Постанова

від 20.02.2012 по справі 2а/1770/5203/2011

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/5203/2011

20 лютого 2012 року 15год. 15хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002391742 та № 0002401742 від 19.09.2011 року, - ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - ДПІ у м. Рівне) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.09.2011 року № 0002391742 та № 0002401742.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у м. Рівне проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року, про що складено акт № 137/17-117/1851504650 від 05.09.2011 року. На підставі даного акта перевірки ДПІ у м. Рівне 19.09.2011 року прийняті такі податкові повідомлення-рішення: № 0002401742, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 21235,24 грн.; № 0002391742, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28020,00 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 7005,00 грн.

Позивач оскаржував податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011 року в адміністративному порядку, проте рішенням Державної податкової адміністрації в Рівненській області про результати розгляду скарг від 18.11.2011 року скарги залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін. Позивач вважає такі податкові повідомлення-рішення протиправними з огляду на наступне.

Донарахування податку на доходи фізичних осіб підприємцю ОСОБА_1 було здійснено у зв'язку з заниженням податку внаслідок неправомірного з точки зору Відповідача включення Позивачем до складу валових витрат сум амортизаційних відрахувань на основні засоби, транспортного податку та витрат на проходження технічного огляду легкового автомобіля, а також вартості придбаного бензину А-95, що був використаний підприємцем для заправки легкового автомобіля, та частини вартості товару, придбаного у ПП «Ніка-Ойл» по договорах, які вбачаються нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Так, на думку Відповідача, фізична особа не має права зменшувати дохід на суму амортизаційних відрахувань, так як чинним законодавством для фізичних осіб - підприємців не передбачено ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, за умови ведення якої дозволяється нараховувати амортизацію.

Відповідно до статті 13 Декрету КМ України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12. 92 р. № 13-92, до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, що враховуються при обчисленні загального оподатковуваного доходу підприємця, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Визначення терміну "амортизація" і порядок її нарахування наводиться у цьому ж законі, відповідно до норм якого позивач нараховував амортизаційні відрахування та вважає, що правомірно включав їх до загального складу витрат.

Таким же чином, стосовно витрат на сплату транспортного податку та проходження технічного огляду легкового автомобіля, висновок Відповідача наведений у акті перевірки про те, що до складу витрат приватного підприємця можливе включення сум сплачених витрат як по рухомому так і по нерухомому майну за умови використання їх в господарській діяльності, зареєстрованих лише на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу, не відповідає законодавству, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема і тому, що, відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою КМУ № 1388 від 07.09.1998 р., реєстрація автомобіля, що належить фізичній особі - підприємцю, за ним, як за фізичною особою є належною реєстрацією, і іншої в Україні не передбачено.

Щодо вартості придбаного бензину А-95, що був використаний підприємцем для заправки легкового автомобіля, то бензин використовувався не для заправки власного легкового автомобіля, як це вказано у акті перевірки, а для заправки легкового автомобіля DAEWOO LANOS, що належить Позивачу, як фізичній особі-підприємцю, і використовується у господарській діяльності Позивача.

Згідно пп.. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат 50 % витрат на придбання паливо - мастильних матеріалів для легкового автомобіля. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Згідно вимог зазначеного Закону та бухгалтерських регістрів на валові витрати Позивача було списано саме 50% використаного автомобілем бензину. Автомобіль використовувався у господарській діяльності Позивача, як фізичної особи-підприємця, про що свідчать надані для перевірки шляхові листи (поїздки в податкову, до банку, оформлення договорів, накладних і т.д.). Отже, виключення з валових витрат 50 % витрат на придбання ПММ для легкового автомобіля не відповідає вимогам законодавства.

Інше порушення, описане в акті перевірки, на підставі якого позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб стосується неправомірного на думку Відповідача включення до складу витрат частину вартості товару, придбаного у ПП "Ніка-Ойл", код ЄДРПОУ 36650429, які не підтверджені відповідними первинними документами, такі, що не пов'язані з господарською діяльністю підприємця та не приймали участь в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Реальний характер операцій по придбанню паливо-мастильних матеріалів у ПП "Ніка-Ойл" підтверджується наявністю по кожній такій операції видаткових та податкових накладних від ПП "Ніка-Ойл", товарно-транспортних накладних по транспортуванню паливо-мастильних матеріалів зі складу паливо-мастильних матеріалів ПП "Ніка-Ойл" в межах власної господарської діяльності Позивача, видаткових накладних від Позивача, довіреностей покупця на отримання придбаного у Позивача палива, податкових накладних виписаних Позивачем, випискою зі стану банківського рахунку Позивача про надходження коштів за продане дизпаливо, а також договорів, по яких Позивачем здійснювалась закупівля та продаж паливно-мастильних матеріалів.

На думку Позивача, Відповідачем не доведено, що Позивач та його контрагент ПП "Ніка-Ойл", укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угоди з метою, яка порушує публічний порядок чи завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплата податків. Отже, Відповідачем неправомірно не прийнято до складу валових витрат Позивача за ІІ-ІV кв. 2009 р. витрати в сумі 113434,23 грн., за 2010 р. в сумі 28134,09 грн., як такі, що не пов'язані з господарською діяльністю Позивача та не приймали участь в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відтак, наведений на 14 сторінці акта перевірки розрахунок донарахованої суми податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 21235,24 грн. на думку Позивача є неправомірним, а збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, код платежу 11010200, на суму 21235,24 грн. у оскаржуваному повідомленні-рішенні № 0002401742 протиправним.

Неправомірним на думку Позивача є також не включення до складу податкового кредиту суми податку в розмірі 999,00 грн., сплаченого у зв'язку з придбанням ПММ для автомобіля, що належить Позивачу, як суб'єкту підприємницької діяльності, та використовується у межах його господарської діяльності.

Решта суми встановленого перевіркою завищення податкового кредиту у розмірі 27020,62 грн. стосується суми ПДВ згідно податкових накладних, отриманих від контрагента ПП "Ніка-Ойл", щодо якого, на думку Відповідача, Позивачем порушено ст. 228 Цивільного Кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Позивач вважає безпідставним твердження Відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товару не здійснювались, а носили безтоварний нереальний характер. Крім того, Відповідачем не доведено, що Позивач та його контрагент ПП "Ніка-Ойл", укладаючи господарські зобов'язання, мали намір на укладення угоди з метою, яка порушує публічний порядок чи завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплата податків.

Просить визнати протиправними та скасувати повністю оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011 р. № 0002401742 про визначення грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності в сумі 21235,24 грн. основного платежу та № 0002391742 про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 28020,00 грн. основного платежу і 7005,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В судовому засіданні Позивач та його представник адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, додатково подали до суду податкові декларації фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по податку на доходи фізичних осіб та ПДВ, первинні документи на підтвердження придбання Позивачем легкового автомобіля саме, як фізичною особою-підприємцем, шляхові листи легкового автомобіля за період з 01.10.2009 р. по 14.10.2010 р., а також лист ДПІ у м. Рівне від 11.01. 2012 р. № 1100/23-320 про те, що листом від 23.12. 2011 р. відкликано акт про визнання нікчемними угод за № 639/23-300/36650429 від 20.05. 2011 року, складеного на ПП "Ніка-Ойл" (код за ЄДРПОУ 36650429) за період з 01.01. 2010 року по 31.03. 2011 року, в зв'язку з нововиявленими обставинами. Позивач зауважив, що на протязі розгляду справи постійно наголошував про наявність такого листа. Представник Відповідача не порахував за потрібне підтвердити таку інформацію. Позивач вважає такі дії Відповідача намаганням ввести суд в оману. Додатково пояснив, що відкликаний акт ліг в основу висновків Відповідача, про те, що правочини Позивача з ПП "Ніка-Ойл" порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, внаслідок безпідставного формування податкового кредиту і валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, і вбачаються нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Представник Позивача додатково звернув увагу на те, що Позивачем відповідно до статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України № 13-92, правомірно зменшено валовий дохід на суму амортизаційних відрахувань. Виключення податковим органом амортизаційних відрахувань з витрат, пов'язаних з одержанням доходів, з покликанням на нормативний документ, що має нижчу юридичну силу, та донарахування податку з доходів фізичних осіб є безпідставним. Позивач та представник Позивача просили позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник Відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав з підстав, викладених в заперечені на позовну заяву. Продовжує стверджувати, що приватний підприємець-фізична особа не є платником податку на прибуток, тому не зобов'язаний вести бухгалтерський облік. Ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-платників податків законодавством не передбачено, тобто включення до складу витрат нараховування амортизації на основні засоби для фізичних осіб - чинним законодавством не визначено. Крім того, власником легкового автомобіля DAEWOO LANOS є громадянин - приватна особа ОСОБА_1. СПД ОСОБА_1 на даному автомобілі доставку товару не здійснював, вид діяльності - оптова торгівля паливо-мастильними матеріалами. Таким чином, сплата податку з власників транспортних засобів та проходження технічного огляду автомобіля здійснюється громадянином ОСОБА_1, а не суб'єктом підприємницької діяльності. До складу витрат приватного підприємця можливе включення сум сплачених витрат як по рухомому так і по нерухомому майну за умови використання їх в господарській діяльності, зареєстрованих лише на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу. Витрати по придбанню бензину А-95, який використовувався підприємцем для заправки власного легкового автомобіля, не пов'язаний з господарською діяльністю підприємця та не приймав участі в одержанні доходу.

Щодо листа ДПІ у м. Рівне від 11.01. 2012 р. № 1100/23-320 про відкликання акта про визнання нікчемними угод за № 639/23-300/36650429 від 20.05. 2011 року, складеного на ПП "Ніка-Ойл" (код за ЄДРПОУ 36650429) за період з 01.01. 2010 року по 31.03. 2011 року, в зв'язку з нововиявленими обставинами, представник Відповідача повідомив, що вивчав це питання і пояснив, що ДПІ у м. Рівне не може самостійно скасувати складений нею акт, тому здійснено його відкликання. Додатково надав суду довідку про те, що на час розгляду справи, ПП "Ніка-Ойл" на сайті Державної податкової адміністрації України значиться, як справний платник податків. У задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити повністю з таких підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівне проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за період з 01.04.2009 року по 31.12.2010 року, про що складено акт № 137/17-117/1851504650 від 05.09.2011 року ( Т. 1 а.с. 13-39).

На підставі матеріалів перевірки, з врахуванням оскарження в адміністративному порядку, 19 вересня 2011 року ДПІ у м. Рівне прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002401742, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 21235,24 грн. та № 0002391742, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28020,00 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 7005,00 грн. (Т. 1 а.с.40-46, 47-48, 49-50).

Дані обставини стверджені дослідженими судом актом перевірки від 05.09.2011 року, оспореними податковими повідомленнями-рішеннями.

Донарахування податку на доходи фізичних осіб у податковому повідомленні рішенні № 0002401742 пов'язане з тим, що як зазначено у п. 2.2.2. акта перевірки до складу валових витрат Позивача за II-IV кв. 2009 р. та за 2010 рік не прийнято витрати в сумі 141568,32 грн., як такі, що не пов'язані з господарською діяльністю та не приймали участь в оподаткованих операціях звітного періоду, а саме:

- в сумі 3578,28 грн. нарахованої амортизації на основні засоби;

- в сумі 321,50 грн. на сплату транспортного податку та витрат на проходження технічного огляду власного легкового автомобіля;

- в сумі 2565,51 грн. на вартість придбаного бензину А-95, що був використаний підприємцем для заправки власного легкового автомобіля;

- в сумі 135103,03 грн. в зв'язку з неправомірним включенням до складу витрат частини вартості товару, придбаного у ПП «Ніка-Ойл» по договорах, які вбачаються нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Судом також встановлено, що Позивач з 15.12. 2003 року зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії ВОО № 732718 від 15.12.3003 року, перебуває на обліку як платник податків у ДПІ м. Рівне, зареєстрований платником податку на додану вартість, про що Відповідачем видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 77871690 від 09.01.2004 року (Т. 1 а.с. 133, 135).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 24.11. 2011 р. види діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - 51.70.0 інші види оптової торгівлі (т. 1 а.с. 134 на звороті).

Як встановлено судом, у вересні 2004 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 було придбано легковий автомобіль DAEWOO LANOS (D4LM500R), про що свідчать надані Позивачем та досліджені судом письмові докази: договір купівлі-продажу транспортного засобу з використанням банківського кредиту від 17.09. 2004 р., витяг від 20.09. 2004 р. по особовому рахунку НОМЕР_1 підприємця ОСОБА_1, згідно з яким здійснено перерахування ЗАТ "ЗАЗ" за автомобіль отриманих по кредиту коштів у сумі 22000,00 грн.; витяг про стан особового рахунку НОМЕР_1 за 16.09. 2004 р., згідно з яким підприємець ОСОБА_1 перерахував ЗАТ "ЗАЗ" за автомобіль кошти у сумі 21345,00 грн. (всього на суму 43345,00 грн.); накладна на отримання підприємцем автомобіля від 17.09. 04 р. № 604 (т. 1 а.с. 51, т. 2 а.с. 1-4).

Автомобіль знаходиться на обліку основних засобів 2 групи, про що вказано в Акті перевірки п. 2.2.2 п.1). У Позивача ведеться бухгалтерський облік, згідно діючих стандартів бухгалтерського обліку, про що відмічено в Акті перевірки. (стор. 4 таблиця), в тому числі рах. 13 - «Амортизація». Нарахована амортизація відображена в картках рахунку: 13 Знос необоротних активів долучених Позивачем до матеріалів справи та досліджених у судовому засіданні. За другий - четвертий квартал 2009 року Позивачем нараховано амортизацію в розмірі 1858,77 грн., за 2010 рік -1719,51 грн., а всього в розмірі 3578,28 грн.

Суми нарахованої амортизації платник податків враховував у складі витрат, пов'язаних з одержанням доходу, при обчисленні чистого доходу, що відобразив у досліджених судом деклараціях про доходи, одержані з 01.04.2009 року по 31.12.2009 року та за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

На думку Відповідача, викладену ним у п. 1) п.п. 2.2.2. акта перевірки, фізична особа - підприємець не є платником податку на прибуток, тому не зобов'язаний вести бухгалтерський облік. Оскільки ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації для фізичних осіб - підприємців не передбачено, тому нараховувати амортизацію фізичні особи не мають законодавчих підстав.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до п. 22.10 ст.22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (чинного на час виникнення та існування спірних правовідносин), до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, стосовно оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю діють положення розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Декрет № 13-92 ).

Згідно зі статтею 13 розділу IV Декрету № 13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12. 1994 року (чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналогічна норма прописана в статті 13 Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції № 12 від 21.04.1993 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06. 1993 року за № 64 (з наступними змінами та доповненнями) (далі - Інструкція № 12).

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до підпунктів 8.2.1, 8.2.3 пункту 8.2 статті 8 цього ж Закону під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом; сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Судом встановлено, що Позивач, як під час проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи надав належні та допустимі докази на підтвердження ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів та здійснення амортизаційних відрахувань. При цьому, основні засоби (легковий автомобіль), на які нараховувалась амортизація, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 використовував у власній господарській діяльності, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні документами на придбання автомобіля та шляховими листами за період з 01.10. 2009 р. по 14.10. 2010 р. (т. 2 а.с. 5-37).

Таким чином, оскільки валові витрати мають характер реальних витрат платника податку, повинні враховуватися в тому ж податковому звітному періоді, що і доходи, з отриманням яких ці витрати безпосередньо пов'язані, та враховуючи ведення суб'єктом підприємницької діяльності бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно, у відповідності з приписами Декрету № 13-92, були включені до валових витрат нараховані амортизаційні відрахування.

Покликання відповідача, як на підставу прийняття спірного рішення, на допущене позивачем порушення статті 13 Інструкції № 12, а саме, що ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб - платників податків законодавством не передбачено, тому нараховувати амортизацію фізичні особи не мають законодавчих підстав, - суд оцінює критично.

При цьому, суд виходить з того, що можливість зменшення валового доходу на суму амортизаційних відрахувань прямо передбачена статтею 13 Декрету № 13-92, у відповідності до якої ведення бухгалтерського обліку або затвердження будь-якого додаткового порядку обліку основних засобів, крім передбаченого статтею 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств, - не вимагається.

Декрет Кабінету Міністрів України має вищу юридичну силу порівняно з інструкцією, затвердженою Державною податковою адміністрацією.

Крім цього, на думку суду, зменшення позивачем валового доходу на суму амортизаційних відрахувань, не суперечить приписам додатку № 7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, яка не містить заборони на вчинення таких дій, а лише пов'язує їх з веденням бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.

За таких обставин, висновки Відповідача викладені в акті перевірки щодо неправомірного віднесення підприємцем до складу валових витрат суми амортизаційних відрахувань у розмірі 3578,28 грн., не відповідають законодавству, чинному на час існування спірних правовідносин.

Що стосується віднесення на валові витрати Позивача суми у розмірі 321,50 грн. на сплату транспортного податку та витрат на проходження технічного огляду легкового автомобіля, то у п. 2) пп.. 2.2.2. акта перевірки, Відповідач згадує Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою КМУ № 1388 від 07.09. 1998 р. (далі - Порядок), і на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів виданих Рівненським МРЕВ УДАІ УМВС України в Рівненській області, робить висновок, що власником легкового автомобіля DAEWOO LANOS є громадянин - приватна особа ОСОБА_1.

З таким висновком суд не погоджується виходячи з того, що відповідно до п. 3 вищезазначеного Порядку державна реєстрація транспортних засобів проводиться підрозділами Державтоінспекції з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. Тобто, державна реєстрація транспортних засобів не має на меті підтвердження набуття права власності на транспортний засіб, а є лише засвідченням, констатацією факту, що таке набуття права власності відбулося.

Більше того, у другій частині п. 6 вказаного Порядку, прямо зазначено, що "Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами".

Відповідно до п.п. 5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються у тому числі суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування".

Тому, висновок Відповідача наведений у останньому абзаці п. 2) п.п. 2.2.2. акта перевірки (стор. 8) про те, що до складу витрат приватного підприємця можливе включення сум сплачених витрат як по рухомому так і по нерухомому майну за умови використання їх в господарській діяльності, зареєстрованих лише на суб'єкта господарювання, а не на приватну особу, не відповідає законодавству, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема і тому, що, відповідно до згаданого вище Порядку, реєстрація автомобіля, що належить фізичній особі - підприємцю, за ним, як за фізичною особою є належною реєстрацією, і іншої в Україні не передбачено.

Стосовно не прийнятої Відповідачем до складу валових витрат Позивача суми 2565,51 грн. вартості придбаного бензину А-95, що був використаний підприємцем для заправки власного легкового автомобіля, судом встановлено наступне.

Бензин використовувався, як уже було показано вище, не для заправки власного легкового автомобіля, як це вказано у п. 3) п.п. 2.2.2. акта перевірки, а для заправки легкового автомобіля DAEWOO LANOS, що належить Позивачу, як фізичній особі-підприємцю, і використовується у господарській діяльності Позивача. За даними перевірки (п. 3) п.п. 2.2.2. Акта перевірки) факт отримання бензину підтверджений податковими та матеріальними накладними. Відповідач не заперечує, що Позивачем на валові витрати віднесено 50% вартості використаного для заправки легкового автомобіля бензину.

Згідно п.п. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат 50 % витрат на придбання паливо - мастильних матеріалів для легкового автомобіля При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

За наведених обставин витрати в розмірі 50% вартості паливно-мастильних матеріалів для заправки легкового автомобіля Позивача повинні відноситись до складу валових витрат відповідно до вимог статті 13 Декрету № 13-92 та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Щодо останньої суми 135103,03 грн., яку Відповідач вважає неправомірно включеною до складу витрат, як частини вартості товару, придбаного у ПП «Ніка-Ойл» по договорах, які вбачаються нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача» судом встановлено наступне.

У першому абзаці п. 4) п.п. 2.2.2. акта перевірки Відповідач зазначає, що розбіжність у валових витратах по результатам перевірки на суму 135103,03 грн. виникла в зв'язку з неправомірним включенням до складу витрат частину вартості товару, придбаного у ПП "Ніка-Ойл", код ЄДРПОУ 36650429, які не підтверджені відповідними первинними документами, такі, що не пов'язані з господарською діяльністю підприємця та не приймали участь в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Але, дослідженими у судовому засіданні наданими Позивачем первинними документами (видаткова та податкова накладна продавця, товарно-транспортна накладна, видаткова та податкова накладна Позивача, виписки з банківських рахунків по оплаті, довіреність покупця на отримання товару) по кожній із зазначених на 9 сторінці Акта перевірки господарських операцій по ПП "Ніка-Ойл", а також договорами, по яких Позивачем здійснювалась закупівля та продаж паливно-мастильних матеріалів, підтверджується реальний характер зазначених операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю Позивача та участь в оподатковуваних операціях звітного періоду (т. 1 а.с. 61-132).

В основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення лягли висновки Відповідача, зазначені в Акті перевірки Позивача та акті перевірки ПП "Ніка-Ойл" від 20.05. 2011 року за № 639/23-300/36650429, про безтоварність та фіктивність господарських операцій, здійснених між Позивачем та ПП "Ніка-Ойл".

Однак, доводи та висновки Відповідача, викладені в Акті перевірки щодо наявності підстав для зменшення валових витрат по господарських операціях з ПП "Ніка-Ойл", суд вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються не на нормах закону та фактичних обставинах, а на припущеннях Відповідача.

Судом встановлено, що ПП "Ніка-Ойл" на момент здійснення господарських операцій у встановленому законом порядку було зареєстровано, як платник податку на додану вартість, підтвердженням чого є свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ № 100246027 від 22.09.2009 р. (т. 1 а.с. 66).

Обставини, щодо товарності господарських операцій та наявності у ПП "Ніка-Ойл" ресурсів та виробничих потужностей для виконання зазначених господарських операцій з поставки Позивачу нафтопродуктів підтверджуються дослідженими судом видатковими, податковими, товарно-транспортними накладними, листом ПП "Ніка-Ойл" № 67 від 16.09.2011 року (т. 1 а.с. 67, 68-130).

Матеріалами справи підтверджується, а органом державної податкової служби і в акті перевірки, і в судових засіданнях не заперечується, що на момент видачі податкових накладних ПП "Ніка-Ойл" було включене в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та зареєстроване платником податку на додану вартість, тому на законних підставах видало податкові накладні (т. 1 а.с. 63, 64, 65, 247, 248).

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Тобто, на момент виникнення та фактичної реалізації договірних відносин даний контрагент був зареєстрований, як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Що ж до доводів Відповідача, про те, що правочини Позивача з ПП "Ніка-Ойл" порушують публічний порядок та направлені на незаконне заволодіння майном держави у вигляді несплати податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб, внаслідок формування "штучного" податкового кредиту і "штучних" валових витрат на підставі правочинів, що відображені у первинних документах лише для виду, без фактичного їх виконання, то такі висновки можуть мати місце лише при встановленні обставин щодо наявності вини та умислу у платника податку на незаконне заволодіння майном держави.

Вина та умисел на заволодіння майном держави юридичних осіб у вчиненні таких діянь може бути доведена не інакше, як через встановлення обвинувальним вироком суду обставин щодо наявності вини та названого умислу у фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб. Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні діяння яке містить ознаки злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. При цьому, вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З матеріалів справи та Акту перевірки Позивача, вбачається, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення не були обвинувальні вироки судів, котрими встановлені обставини щодо наявності вини, умислу (направленого на незаконне заволодіння майном держави) у діях фізичних осіб, котрі діяли, як уповноважені особи від імені названих вище юридичних осіб.

Крім того, відповідальність осіб має індивідуальний характер, неналежне звітування до контролюючих органів, або інші будь-які протиправні дії одних платників податків не може покладати обов'язку щодо відповідальності за дії таких платників на інших осіб.

Доводи та висновки Відповідача викладені у Акті перевірки, щодо безтоварності та нікчемності господарських операцій Позивача та ПП "Ніка-Ойл" є такими, що ґрунтуються на припущеннях Відповідача та осіб, що проводили перевірку та не підтверджені відповідними доказами.

Додатковим підтвердженням такого висновку є відкликання акта про визнання нікчемними угод за № 639/23-300/36650429 від 20.05.2011 року, складеного на ПП "Ніка-Ойл" (код за ЄДРПОУ 36650429) за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, в зв'язку з нововиявленими обставинами, про що свідчить досліджений судом лист ДПІ у м. Рівне від 11.01.2012 р. № 1100/23-320 (т. 1 а.с. 244).

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що Відповідачем неправомірно не прийнято до складу валових витрат Позивача за ІІ-ІV кв. 2009 р. витрати в сумі 113434,23 грн., за 2010 р. в сумі 28134,09 грн., як такі, що не пов'язані з господарською діяльністю Позивача та не приймали участь в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відтак, наведений на 14 сторінці акта перевірки розрахунок донарахованої суми податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у розмірі 21235,24 грн. є неправомірним, а збільшення суми грошового зобов'язання Позивача за платежем: податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 21235,24 грн. у оскаржуваному повідомленні-рішенні № 0002401742 протиправним.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0002391742 від 19.09. 2011 року, то судом встановлено наступне.

За період з травня 2009 року по грудень 2010 року Позивачем було подано до ДПІ у м. Рівне декларації з податку на додану вартість у яких визначено податкові зобов'язання з відповідного виду податків (т. 1 а.с. 165-224).

У п.п. 2.3.2 п. 2.3 акта перевірки (стор. 17) Відповідач наводить дані щодо задекларованих та встановлених у ході проведення перевірки сум податкового кредиту та зазначає, що перевіркою встановлено завищення податкового кредиту на суму 28020,0 грн.

У четвертому абзаці на стор. 17 акта перевірки, йдеться про те, що частина придбаних в періоді, що перевіряється, паливо-мастильних матеріалів вартістю 4989,60 грн., сума ПДВ - 999,00 грн., що включений до складу податкового кредиту по ПДВ не реалізований, станом на 31.12. 2010 р. відсутній. Далі по тексту Відповідач зазначає, що бензин використаний підприємцем для заправки власного легкового автомобіля.

У наступному абзаці Відповідач підтверджує, що серед документів, що стосуються перевезення, доставки товарів та списання бензину підприємцем надано розрахунки збору за забруднення навколишнього середовища та шляхові листи легкового автомобіля. На автомобілі Деу Ланос доставка товару не здійснюється, вид діяльності - оптова торгівля паливо-мастильними матеріалами.

Вище уже зазначалось, що дослідженими у судовому засіданні документами на придбання автомобіля та шляховими листами підтверджено, що автомобіль Деу Ланос придбавався Позивачем, як суб'єктом підприємницької діяльності, автомобіль знаходиться на обліку основних засобів 2 групи, про що вказано і в Акті перевірки п. 2.2.2 п. 1), використовувався в дні проведення господарських операцій для поїздок з метою підписання договорів, отримання накладних, поїздок до банку та ДПІ у м. Рівне.

Згідно п.п. 7.4.1 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями, далі - Закон "Про ПДВ") податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 Закону "Про ПДВ", протягом такого звітного періоду у зв'язку: з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; з придбанням (будівництвом) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, суд приходить до висновку, що не включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 999,00 грн., сплаченої у зв'язку з придбанням ПММ для автомобіля, що належить Позивачу, як суб'єкту підприємницької діяльності, та використовується у межах господарської діяльності, є неправомірним.

Решта суми встановленого перевіркою завищення кредиту у розмірі 27020,62 грн. стосується суми ПДВ згідно податкових накладних, отриманих від контрагента ПП "Ніка-Ойл".

На сторінках 18 - 21 акта перевірки Відповідачем, аналогічно до п. 4) п.п. 2.2.2. акта перевірки, наводяться дані по ПП "Ніка-Ойл", його відносинах з ТОВ "Лек-Оіл", ненаданням Позивачем для перевірки ТТН та робиться така ж спроба довести, що Позивачем порушено ст. 228 Цивільного Кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним (стор. 22, 1-й абз. зв).

Зазначені висновки спростовані поданими Позивачем та дослідженими судом доказами, про що йшлося вище.

Крім того, всі суми податкового кредиту з ПДВ сформовані Позивачем на підставі отриманих податкових накладних по оподатковуваних операціях та у межах його господарської діяльності. Зазначені первинні документи недійсними або нечинними судом не визнавались, та не є недійсними в силу закону. Податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст.7 Закону "Про ПДВ" а особи, що їх видали, були зареєстровані, в установленому законодавством порядку, як платники ПДВ.

Підпунктом 7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону "Про ПДВ" визначені обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної.

Законодавством України, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема п. 7.4 ст.7 Закону "Про ПДВ" та п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05. 1997р. № 165 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06. 1997 р. за № 233/2037 (із змінами, далі - Порядок № 165) встановлено вичерпний перелік підстав для встановлення факту недійсності чи фіктивності податкової накладної. Так, відповідно до п. 5 Порядку № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Згідно п. 2 Порядку № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі i якій присвоєно iндивiдуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Тобто, єдиною підставою для визнання податкової накладної недійсною, відповідно до положень Закону "Про ПДВ" та Порядку № 165 є випадок, коли така накладна заповнена та видана особою, що не зареєстрована платником ПДВ.

Відповідачем не надано відомостей щодо скасування реєстрації платника ПДВ контрагента Позивача на момент здійснення правочинів.

Отже, доводи Відповідача про те, що Позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з ПДВ не можуть бути взяті до уваги (без інших обґрунтувань, а не простих тверджень Відповідача), оскільки на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та були внесені до реєстру платників ПДВ.

Таким чином, відповідно до положень ст. 7 Закону "Про ПДВ", Позивач на підставі проведених оподатковуваних господарських операцій та належним чином оформлених контрагентом-постачальником податкових накладних мав право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, і виходячи з цього, визначати суму свого податкового зобов'язання з ПДВ за звітний період.

Відповідач не мав права виключати з податкового кредиту суми ПДВ, сплачені при придбанні товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, які за власним суб'єктивним переконанням Відповідача виписані по нікчемному правочину.

Щодо відсутності майна, трудових ресурсів у ПП "Ніка-Ойл", то така інформація залишилась не підтвердженою Відповідачем належними та допустимими доказами. На думку суду, такі висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях та аналітичних даних, без встановлення достовірної інформації у компетентних джерел таких як бюро технічної інвентаризації, земельні відділи органів місцевого самоврядування, нотаріусів тощо. При проведенні перевірок контрагентів не досліджено наявність орендованих чи переданих в лізинг основних засобів, виробничих приміщень, наявність обладнання (устаткування), техніки, матеріали таких перевірок відповідачем не надані. ДПІ у м. Рівне не надано суду будь-яких доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між Позивачем та ПП "Ніка-Ойл, та вказували б на те, що дані податкових накладних, виписаних продавцем (постачальником) не відповідають дійсності. Додатковим підтвердженням зазначеного є відкликання акта про визнання нікчемними угод за № 639/23-300/36650429 від 20.05. 2011 року, складеного на ПП "Ніка-Ойл" (код за ЄДРПОУ 36650429) за період з 01.01. 2010 року по 31.03. 2011 року, в зв'язку з нововиявленими обставинами.

При цьому, судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених Позивачем договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях придбання нафтопродуктів у ПП "Ніка-Ойл".

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що Позивачем дотримані умови формування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірно у ІІ - ІV кв. 2009 р. та 2010 році включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в розмірі 999,00 грн., сплачений у зв'язку з придбанням ПММ для автомобіля, що належить Позивачу, як суб'єкту підприємницької діяльності, та 27020,62 грн. по господарських операціях придбання нафтопродуктів у ПП "Ніка-Ойл".

В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, у ході судового засідання позивач довів суду обґрунтованість позовних вимог, а відповідач не підтвердив правомірність своїх дій.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду, то суд приходить до висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Рівне від 19.09.2011 року № 0002401742, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 21235,24 грн. та № 0002391742, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28020,00 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 7005,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено повністю на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 28 грн. 23 коп. судового збору, сплаченого згідно квитанції № 40 від 25.11. 2011 р. (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне № 0002391742 та № 0002401742 від 19 вересня 2011 року.

Присудити на користь позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28 (двадцять вісім) грн. 23 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.