди у користуванні та володінні вказаною квартирою.

Проте всупереч ст. 214 ЦПК України, суд належним чином не з'ясував і не вирішив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення, та якими доказами вони підтверджуються або спростовуються.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції залишив поза увагою, що на підставі ч.3 ст. 116 ЖК України, виселенню без надання іншого жилого приміщення підлягають особи, які самоправно зайняли жиле приміщення.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 є членом сім'ї основного наймача квартири ОСОБА_7 та вселився в квартиру у 2011 році з його згоди.

При вирішенні спору, суд акцентуючи увагу на позовних вимогах ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні квартирою та виселення ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що він протиправно вселився у спірне житлове приміщення, не врахував його зустрічні позовні вимоги про визнання за ним права користування жилим приміщенням та не дослідив і не оцінив надані ним докази.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 посилався на те, що квартира АДРЕСА_1 є його постійним місцем проживання з дня народження. Із наданої ОСОБА_3 довідка ЖЕД № 1 вбачається, що він постійно був прописаний за вказаною адресою з 06.12.1994 року та знятий з реєстраційного обліку з 17.09.2008 року (а.с.50-51).

Таким чином, при поверненні в квартиру та вселенні, в силу ст.64-65 ЖК України, потрібна згода наймача та письмова згода всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним.

Як встановлено в судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 вселився до квартири зі згоди наймача квартири свого батька ОСОБА_7 та зареєструвався в ній 02.03.2011 року (а.с. 77).

Разом з цим, позивач ОСОБА_4 вселилася до квартири та зареєстрована в ній лише 22.04.2011 року, на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31.03.2011 року (а.с. 27).

Відповідно роз'яснень, що містяться в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»№ 2 від 12.04.1985 року, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

При вирішенні спору суд першої інстанції зазначені роз'яснення залишив поза увагою та не врахував, що на момент вселення ОСОБА_3 -02.03.2011 року ОСОБА_4 не була членом сім'ї наймача ОСОБА_7 та в квартирі АДРЕСА_1 не проживала, а тому її згода на вселення ОСОБА_3 не потрібна.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про самовільне вселення ОСОБА_3 до квартири спростовується наявними в матеріалах справи доказами, які судом першої інстанції оцінені та досліджені з порушенням вимог ст. 212-214 ЦПК України.

Не є переконливим доказом самовільного вселення у квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 посилання позивача ОСОБА_4 на заборону ОСОБА_7 проводити реєстрацію інших осіб в квартирі.

На момент ухвалення рішення судом першої інстанції будь-який належний та допустимий доказ на підтвердження такої заборони позивачем наданий не був, а при перегляді рішення суду першої інстанції, в порядку ч.2 ст. 303 ЦПК України апеляційним судом досліджена копія ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30.03.2009 року, про заборону ОСОБА_7 проводити реєстрацію інших осіб в квартирі АДРЕСА_1, що постановлена за заявою ОСОБА_4 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Жовтневої районної адміністрації, ОП ЗМБТІ про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на житло, про визнання права приватної власності на ѕ частини квартири, про покладення обов'язку здійснити державну реєстрацію права власності.

Однак, будь-яких доказів, що за вказаною ухвалою було відкрито виконавче провадження не надано.

Відповідно роз'яснень, що містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»№ 9 від 22.12.2006 року, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд зазначеної цивільної справи закінчився та рішення суду набрало законної сили 04.08.2009 року (а.с. 117-119).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивач ОСОБА_4 не довела ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а тому її позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що ОСОБА_4 заперечується право користування ОСОБА_3 квартирою АДРЕСА_1, який правомірно вселився до неї та зареєструвався в ній, судова колегія дійшла висновку про задоволення його позовних вимог про визнання права користування житловим приміщенням.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_3

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 99,15 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 лютого 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у сумі 99,15 (дев'яносто дев'ять) грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: