Ухвала

від 13.07.2011 по справі 2а-9114/10/10/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-9114/10/10/0170

13.07.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Щепанської О.А.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Кучерука О.В.

секретар судового засідання Шкурлатов Д.Г.

сторони в судове засідання не з'явилися.

розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М.) від 19.10.2010 у справі № 2а-9114/10/10/0170

за позовом Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України (вул. Крилова, 133, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Ті Сервіс" (пр. Кірова, 29/1, оф. 412, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.10.2010 у справі № 2а-9114/10/10/0170 у задоволенні позовних вимог Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Ті Сервіс" - відмовлено.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.10.2010 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2011 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду справи сповіщені належним чином та своєчасно. Позивач в апеляційній скарзі просив розглянути справу у відсутність представника, відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд представники не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності неявившихся представників сторін.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, встановила наступне.

Позивач -Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ай Ті Сервіс»адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в 2009 році в сумі 10700,00 гривень.

Позов мотивовано тим, що відповідач був зобов'язаний працевлаштувати інваліда на 1 робочому місці, але фактично не працевлаштував інваліда, у зв'язку з чим повинен сплатити адміністративно-господарську санкцію у зазначеній сумі за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Судова колегія, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Відповідачем на виконання вимог Закону 24.06.2010 було подано позивачу Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік по формі №10-ПІ. В даному звіті відповідачем зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників в 2009 році становила 30 осіб, фонд оплати штатних працівників 321000 гривень, середньорічна заробітна плата складала 10700,00 гривень, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особу, кількість штатних працівників на підприємстві, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 0 осіб, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів -10700,00 гривень.

Дані визначені ТОВ «Ай Ті Сервіс»у Звіти про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік по формі №10-ПІ повністю відповідають показникам, визначеним позивачем у акті перевірки виконання ст. 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 22.06.2010.

Недотримання, на думку позивача, відповідачем нормативу робочих місць для працівників-інвалідів і стало причиною для звернення позивача до суду з позовними вимогами щодо сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 10 700,00 грн.

Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів України (далі - Фонд) не носять характер обов'язкових платежів, а є санкцією за те, що кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, не залежать від наявності або відсутності прибутку.

У постановах від 20.07.2004 у справі № 2-23/9789-03, від 29.03.2005 у справі № 13/403 та від 29.03.2005 у справі № 3/118 Верховним Судом України викладено правову позицію, згідно з якою суди мають з'ясовувати, зокрема, Верховний Суд України зазначив наступне.

У частині 1 статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів, визначеними у статті 18 Закону, лише за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем систематично надавалася державній службі зайнятості відповідна інформація щодо виділення та створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів шляхом подання Звітів про наявність вакансій (форма № 3-ПН) до Сімферопольського міського центру зайнятості станом на 08.01.2009 (а.с.24), 04.02.2009 (а.с.25), 06.03.2009 (а.с.26), 10.04.2009 (а.с.27), 06.05.2009 (а.с.28), 02.06.2009 (а.с.29), 17.08.2009 (а.с.30), 13.10.2009 (а.с.31), 18.11.2009 (а.с.32) та на 01.02.2010 (а.с.23), в яких відповідачем зазначена вакансія для працевлаштування інваліда.

У 2009 році Сімферопольському міському центру зайнятості було відомо про бажання відповідача працевлаштувати інваліда по професії адміністратор системи в Сімферопольський міський центр зайнятості.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону вбачається, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 Закону.

У статті 18 Закону зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами:

- безпосереднє звернення інваліда до підприємства;

- звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Отже, стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

У частині третій статті 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) чітко визначено зобов'язання підприємства, що використовує найману працю:

виділяти та створювати робочі місця для працевлаштуванні інвалідів, у том ' числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів,

звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач, посилаючись на порушення з боку відповідача правил господарської діяльності, встановлених Законом, не надав доказів того, що підприємством відповідача не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, або ж про факти відмови у працевлаштуванні з боку підприємства відповідача за зверненням інваліда до відповідача чи за направленням державної служби зайнятості.

З матеріалів справи вбачається, що інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялися ні державним органом зайнятості, ні позивачем.

Отже, сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів, ще не є безспірною ознакою наявності відповідальності відповідача, яка могла настати лише у випадку здійснення останнім прямо передбачених законодавством заходів.

Оскільки відповідач вчинив всі передбачені чинним на момент виникнення спору законодавством заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві, Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів не має правових підстав накладати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів.

Таким чином, позивачем не доведено, що відповідачем порушені встановлені правила здійснення господарської діяльності та суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія Севастопольського апеляційного адміністративного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, викладені в судовому рішенні висновки відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Міністерства праці та соціальної політики України -залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.10.2010 у справі № 2а-9114/10/10/0170 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 липня 2011 р.

Головуючий суддя підпис О.А.Щепанська

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис О.В.Кучерук

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.А.Щепанська