Ухвала

від 28.03.2012 по справі 2а-11281/11/1270

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Головуючий у 1 інстанції - Ковальова Т.І.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2012 року справа №2а-11281/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.

суддів Ханової Р.Ф.

Яковенка М.М.

у письмовому провадженні розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Первомайську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 р. у справі № 2а-11281/11/1270 (головуючий І інстанції Ковальова Т.І.) за позовом приватного підприємства «Ірбіс» до державної податкової інспекції в м. Первомайську про визнання дій неправомірними, визнання податкового повідомлення-рішення незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 вересня 2011 року № 0000502301,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції в м. Первомайську про визнання дій неправомірними, визнання податкового повідомлення-рішення незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 вересня 2011 року № 0000502301.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 р. у справі № 2а-11281/11/1270 позовні вимоги задоволені частково, а саме: визнано противоправним та скасоване податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції в м. Первомайську № 0000502301 від 12.09.2011 року про сплату 544851 грн. податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1,0 грн. В решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «Ірбіс» витрати зі сплати судового збору в сумі 14 грн. 11 коп.

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню та просив прийняти нове рішення, яким скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційний розгляд справи здійснювався у порядку письмового провадження з врахуванням приписів частини 6 статті 128, пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України з огляду на те, що жодна з осіб, яки беруть участь у справі не прибула у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Встановлено, що ДПІ в м. Первомайську з 08.09.2011 року по 12.09.2011 року, на підставі наказу начальника ДПІ № 307 від 08.09.2011 року (аркуш справи 80-81) проведена перевірка ПП «Ірбіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.05.2011 року по 30.06.2011 рік, в результаті якої 12.09.2011 року складено акт № 400/23/31140050.

Відповідно до даного акту відповідачем встановлені порушення :

Пункту 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України від 16.01.03р. №436

Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами та доповненнями) п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.7, п. 201.10 ст. 210 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-У1, в результаті чого за період з 01.05.11 року по 30.06.1 1 рік завищено податковий кредит у сумі 544851 грн. в тому числі за травень 2011 року на суму 307350 грн. червень 2011 року на суму 237501 грн.

Згідно з п.1 п.5 ст.203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст.62б, ст.629, ст.650, ст. 655, 658. ст. 662 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. № 435-ІУ (зі змінами та доповненнями) встановлено нікчемні правочини по операціях з придбання та товарів (робіт, послуг).

Господарські операції щодо придбання ПП «Ірбіс»» товарів (робіт, послуг) не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

В зв'язку з тим, що угоди є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону та не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

При отриманні матеріалів, які не підтверджують дані обліку суб'єкта господарювання, який перевіряється, керівником податкового органу можуть бути вжиті заходи щодо проведення документальної невиїзної або позапланової виїзної перевірки відповідно до Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-УІ.

Відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, у разі незгоди із висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, посадові особи платника податків мають право протягом 5-ти робочих днів з дня отримання примірника акта перевірки подати до органу державної податкової служби заперечення до акту перевірки (аркуш справи 16-28).

12 вересня 2011 року, на підставі акту перевірки №400 від 12.09.2011 року винесене податкове повідомлення-рішення №0000502301 на суму 544851 грн. (аркуш справи 13).

ПП «Ірбіс» для проведення перевірки надавались, витребувані ДПІ, первинні документи, що не заперечують сторони по справі,(аркуш справи 14-15)

ПП «Ірбіс» є юридичною особою (аркуш справи 32).

Позивач перебуває на податковому обліку про що не заперечують сторони по справі.

29 квітня 2011 року між ТОВ «Технобуд-2011» та ПП «Ірбіс» укладено договір поставки товару (аркуш справи 47).

На підставі договору від 29.04.2011 року та факту відвантаження товару видані податкові накладні від 22.05.2011 року №70, від 31.05.2011 року №98, від10.06.2011 року №17, від 23.06.2011 року №37, від 30.06.2011 року №45, видаткові накладні (аркуш справи 48-52,173-176,185-187,237-240) та призведена оплата продукції (аркуш справи 53-57, 165-172,188-193,229-236). Одержані ТМЦ вивезені вантажним автомобільним транспортом позивача, що підтверджується подорожніми листами та товарно-транспортною накладною (аркуш справи 113-164,194-228).

Арифметичний розрахунок податкового кредиту зроблений вірно, що не заперечують сторони по справі.

До 01 січня 2011 року платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

У відповідності із статтею 198 Податкового кодексу України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (пункт 198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3);

- якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (пункт 198.4);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно статті 200 Податкового кодексу України:

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);

- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість протягом 1095 днів втретє та більше - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Разом з тим, пунктом 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України регламентовано, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції що твердження відповідача про складення позивачем податкових накладних в порушення вимог пунктів 198.6, 201.1 Податкового кодексу України, оскільки, відповідно до п.201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Законодавець не зазначає на обов'язковості надання податкових накладних на кожну партію товару відвантажену по кожному автомобілю, згідно товаротранспортній накладній, як на тому наполягає відповідач.

З урахуванням зазначеного, податкова накладна від 22.05.2011 року, №70 (аркуш справи 48) заповнена відповідно до п. 201.1, 201.7 Податкового кодексу Украни.

Колегія суддів зазначає, що операції купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей з товариством з обмеженою відповідальністю «Технобуд-2011» оформлені договором від 29.04.2011 року, видані податкові накладні від 22.05.2011 року №70, від 31.05.2011 року №98, від10.06.2011 року №17, від 23.06.2011 року №37, від 30.06.2011 року №45, видаткові накладні (аркуш справи 48-52,173-176,185-187,237-240).

Всі вищезазначені податкові накладні включені ПП «Ірбіс» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.

Транспортування товарно-матеріальних цінностей від товариства з обмеженою відповідальністю «Технобут-2011» до ПП «Ірбіс» підтверджено товарно-транспортними накладними подорожніми листами (аркуш справи 113-164,194-228), оплата товарно-матеріальних цінностей підтверджена платіжними дорученнями квитанціями до прибуткового касового ордеру (аркуш справи 53-57, 165-172,188-193,229-236).

За період з 01.05.2011 року по 30.06.2011 року ПП «Ірбіс задекларовано податкового кредиту з податку на додану вартість 728648 грн.(аркуш справи 37-44)

Таким чином, позивачем податковий кредит з податку на додану вартість сформований з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Умови договору позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Технобуд-2011» від 29 квітня 2011 року визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам статті 628 Цивільного кодексу України.

Загальні положення про купівлю-продаж, які визначені частиною 2 статті 689 Цивільного кодексу України і встановлюють для покупця обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться і необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, цілком виконані, що підтверджується письмовими доказами, а саме наданими позивачем у суді: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними документами.

Відповідно до статей 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Стосовно висновку відповідача щодо нікчемності укладених договорів з підстав їх протиправного характеру та суперечення інтересам держави і суспільства, порушення публічного порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Технобуд-2011» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними господарськими договорами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання.

В даному випадку, податковий орган на підставі зазначених в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентами, тобто, має місце оспорюванність самого договору. Податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган, через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів.

Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість), податковий орган доводить свою позицію, з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

За змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган, формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими.

Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентами або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер всіх операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 12 вересня 2011 року № 0000502301.

Безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 544851 грн. обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1,00 грн.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність своїх рішень, що є підставою для задоволення адміністративного позову в частини визнання податкового повідомлення рішення противоправним та його скасування.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Первомайську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 р. у справі № 2а-11281/11/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2012 р. у справі № 2а-11281/11/1270- залишити без змін.

Направити особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання копії даної ухвали.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Гайдар

Судді: Р.Ф. Ханова

М.М. Яковенко