Рішення

від 28.07.2008 по справі 46/91

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

46/91

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2008 р.   Справа 46/91

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Пак –ВМ”

До Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕЛЛУС”

Простягнення 123 306,10 грн.

                                                                                        Суддя Шабунін С.В.

Представники:

Від позивачаАржанова О.О. —представник за довіреністю від 26.02.2008 р. № 1

Від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Пак –ВМ” заявлено до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕЛЛУС” позовні вимоги про стягнення 93 361,20 грн. вартості товару, що не був поставлений всупереч умовам договору від 09.01.2007 р., 12 499,76 грн. пені та 17 455,14 грн. 24 % річних від вартості несвоєчасно поставленої продукції.    

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/91 від 26.05.2008 р., яку призначено до розгляду на 18.06.2008 р.  

18.06.2008 р. розгляд справи було відкладено на 21.07.2008 р. через неприбуття до суду представника відповідача та неподання витребуваних документів.

У судове засідання, призначене на 21.07.2008 р. відповідач не з'явився, уповноваженого представника не направив, вимоги ухвали про порушення провадження у справі виконав частково, подавши через канцелярію суду відзив на позов та клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням представника на лікарняному.   

Як слідує з поданого відповідачем відзиву на позовну заяву від 18.07.2008 р., Товариство з обмеженою відповідальністю “ТЕЛЛУС” підтверджує наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 93 361,20 грн., але вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що мають бути залишені судом без задоволення, оскільки позивачем безпідставно нараховано штрафні санкції. На думку відповідача, ним не порушувалися договірні зобов'язання, адже договором від 09.01.2007 р. строк поставки встановлений не був, а вимога в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України від позивача не надходила.    

Ухвалою від 21.07.2008 р. розгляд справи було відкладено на 28.07.2008 р. в межах процесуальних строків.

У судове засідання, що відбулося 28.07.2008 р., відповідач не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Про причину нез'явлення свого представника відповідач суд не повідомив, вимоги ухвал № 46/91 від 26.05.2008 р., 18.06.2008 р. та 21.07.2008 р. не виконав. Враховуючи вищенаведене та у відповідності до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про взаємовідносини сторін.

Представник позивача надав суду пояснення на відзив на позовну заяву, в яких обґрунтовує нарахування відповідачу штрафних санкцій.

Під час розгляду спору по суті представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Пак –ВМ” позов підтримав та просив його задовольнити, стягнувши з відповідача 93 361,20 грн., що були перераховані на його рахунок в якості попередньої плати у відповідності з договором купівлі-продажу від 09.01.2007 р. Позивач зазначає, що ним було виконано свої договірні зобов'язання перед відповідачем, натомість останній порушив умови домовленості, а саме, не поставив товари, що були оплачені. Керуючись умовами договору та ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України позивач також просить стягнути з відповідача штрафні санкції за прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме: 12 499,76 грн. пені, 17 455,14 грн. 24 % річних.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —

                                                         ВСТАНОВИВ:

09.01.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Пак –ВМ” в якості покупця та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТЕЛЛУС” в якості продавця укладено договір купівлі-продажу продукції, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець —прийняти та оплатити хімпродукцію (поліетилен високого тиску та/або поліетилен низького тиску та/або поліпропілен та/або полістирол) на умовах, визначених в даному договорі та додаткових угодах до нього.  

У п. 2.1 зазначеної угоди визначено, що конкретизовані умови оплати та загальна вартість продукції, яка поставляється покупцю, буде узгоджуватися у додаткових угодах, протоколах узгодження цін (при необхідності) та актах прийому-передачі продукції.    

Виходячи з положень п. 2.3 договору, в редакції додатку № 1 від 24.04.2007 р., його загальна сума складає 1 950 000,00 грн.   

Пунктом 2.2 договору, в редакції додатку № 1 від 24.04.2007 р., сторони погодили, що підставою для оплати за поставлену продукцію є рахунок-фактура та/або видаткова накладна, якщо інше не передбачено додатковими угодами до цього договору з обов'язковим зазначенням в платіжному дорученні номеру договору, на підставі якого проводиться оплата протягом 25 календарних днів з моменту поставки товару.  

Згідно з п. 2.3 договору від 09.01.2007 р. строки поставки, марка, асортимент продукції будуть визначатися в додаткових угодах.  

Відповідно до п. 3.1 договору кількість продукції, яка може бути поставлено за цим договором на протязі строку його дії, буде вказана в додаткових угодах. Обов'язки продавця по передачі у власність продукції визначеної вартості виникають тільки після підписання сторонами додаткової угоди до цього договору.

Постачання продукції здійснюється партіями за реквізитами покупця на умовах, вказаних у додаткових угодах до даного договору (п. 4.1), за результатами чого сторонами підписується акт прийому-передачі товару, якщо інше не передбачено додатковими угодами (п. 4.2).  

У ст. 5 договору від 09.01.2007 р. встановлено, що покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов цього договору. А продавець —поставити покупцю продукцію, терміни постачання якої, а також кількість, асортимент, якість та характеристики визначаються в додаткових угодах та в інших необхідних документах, які є його невід'ємною частиною.         

16.05.2007 р. відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №  СФ-0000320 на суму 303 100,14 грн.

Платіжним доручення від 17.05.2007 р. № 1313 позивач перерахував відповідачу 303 100,14 грн.

23.05.2007 р. відбулася поставка товару за видатковою накладною № РН-0000034 на суму 95 600,00 грн.

01.06.2007 р. сторонами проведено звірку розрахунків, за результатами якої складено відповідний акт, з якого слідує, що у травні 2007 року позивачем перераховано відповідачу 431 119,14 грн., а саме: 03.05.2007 р. 23 769,00 грн., 07.05.2007 р. 69 801,00 грн., 15.05.2007 р. 40 449,00 грн., 17.05.2007 р. 303 100,14 грн. В свою чергу відповідачем поставлено товару на суму 223 619,00 грн., а саме: 04.05.2007 р. на суму 23 769,00 грн., 07.05.2007 р. на суму 22 101,00 грн. та 41 700,00 грн., 15.05.2007 р. на суму 40 449,00 грн., 23.05.2007 р. на суму 95 600,00 грн. Таким чином, за результатами звірки, станом на 01.06.2007 р., сторонами встановлено, що оплаченими з боку позивача, але не переданими відповідачем є товари на суму 207 500,14 грн.   

08.06.2007 р. відповідач звернувся до позивача з листом № 56/19, в якому повідомляє покупця продукції про затримку поставки товару згідно з рахунком-фактурою № 320 від 16.05.2007 р. та просить розглянути пропозицію отримання товару у строк до 18.06.2007 р. або ж повернення коштів в сумі 207 500,14 грн. Вказаним листом відповідач також гарантував позивачу повернення попередньої плати у вищевказаний термін.

Надалі, 14.06.2007 р. відповідачем передано позивачу товар на суму 96 688,94 грн. за видатковою накладною № РН-200062 та 05.07.2007 р. на суму 17 450,00 грн. за видатковою накладною № РН-3000062.

За твердженнями позивача, в подальшому передача товару не здійснювалася, а тому за відповідачем рахується заборгованість у сумі 93 361,20 грн.     

У відзиві на позовну заяву від 18.07.2008 р. наявність боргу в розмірі 93 361,20 грн. відповідачем підтверджується.

Відповідно до ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Вивчення наявних в матеріалах справи письмових доказів, що було описані вище, а також відзиву на позовну заяву, дає підстави стверджувати, що попередньо оплаченими позивачем, але не поставленими відповідачем є товари на суму 93 361,20 грн.

Частиною 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом  України.

Виходячи з положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Нормами ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є правочини (дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків) та договори (домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).   

