Ухвала

від 03.04.2012 по справі 2а-11353/11/0170/14

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-11353/11/0170/14

03.04.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Малого підприємства "Майстер"- ОСОБА_2, довіреність № б/н від 12.09.11

представник відповідача, Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кірєєв Д.В.) від 14.12.11 у справі № 2а-11353/11/0170/14

за позовом Малого підприємства "Майстер" (мкрн. Корявко, 17, кв.289, місто Армянськ, Красноперекопський район, Автономна Республіка Крим,96012)

до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (вул. Північна 2, місто Красноперекопськ, Автономна Республіка Крим,96000)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 адміністративний позов Малого підприємства «Майстер» задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим № 0000242310 від 31.08.2011 та № 0000232310 від 31.08.2011, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Мале підприємство «Майстер»(далі- позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративною позовною заявою до Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (далі -відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000242310 та № 0000232310 від 31.08.2011.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що не підтверджуються висновки щодо завищення позивачем приросту балансової вартості запасів на загальну суму 1064 грн. по операціях з придбання ТМЦ від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс»та завищення валових витрат на загальну суму 1120455,72грн. та заниження податку на прибуток у сумі 279847,18грн. та завищенням позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 228221,62грн.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Як свідчать матеріали справи відповідачем були прийняти податкові повідомлення-рішення: № 0000242310 від 31.08.2011, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 285277,02грн., у тому числі: за основним платежем -228221,62 грн., за штрафними санкціями -57055,4 грн. та №0000232310 від 31.08.2011, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 349808,97грн.,у тому числі: за основним платежем- 279847,18 грн., за штрафними санкціями- 69961,79 грн.

Передумовою визначення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 285277,02грн. та з податку на прибуток у сумі 349808,97грн. став акт № 957/23-0/31314621 від 19.08.2011 позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мертенс»за період з 01.09.2010по 28.02.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5, пункту 5.1., пункту 5.9. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 1.7. статті 1, підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.3, пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України.

Відповідач дійшов висновку, що порушення вказаних норм податкового законодавства пов'язано з завищенням позивачем показників рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»на загальну суму 1064,00грн.по операціях з придбання ТМЦ від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс»за 2010 рік в сумі 3987 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 2923,00грн., завищення валових витрат на загальну суму 1120455,72 грн. по операціям з придбання послуг та ТМЦ від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс»та у зв'язку з чим встановлено заниження податку на прибуток у сумі 279847,18 грн.та завищенням позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 228221,62 грн.

Недоречними визнаються доводи апеляційної скарги про те, що контрагент позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Мертенс», який фактично не здійснював господарських операцій за цивільними угодами, укладеними як із позивачем, так і з іншими контрагентами -покупцями у зв'язку з наступним.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин щодо оподаткування податком на прибуток) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. В силу підпункту 5.3.9 пункту 5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як свідчать матеріали справи, за період перевірки з 01.09.2010 по 28.01.2011 Мале підприємство «Майстер»з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мертенс»уклало договори субпідряду №27 від 06.09.2010, №38 від 01.12.2010 та № 04 від 04.01.2011 на виконання робіт. Згідно умов даних договорів субпідряду Мале підприємство «Майстер»виступав як генпідрядник та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мертенс»як субпідрядник. Товариство з обмеженою відповідальністю «Мертенс»за умовами договорів субпідряду № 27, № 38 та № 04 зобов'язувався виконувати по завданню генпідрядника власними силами всі, передбачені заказом роботи, ввести об'єкт в експлуатацію. Позивач зобов'язувався за даними договорами прийняти виконані субпідрядником роботи та сплатити їх вартість. Вартість робіт визначено договорами субпідряду та проектно - сметною документацією.

Пунктами 3.1. договорів субпідряду була передбачена форма розрахунків -безготівкова шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок субпідрядника після фактичного виконання будівельних робіт. Виконані роботи за вказаними вище договорами субпідряду оформлювалися актами виконаних робіт (пункт 3.2. договорів).

Судом першої інстанції безперечно підтверджено виконання субпідрядних робіт та сплата за такі роботи (послуги) за договорами субпідряду № 27 від 06.09.2010, №38 від 01.12.2010,та № 04 від 04.01.2011, а саме: за вересень 2010 року за актами виконаних робіт та видатковими накладними сума складає 107364,72 грн.; за жовтень 2010 року сума за актами виконаних робіт та видатковими накладними складає 376287,47 грн.; за листопад 2010 року сума за актами виконаних робіт та видатковими накладними сума складає 178278,42 грн.; за грудень 2010 року сума за актами виконаних робіт та видатковими накладними складає 430762,34 грн.; за березень 2011 року сума за актами виконаних робіт складає 27762,79 грн.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що витрати позивача, понесені у періоді, на який розповсюджувалася перевірка, підтверджені документально, що відповідає вимогам підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності з нормами пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань контрагенту позивача з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що для оподаткування мають значення бухгалтерські документи, що відображають господарські операції та фіксують отриманий прибуток і інші економічні показники господарської діяльності. Тільки аналіз первинних документів може давати об'єктивну картину господарської діяльності і, віддзеркалення її результатів у податковій звітності. Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (пункт 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Не визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мертенс»у зв'язку з не підтвердженням місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс», наявності у останнього достатніх трудових ресурсів, виробничих, складських, торгівельних приміщень та обладнання, необхідних для здійснення діяльності, оскільки Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено обов'язок покупця перевіряти, за рахунок яких ресурсів (виробничих, трудових, фінансових) продавець надає товари (роботи, послуги) для покупця. Покупець не зобов'язаний перевіряти: чи використовує продавець власні виробничі потужності або орендовані; чи залучає продавець з метою здійснення господарської діяльності власних співробітників або фізичних осіб за трудовими угодами.

Слід зазначити, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що повністю відповідає вимогам пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з судовою практикою Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України платник податку на додану вартість -покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому не повинен зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за можливу неправомірну діяльність порушника (правова позиція викладена в Ухвалах Вищого адміністративного суду України за справами: №9820946, №7276773 та в Постановах Верховного Суду України:№№221007, 3060678, 4970766).

Отже, покупець (позивач, генпідрядник) не може нести відповідальність за діяльність або бездіяльність продавця (Товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс»субпідрядника) та не повинен зазнавати негативні наслідки з цього.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача (податкові накладні, прибуткові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти здачі, рахунки фактури, виписки банку, видаткові накладні, кошторисна документація, договори субпідряду) у повному обсязі не підтверджуються висновки акту перевірки щодо завищення позивачем приросту балансової вартості запасів на загальну суму 1064 грн. по операціях з придбання ТМЦ від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мертенс»та завищення валових витрат на загальну суму 1120455,72 грн. та заниження податку на прибуток у сумі 279847,18 грн. та завищенням позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 228221,62 грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що договори субпідряду, у зв'язку із виконанням яких позивачем були сформовані у перевіряемому періоді валові витрати з податку на прибуток та суми податкового кредиту з податку на додану вартість, були реально виконані, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами (прибуткові накладні, акти здачі-приймання робіт, виписки банку, накладні, податкові накладні).

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що на момент здійснення вищевказаних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований у якості юридичної особи, обліковувався як платник податку на додану вартість у податковій інспекції, мав свідоцтво платника податку на додану вартість, здійснення цих господарських операцій підтверджується відповідними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку. Розрахунки позивачем проведені з контрагентом. Первинні документи бухгалтерського обліку позивача відповідають вимогам чинного законодавства, що не спростовано відповідачем документально.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першої цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Судова колегія звертає увагу на те, що згідно інформації Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 07.11.2011, наданої на запит суду від 15.09.2011, вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мертенс»взято на облік платників податків з 19.05.2010, платником податку на додану вартість є з 11.06.2010, свідоцтво анульовано було з 29.07.2011 та остання податкова звітність подана до державної податкової інспекції у серпні 2011 року, у тому числі, з податку на прибуток та податку на додану вартість. Таким чином, податковим органом підтверджено, що контрагент позивача на час здійснення господарських операції (будівництва, субпідрядів) був платником податку на додану вартість, звітував до державної податкової інспекції та був зареєстрованим як юридична особа у встановленому законом порядку.

Пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що на підставі отриманих податкових накладних (видані за встановленою формою та номенклатурою поставки товарів, що відповідає умовам договорів, укладених позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мертенс»), виданих ТОВ «Мертенс», позивачем були включені до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у перевіряемому періоді, що відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість (додаток № 5 до декларацій у розрізі контрагентів).

Слід зазначити, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач підтвердив дані податкового обліку достовірними первинними документами, які складені за наслідками фактично здійсненних господарських операцій. Використання позивачем придбаних товарів у межах власної господарської діяльності підтверджується матеріалами справи (видаткові накладні, податкові накладні, акти, статутні документи позивача).

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, відповідачем не надано доказів неможливості виконання своїх договірних зобов'язань ТОВ «Мертенс», доказів, які б свідчили про не пов'язаність операцій із господарською діяльністю позивача, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, а надані позивачем письмові пояснення, зокрема, позивач при проведені господарських операцій зі своїм контрагентом оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не спростовувалось відповідачем, і недостовірність жодного з цих документів не встановлена, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судова колегія відмічає, що невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками контрагента позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Більш того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки судом встановлено помилковість донарахування сум податкових зобов'язань за наслідками документальної перевірки позивача з податку на додану вартість та з податку на прибуток (застосування штрафних санкцій у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях обумовлено завищенням з боку позивача податкового кредиту з податку на додану вартість та визначенням суми податкових зобов'язань з цього податку та податку на прибуток) то і застосування у спірних рішеннях фінансових санкції слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2011 у справі № 2а-11353/11/0170/14 залишити без змін

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 квітня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко