Рішення

від 28.09.2006 по справі 17/305-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/305-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.09.06р.

Справа № 17/305-06

За позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

до Відкритого акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 33360,17 грн.

   Суддя —Стрелець Т. Г.

Представники:

від позивача: Іванін А.Я., довіреність № 60 від 28.12.2005р.;

від відповідача: Шаніна І.В., довіреність № 53-02/32 від 05.01.2006р.

Суть спору:

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (у подальшому —позивач) звернулась до господарського суду з вимогою стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Криворізький залізорудний комбінат” (у подальшому —відповідач) у порядку регресу суму компенсації за моральну шкоду у розмірі 33360,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу з позивача стягнуто 33360,17 грн. заборгованості по щомісячним страховим виплатам на відшкодування шкоди здоров'я за період з 01.04.2001р. по 01.11.2005р., в той час як відповідальність за надання достовірного перерахунку потерпілому покладається на відповідача, тобто саме він повинен відшкодувати позивачеві збитки, нанесені стягненням на користь працівника за рішенням суду. У позовній заяві позивач вказує на необхідність застосування ст. ст. 225, 228 ГК України, ст. ст. 1167, 1172, 1191 ЦК України, а також на те, що видаткові статті позивача не передбачають виплату матеріальної шкоди.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що доводи позивача необґрунтовані і спростовуються нормами матеріального права, а саме на те, що на страховика –Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України –покладено обов'язок повного і своєчасного відшкодування шкоди у разі настання страхового випадку, в той час як відповідач шляхом сплати страхових внесків виконує всі обов'язки перед позивачем.

За згодою представників позивача і відповідача у судовому засіданні 28.09.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, господарський суд, —

В с т а н о в и в :

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 16.12.2005р. за позовом Козинця Андрія Миколайовича до позивача позов було задоволено у повному обсязі, з позивача було стягнуто 33360,17 грн. заборгованості по щомісячним страховим виплатам на відшкодування шкоди здоров'я за період з 01.04.2001р. по 01.11.2005р.

На виконання рішення суду, позивач перерахував Козинцю А.М. 33360,17 грн. заборгованості (платіжне доручення № 492 від 22.05.2006р.) згідно переліку-реєстру № 894 від 22.05.2006р. про відшкодування шкоди за квітень 2006р.

Відповідно до Довідки відповідача про сплату страхових внесків за період з 01.04.2001р. по 10.07.2006р. останнім було сплачено позивачеві наступні суми страхових внесків:

за 2001р. –1001867,12 грн.;

за 2002р. –4065948,43 грн.;

за 2003р. –4648352,47 грн.;

за 2004р. –6072100,81 грн.;

за 2005р. –8477575,97 грн.;

за 2006р. –4520220,52 грн.

Суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог на підставі наступного.

У відповідності з преамбулою Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності” від 23.09.1999р. №1105-ХІV (у подальшому —Закон ”Про соціальне страхування”) цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).

Згідно зі ст. 4 Закону “Про соціальне страхування” законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів.

У відповідності зі ст. 9 Закону України “Про охорону праці” від 14.10.1992р. № 2694-ХІІ відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону “Про соціальне страхування” передбачено, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону; відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також особам, страхування яких є обов'язковим і які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Крім того, згідно зі ст. 21 Закону “Про соціальне страхування” у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Статтею 25 Закону “Про соціальне страхування” передбачено, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених статтями 21 та 22 цього Закону, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Відповідно до ст. 28 Закону “Про соціальне страхування” страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Таким чином, Законом “Про соціальне страхування” обов'язок відшкодування шкоди застрахованим особам покладається саме на позивача.

Статтею 46 Закону “Про соціальне страхування” передбачено, що одним з вичерпних джерел фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків є внески роботодавців, при цьому такого джерела як звернення до роботодавців з регресними вимогами не передбачено.

Також суд вважає, що посилання позивача на ГК України і ЦК України є неправомірними з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Таким чином, оскільки позивач не є суб'єктом господарювання на відносини між ним і відповідачем не можуть розповсюджуватися положення ГК України.

Згідно зі ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, оскільки відносини між позивачем, що є органом державної влади і відповідачем ґрунтуються на владному підпорядкування, відносини між ними не можуть бути предметом регулювання ЦК України.

Крім того, статтею 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Позивачем не надано доказів того, що чинним законодавством йому надано право звертатися до суду з регресною вимогою стягнути зі страхувальника (відповідача) суми заборгованості за сплати страхових внесків, а також доказів наявності збитків внаслідок незаконних дій відповідача.

Водночас, у матеріалах справи немає підтвердження того, що відповідач неналежним чином виконує свої обов'язки зі сплати страхових внесків, має заборгованість, повинен відшкодувати позивачеві суму шкоди, заподіяної працівнику.

За наведених обставин, позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають  задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 82-85  Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, —

В и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.  

Суддя                                                                                                                    Т. Г. Стрелець

20.10.2006р.