У відповідності зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений  строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як слідує з договору купівлі-продажу від 09.01.2007 р., сторонами не було встановлено строки оплати та терміни передачі товару.

У ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 3 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення  вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який  одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зважаючи, що сторонами не визначено у договорі моменту виникнення обов'язку з передачі товару, слід вважати, що покупець реалізував своє право вимагати повернення попередньої сплати за товар, що не був переданий йому у власність, шляхом звернення з даним позовом до суду. При цьому, суд враховує, що до матеріалів справи не було приєднано додаткових угод до договору від 09.01.2007 р., в яких мали визначатися  умови і строки передачі товару, терміни оплати, його кількість, асортимент тощо., але зважає на норми ст. 655 Цивільного кодексу України

Поряд з викладеним, описаний вище лист відповідача № 56/19 від 08.06.2007 р. не може слугувати підставою вважати, що 18.06.2007 р. стало граничним строком для виконання зобов'язання з поставки товару на суму 207 500,14 грн., адже обов'язок боржника у зобов'язанні не може мати альтернативного характеру, як запропоновано у даному листі. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України правом обрати спосіб відновлення порушеного права в результаті недопоставки оплаченого товару шляхом заявлення вимоги про повернення попередньої плати або шляхом заявлення вимоги про передачу оплаченого товару наділений саме кредитор у зобов'язанні, тобто позивач, який не відгукнувся на лист відповідача, а також не надав жодних інших доказів, якими б стверджувалося виставлення відповідачу вимоги повернути попередню плату у певний строк.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 93 361,20 грн. боргу (повернення попередньої плати) підлягають задоволенню у повному обсязі. Разом з тим, вимоги про стягнення 17 455,14 грн. 24 % річних та 12 499,76 грн. пені не можуть бути задоволені, зважаючи на наступне:

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.        

У п. 6.2 договору від 09.01.2007 р. сторони погодили, що у випадку несвоєчасної поставки продавцем партії продукції, він у повному обсязі відшкодовує збитки, понесені  покупцем у зв'язку з такою непоставкою (та/або частковою поставкою), а також неустойку (пеню) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від вартості несвоєчасно поставленої продукції. В якості плати за користування чужими грошима, продавець зобов'язується сплатити покупцю грошову суму в розмірі 24 % річних від вартості несвоєчасно поставленої продукції.     

Аналіз наведених норм законодавства дають підстави стверджувати, що умовою застосування штрафних санкцій у вигляді неустойки, штрафу, пені є порушення боржником грошового зобов'язання.      

Оскільки до моменту звернення у суд з даним позовом позивач не виставив відповідачу вимогу повернути попередню плату, підстави вважати, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відсутні, а тому, заявлення до стягнення з відповідача штрафних санкцій є безпідставним.    

При цьому, суд відхиляє посилання позивача на п 6.2 договору, оскільки фактів порушення відповідачем строків поставки позивачем доведено не було.  

Враховуючи все вищевикладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Пак –ВМ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕЛЛУС” підлягає частковому задоволенню на суму 93 361,20 грн.  

Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.      

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального  України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. У ч. 4 вказаної статті передбачено, що витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕЛЛУС” (03164, м. Київ, вул. Генерала Наумова, 23-б, ідентифікаційний код 32670216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційне підприємство “Пак –ВМ” (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, ідентифікаційний код 32528183, адреса для листування: м. Київ, а/с 3) 93 361 (дев'яносто три тисячі триста шістдесят одну) грн. 20 коп. боргу, 933 (дев'ятсот тридцять три) грн. 61 коп. державного мита та 89 (вісімдесят дев'ять) грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

3.          В іншій частині позові відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.  

Суддя                                                                                                            С.В. Шабунін

справа №  46/91

28.07.08

За позовом     Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Пак - ВМ"

до                     Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС"

про                    стягнення 123 306,10 грн.

Суддя  Шабунін С.В.

                                                                                                   Шабунін С.В.