Постанова

від 13.02.2007 по справі 17/305-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

17/305-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 лютого 2007 р.                                                                                   № 17/305-06  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2006

зі справи № 17/305-06

за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області (далі –Відділення)

до відкритого акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (далі –Товариство), м. Кривий Ріг Дніпропетровської області,

про стягнення 33 360,17 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Відділення звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства 33 360,17 грн. в порядку регресу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2006 (суддя Стрелець Т.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 (колегія суддів у складі: Науменко І.М. – головуючий, судді Білецька Л.М., Голяшкін О.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Прийняті судові рішення мотивовано наявністю між сторонами відносин із загальнообов'язкового державного соціального страхування, яке не передбачає обов'язку роботодавця як страхувальника відшкодовувати Відділенню здійснені страхові виплати.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділення просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та позов задовольнити. Своє прохання скаржник мотивує необхідністю відшкодування на підставі приписів цивільного законодавства відповідачем у порядку регресу витрат відділення, пов'язаних із перерахунком страхових виплат застрахованій особі (їх збільшенням).  

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 16.12.2005  на  підставі статей 4, 5, 21, 28, 34 Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі –Закон № 1105) з Відділення на користь працівника Товариства громадянина Козинця А.М. стягнуто недоплату за страховими виплатами за період з 01.04.2001 по 01.11.2005  у сумі 33 360,17 грн., яка виникла внаслідок неправильного визначення розміру страхового відшкодування;

- Відділенням сплачено потерпілому 33 360,17 грн., що підтверджено копією платіжного доручення від 22.05.2006 № 492 та списком-реєстром від 22.05.2006 № 894 (а.с. 7);

- Товариство як роботодавець стосовно своїх працівників є страхувальником із загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання і платником відповідних страхових внесків;

- Товариство перераховувало страхові внески Відділенню у визначеному ним розмірі (а.с. 16, 19-21);

- Товариство не має заборгованості зі сплати страхових внесків.

Причиною даного спору є питання про те, чи має відповідач відшкодовувати витрати Відділення, які виникли внаслідок здійснення останнім відповідно до Закону № 1105 страхових виплат застрахованій особі.

Принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в України визначені Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі –Основи).

Відповідно до статті 21 Основ внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розмір внесків встановлюється у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Статтею 11 Основ та статтею 13 Закону № 1105 визначено, що страховий ризик –це обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 Закону № 1105, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Згідно з статтею 2 Закону № 1105 дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору.

Статтею 6 цього Закону встановлено, що суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник); страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик –Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (робочим органом якого згідно з статтею 18 Закону № 1105 є Відділення).

Відповідно до частини другої статті 45 Закону № 1105 роботодавець як страхувальник зобов'язаний своєчасно та повністю сплачувати в установленому порядку страхові внески до Фонду, а здійснення страхових виплат потерпілим покладено на Фонд згідно з розділом V цього Закону.  

Згідно з статтею 46 Закону № 1105 фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок, зокрема, внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення.

Відповідно до частини третьої, п'ятої та сьомої статті 47 Закону        № 1105 розміри страхових внесків страхувальників обчислюються, зокрема, для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян. Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 36 Закону № 1105 обов'язок з правильного визначення розміру страхових виплат покладено не на Товариство (страхувальника), а на Відділення (робочий орган страховика).

Отже, взаємовідносини сторін, якими є страховик (в особі Відділення) і страхувальник (Товариство) врегульовано Законом № 1105, який не передбачає можливості пред'явлення страховиком вимог до страхувальника з приводу відшкодування Фонду страхових виплат в порядку регресу.

Водночас наявність між сторонами зі справи відносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України виключає можливість застосування до них норм цього Кодексу, оскільки зазначені відносини не є цивільно-правовими.

З огляду на наведене попередні судові інстанції, встановивши наявність між сторонами відносин з загальнообов'язкового соціального страхування, дійшли обґрунтованого висновку про те, що виплата громадянину Козинцю А.М. страхового відшкодування в належному розмірі (доплата на підставі рішення районного суду) не є для Відділення шкодою, яку має відшкодовувати Товариство.

До того ж перевірка правильності рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу від 16.12.2005, яким зазначені кошти на користь застрахованої особи стягнуто саме з Відділення, перебуває поза межами повноважень Вищого господарського суду України.   

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідає встановленим попередніми судовими інстанціями фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України       

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 зі справи № 17/305-06 залишити без змін, а касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кривому Розі Дніпропетровської області –без задоволення.

Суддя               В.Селіваненко

Суддя                І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов