Ухвала

від 18.04.2012 по справі 2270/13371/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/13371/11

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сансерваіс", третя особа на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Асторг Плюс", до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сансервіс» (ТОВ «Сансервіс») звернулось в суд з адміністративним позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (Славутська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 липня 2011 року №0001021501, №0000591502.

20 лютого 2012 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач в судове засідання не з'явився. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідним №21348 подав клопотання з проханням розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Відповідач (апелянт) та третя особа в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Славутською ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сансервіс» щодо взаємовідносин з платником податків ТОВ «Асторг Плюс» за період з 01 березня 2010 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт від 05 липня 2011 року №442/15/33317231.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 15981 грн. в тому числі: за І квартал 2010 року в сумі 15981 грн.; порушення позивачем пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість до сплати в бюджет на суму 12785 грн. за березень 2010 року.

Також, виявлено порушення позивачем п. 1, 5 ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, ст.. 628, ст. 638, ст. 655, ст. 658, ст. 662, ст. 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ними по правочинах, здійснених ТОВ «Сансервіс» з контрагентом ТОВ «Асторг Плюс».

На підставі акта перевірки, 21 липня 2011 року Славутською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0001021501, яким ТОВ «Сансервіс» визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 19976,25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 15981 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3995,25 грн. та №0000591502 яким позивачеві визначене податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 15981,25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 12785 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3196,25 грн.

За результатами розгляду скарг позивача податковим органом винесено рішення, якими скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін, що стало підставою для звернення позивача до Хмельницького окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що ТОВ «Сансервіс» відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» документально підтвердив наявність підстав для формування податкового кредиту, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину, валові витрати за перевіряємий період сформовано відповідно до вимог п.п 5.2.1 п. 5.2, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств», що підтверджується первинними документами, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також придбані товари дійсно пов'язані з господарською діяльністю позивача, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно, положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 п. 5.2 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку і підтверджуватись документами відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996).

В свою чергу вказаний Закон визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи встановлено те, що 22 березня 2010 року між ТОВ «Асторг Плюс» (Постачальник) та ТОВ «Сансервіс» (Покупець) укладено договір поставки №АС-159, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити в обумовлений термін, а Покупець прийняти у власність і оплатити нафтопродукти загальна кількість, найменування і ціна яких визначається в накладних та /або в актах приймання-передачі.

У відповідності до умов договору асортимент, кількість кожної окремої партії, що поставляється, а також ціна, форма, вид оплати і терміни постачання попередньо узгоджуються сторонами в письмовій або усній формі з наступним відображенням у рахунку на оплату (п.3.3 договору); постачання товару може здійснюватись транспортом постачальника (п.4.2 договору); датою відвантаження товару вважається дата, зазначена в актах приймання-передачі та/або товарно-транспортних накладних (п.4.4 договору); оплата здійснюється в безготівковій формі в розмірі 100% вартості товару, що поставляється, на підставі рахунку-фактури та/або накладної, які є невід`ємною частиною договору (п.5.2 договору); право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладної та/або акту приймання-передачі, що свідчить про одержання товару (п.1.3 договору).

Проведення розрахунків підтверджуються податковими та видатковими накладними, рахунком-фактури.

Крім того, в матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна, що свідчить про перевезення даного товару.

Використання позивачем придбаного товару у своїй господарській діяльності підтверджується подорожніми листами вантажних автомобілів, оформленими ФОП ОСОБА_1 за 2010-2011 роки, який, використовуючи придбане позивачем пальне, здійснював перевезення продукції позивача на його замовлення відповідно до договору №1 від 02 лютого 2009 року про надання послуг, щомісячними оборотними відомостями по рахунку 201 «сировина і матеріали», щомісячними актами списання матеріальних цінностей, витратною накладною №319 від 30 листопада 2010 року, довіреністю №636 від 01 грудня 2010 року.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

При цьому, відповідно до пп.. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Так, податкові накладні виписані ТОВ «Асторг Плюс» для ДП «Сансервіс» відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», містять всі обов'язкові реквізити: опис послуг, їх кількість, ціну поставки без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку, тощо, придбані послуги використовувались для організації щоденної діяльності позивача та забезпечення відповідності діяльності позивача вимогам законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, Славутською ОДПІ не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Стосовно посилань податкового органу про наявність товарно-транспортних накладних, які належним чином не оформлені, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання Славутської ОДПІ про нікчемність угоди є факт незнаходження за місцем реєстрації про що внесено запис до бази Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оскільки даний запис було внесено 01 червня 2011 року, вже після укладення правочину.

Крім того, на час розгляду справи в суді першої інстанції Славутською ОДПІ не було надано доказів щодо виключення ТОВ «Асторг Плюс» із бази Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже в період укладення договору між позивачем та ТОВ «Асторг Плюс», останній мав чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податків та не був позбавлений прав укладати будь-які угоди у відповідності з діючим законодавством.

Отже, договір поставки №АС-159 від 22 березня 2010 року укладений між ТОВ «Сансервіс» та ТОВ «Асторг Плюс» є дійсним та не був оскаржений в судовому порядку, таким чином він є таким, на підставі якого виникли права і обов'язки сторін даної угоди.

Таким чином, укладений договір поставки між позивачем та ТОВ «Асторг Плюс» договір не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що даний договір не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарської операції, а тому колегія суддів вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2012 року, -залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий /підпис/ Совгира Д. І.

Судді /підпис/ Білоус О.В.

/підпис/ Курко О. П.

З оригіналом згідно:

секретар