Постанова

від 19.03.2012 по справі 2а-19067/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2012 року 16:10 № 2а-19067/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Новікової В.О., Соколова А.І.,

від відповідача: Бакланової З.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультіпост» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкових повідомлень-рішень № 000292230210, № 000293231210 від 01 серпня 2011 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультіпост»(далі -позивач, ТОВ «Мультіпост») з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень № 000292230210, № 000293231210 від 01 серпня 2011 року щодо нарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за наслідками операцій з ПП «Нота Плюс», оскільки на момент складання податкових накладних ПП «Нота Плюс»було зареєстровано платником ПДВ, податковий кредит було сформовано на підставі наданих контрагентом оригіналів податкових накладних, а витрати, понесені позивачем в рамках укладених договорів підтверджуються відповідними первинними документами.

Позивач також вказував на необґрунтованість висновку відповідача про нікчемність договорів, укладених між ним та ПП «Нота Плюс», як таких, що порушують публічний порядок, оскільки вироком суду не встановлено вини сторін в ухиленні від сплати податків, крім того, договори за своїм змістом не суперечать інтересам держави та суспільства. Крім того, позивач посилався на те, що укладання договорів було спрямоване на реальне створення правових наслідків, оскільки документами, що були надані під час перевірки, повністю підтверджується фактичне виконання робіт та подальше використання результату робіт в господарській діяльності позивача.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем неправомірно було задекларовано податковий кредит у розмірі 62 600,00 грн. та сформовано валові витрати у розмірі 78 250,00 грн. за наслідками взаємовідносин з ПП «Нота Плюс», оскільки відносно посадових та службових осіб ПП «Нота Плюс»порушено кримінальну справу за фактами фіктивного підприємництва і умисного ухилення від сплати податків.

В зв'язку з викладеним відповідач вважає, що фінансово-господарська діяльність ПП «Нота Плюс»здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття останнім цивільної правоздатності, відтак фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Нота Плюс»та контрагентами є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19 березня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультіпост»(код ЄДРПОУ 31564828) зареєстроване як юридична особа 18.07.2001 року Солом'янською районною у місті києві державною адміністрацією та знаходиться на обліку в Державній податковій інспекції у Солом'янському районі міста Києві як платник податків.

Основними видами діяльності ТОВ «Мультіпост»за КВЕД відповідно до Витягу з Єдиного державного єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 12845032 від 24.01.2012 р. є: надання інших послуг у поліграфічній діяльності; інша поліграфічна діяльність; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; діяльність, пов'язана з банками даних; пакування (том ІІ, а.с. 69-70).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 04.07.2011 р. по 05.07.2011 р. ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Мультіпост»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року при взаємовідносинах з ПП «Нота Плюс».

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 7923/23-02/31564828 від 12.07.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) -том І, а.с. 18-24.

01 серпня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- № 000292230210 , яким позивачу, за порушення п.п.7.2.3, п.7.2, п.п.7.2.6, п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 78 250,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 62 600,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15 650,00 грн. (том І, а.с. 16);

- № 000293231210 , яким позивачу, за порушення п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств»у розмірі 97 813,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 78 250,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 19 563,00 грн. (том І, а.с. 17).

Висновок податкового органу про заниження податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток зводиться до безтоварності господарських операцій позивача з ПП «Нота Плюс», яке, як вказує податковий орган, має ознаки фіктивного підприємства.

В Акті перевірки зазначено, що ПП «Нота Плюс»(код за ЄДРПОУ 33401459) знаходиться на обліку в ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, відносно керівника порушено кримінальну справу № 69-0105 за ознаками злочину передбаченого ст. ч.2 ст.28, ч.2 ст.205, ч.3 ст.212, ч.5 ст.27 КК України. Досудовим слідством по кримінальній справі встановлено, що групою осіб було створено та придбано ряд суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ПП «Нота Плюс», які здійснювали операції щодо незаконного переказу безготівкових коштів.

Відповідач вважає, що наведена інформація свідчить про відсутність факту придбання товарів (робіт, послуг) у ПП «Нота Плюс»та підтверджує неможливість її фактичного отримання ТОВ «Мультіпост».

Зміст порушень, що призвели до визначення вказаних вище сум податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій), полягає в тому, що позивачем було неправомірно, на думку податкового органу:

- завищено податковий кредит на загальну суму 62 600,00 грн. в результаті чого занижено податок на додану вартість в т.ч. по періодах: за вересень 2009 року в розмірі 34 000 грн.; за жовтень 2009 року в розмірі 28 600 грн.;

- завищено валові витрати на суму коштів, сплачених на користь ПП «Нота Плюс», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 78 250,00 грн. в т.ч. по періодах: за 9 місяців 2009 року на суму 42 500 грн., за 2009 рік на суму 35 750,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 21 липня 2009 року між ТОВ «Мультіпост»(Замовник) та ПП «Нота Плюс»(Виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 03/09 , згідно якого Виконавець зобов'язується виконувати роботи по наклейці наклейок на стартові пакети підключення до послуг мобільного зв'язку, а Замовник зобов'язується надати необхідні матеріали, прийняти та сплатити належним чином виконані роботи (том І, а.с. 41-43).

Згідно умов Договору передача матеріалів наклейки -стартових пакетів та наклейок від Замовника до Виконавця та отримання Замовником від Виконавця вже обклеєних стартових пакетів супроводжується оформленням Актів приймання-передачі.

Додатками № 1 - № 10 до вказаного Договору, укладеними у період з 25.08.2009 р. по 12.10.2009 р., сторонами було погоджено конкретні види послуг, їх вартість та строки надання.

У відповідності до умов Договору № 03/09 від 21.07.2009р. ПП «Нота Плюс»виконало на користь позивача послуги, що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт : № ОУ-00337 на суму 39 000 грн.(в т.ч. ПДВ 6500 грн.), № ОУ-00338 на суму 45 000 грн. (в т.ч. ПДВ 7500 грн.), № ОУ-000339 на суму 45 000 грн.(в т.ч. ПДВ 7500 грн.), № ОУ-000340 на суму 45 000 грн.( в т.ч. ПДВ 7500 грн.), № ОУ-0000392 на суму 18 000 грн.(в т.ч. ПДВ 3000 грн.), № ОУ-000341 на суму 30 000 грн.(в т.ч. ПДВ 5000 грн.), № ОУ-0000391 на суму 26 400 грн.( в т.ч. ПДВ 4400 грн.), № ОУ-0000393 на суму 39 000 грн.(в т.ч. ПДВ 6500 грн.), № ОУ-0000399 на суму 27 000 грн.( в т.ч. ПДВ 4500 грн.), № ОУ-0000400 на суму 32 400 грн.( в т.ч. ПДВ 5400 грн.), які підписані уповноваженими представниками сторін (том І, а.с. 64-73).

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Нота Плюс»виписало позивачу податкові накладні: № 432 від 02.09.2009 року на суму 39 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6500,00 грн.); № 435 від 04.09.2009 року на суму 45 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -7500,00 грн.); № 451 від 14.09.2009 року на суму 45 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -7500,00 грн.); № 455 від 15.09.2009 року на суму 45 000,00грн. (в т.ч. ПДВ -7500,00 грн.), № 471 від 25.09.2009 року на суму 30 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -5000,00 грн.); № 502 від 21.10.2009 року на суму 26 400,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 4400,00 грн.); № 503 від 21.10.2009 року на суму 18 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -3000,00 грн.); № 501 від 21.10.2009 року на суму 28 800,00 грн. (в т.ч. ПДВ -4800,00 грн.); № 504 від 21.10.2009 року на суму 39 000,00грн. (в т.ч. ПДВ -6500,00 грн.); № 515 від 30.10.2009 року на суму 27 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ -4500,00 грн.), № 516 від 30.10.2009 року на суму 32 400,00 грн. (в т.ч. ПДВ -5400,00 грн.), які були складені у момент виникнення податкових зобов'язань ПП «Нота Плюс» (тобто в момент оплати товарів) -том І, а.с. 53-63.

Наведені податкові накладні були складені у момент виникнення податкових зобов'язань ПП «Нота Плюс», тобто в момент оформлення вищезазначених актів здачі-приймання робіт (надання послуг), що засвідчують факт виконання робіт (надання послуг).

Розрахунки за отримані послуги ТОВ «Мультіпост»провело шляхом перерахування зі свого розрахункового рахунку на рахунок ПП «Нота Плюс»грошових коштів, що підтверджується банківськими виписками, які наявні в матеріалах справи (том ІІ, а.с. 20-36).

Витрати по взаємовідносинах з ПП «Нота Плюс»були віднесні позивачем до складу валових витрат на загальну суму 78 250,00 грн. в т.ч. за 9 місяців 2009 року - у розмірі 42 500 грн., за 2009 рік -у розмірі 35 750,00 грн.

Суми ПДВ за вищевказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2009 року в сумі 34 000 грн., за жовтень 2009 року в сумі 28 600 грн.

З приводу правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за вищевказаними операціями суд зазначає наступне.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість»вiд 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірного податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Мультіпост»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень-жовтень 2009 року, в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 62 600,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Нота Плюс», та які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням робіт (послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Наведені законодавчі приписи визначають лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ПП «Нота Плюс»був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100107008 від 25.03.2008 року, що підтверджується листом ДПІ у Печерському районі № 512/9/17509 від 17.01.2012 року (том ІІ, а.с. 88).

Суд зазначає, що згідно Рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.11.2010 року № 423/15-3, свідоцтво платника ПДВ, видане ПП «Нота Плюс», було анульоване з 26.11.2010 року (том ІІ, а.с. 93-94) , в той час як податкові накладні на користь позивача були виписані у вересні-жовтні 2009 року , тобто на момент видачі податкових накладних таке свідоцтво було чинним.

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ПП «Нота Плюс»до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент оформлення податкових накладних) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Крім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідка № 13119677 від 22.02.2012 року та Витяг № 12845072 від 24.01.2012 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджують, що ПП «Нота Плюс»зареєстроване як юридична особа Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією, станом на момент здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних на користь позивача було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том ІІ, а.с. 66-68, 129-130) та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі також на момент розгляду даної справи.

Як вбачається з довідки з ЄДР, контрагент позивача -ПП «Нота Плюс»на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій) визначає господарську діяльність як будь - яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Основними видами діяльності ТОВ «Мультіпост»за КВЕД відповідно до довідки з ЄДРПОУ є: надання інших послуг у поліграфічній діяльності ; інша поліграфічна діяльність; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту; діяльність, пов'язана з банками даних; пакування (том ІІ, а.с. 69-71).

Матеріали справи свідчать, що послуги, виконані ПП «Нота Плюс»на користь позивача, фактично замовлялися позивачем з метою використання у власній господарській діяльності. Так, отримані за договором послуги були передані замовнику - ЗАТ «Український мобільний зв'язок», що підтверджується відповідним договором, додатками до нього, актами приймання-передачі виконаних робіт, актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, реєстрами документів проведених по системі «Клієнт-Банк», виписками з банківських рахунків, зразками продукції, які наявні в матеріалах справи (том І, а.с. 141-250, том ІІ, а.с. 1-43).

Відтак, отримання послуг від ПП «Нота Плюс»здійснювалось позивачем в межах його звичайної господарської діяльності для виконання своїх зобов'язань перед замовником.

Суд також звертає увагу сторін на те, що відповідно до податкової звітності, поданої ПП «Нота Плюс»до ДПІ у Печерському районі м. Києва - довідки форми 1 ДФ за 3 кв. 2009 р., - загальна чисельність працюючих у 3 кварталі 2009 р. склала 41 особу (том ІІ, а.с. 89).

Вказане свідчить про наявність у ПП «Нота Плюс»адміністративно-господарських можливостей (трудових ресурсів), необхідних для виконання господарських зобов'язань.

Враховуючи вказані обставини, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача ПП «Нота Плюс» є реальними та підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи (послуги), виконані ПП «Нота Плюс»були використані позивачем у власній господарській діяльності, направленій на отримання прибутку.

Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме -створення та придбання невстановленими особами суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі ПП «Нота Плюс».

Суд звертає увагу, що порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду .

Відповідачем у свою чергу не надано доказів,що кримінальна справа № 69-0105 з обвинувальним висновком була передана до суду та вирішена останнім по суті.

На переконання суду, порушення кримінальної справи за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, стосовно невстановлених осіб чи посадових осіб юридичної особи-контрагента не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що доводи податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ за наслідками операцій з ПП «Нота Плюс»не підтверджені належними доказами, ґрунтуються лише на припущеннях, які не можуть бути самостійною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог податкового законодавства.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України").

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт отримання позивачем у ПП «Нота Плюс»робіт та наданих послуг підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого (нарахованого) ПП «Нота Плюс»»ПДВ у розмірі 62 600,00 грн. до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Мультіпост»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за вересень-жовтень 2009 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.2.3. п. 7.2.; пп. 7.2.6 п.7.2; пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62 600,00 грн. на підставі податкового повідомлення рішення № 000292230210 від 01 серпня 2011 року є протиправним.

Крім того, суд звертає увагу на відсутність порушень позивачем підпункту 7.2.3. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки всі здійснені позивачем операції з ПП «Нота Плюс»підтверджуються податковими накладними, які є в матеріалах справи.

З приводу правомірності формування позивачем валових витрат за наслідками взаємовідносин з ПП «Нота Плюс» суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97 -ВР від 22.05.97 р. зі змінами і доповненнями (тут і далі - в редакції, чинній на момент здійснення позивачем господарських операцій) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з нормами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон № 334/94-ВР) платник податків відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Разом з тим у підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР зазначено, що будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не відносяться до складу валових витрат.

Таким чином, з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що обов'язковими умовами віднесення вартості придбаних товарів, робіт, послуг на валові витрати є:

1) пов'язаність витрат з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (тобто подальше використання придбаних товарів, робіт, послуг у власній господарській діяльності);

2) підтвердженість таких витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пункт 5.3. статті 5 зазначеного Закону містить вичерпний перелік випадків коли витрати підприємства не відносяться на валові витрати.

При цьому пункт 5.11 ст. 5 Закону про прибуток не дозволяє установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі.

Здійснення позивачем вищевказаних господарських операцій з ПП «Нота Плюс»підтверджується первинними документами.

Так, відповідно до Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»№ 996-ХІУ від 16.07.99 р. зі змінами і доповненнями (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ в розумінні ст. 1 Закону це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному разі, як було встановлено судом, факт виконання ПП «Нота Плюс»на користь позивача спірних робіт підтверджується наявними у справі документами первинного обліку, які були складені в залежності від виду господарської операції, а саме -договором (том 1, а.с. 41-43), актами приймання-здачі виконаних робіт (том 1 а.с.64-73), податковими накладними ( том 1 а.с. 53-63) тощо, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій, які були опосередковані складенням цих документів.

Договір, на виконання якого складались вищезазначені первинні документи є чинним на день розгляду спору, в судовому порядку недійсними не визнані. Сторонами виконані в повному обсязі.

Подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується первинними документами, які наявні в матеріалах справи (том І, а.с. 141-250, том ІІ, а.с. 1-43).

Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ПП «Нота Плюс»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а послуги, що придбавалися позивачем у ПП «Нота Плюс», придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: "…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -2362425)".

Таким чином, ТОВ «Мультіпост»віднесло до складу валових витрат витрати, понесені за зазначеним вище договором, за наявності підтверджуючих документів -актів приймання виконаних робіт, додатків до договору про вартість виконаних робіт, які засвідчують факт надання послуг (виконання робіт).

Враховуючи те, що виконання робіт підтверджено дослідженими в судовому засіданні податковими та іншими первинними документами , які були надані відповідачу до перевірки, враховуючи доведеність подальшого використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про те, що формування позивачем валових витрат за спірними операціями було здійснено відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України №334/94-ВР .

Враховуючи викладені вище обставини, суд приходить до висновку про те, що формування позивачем валових витрат за спірними операціями було здійснено відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України №334/94-ВР, тому нарахування податкових зобов'язань у розмірі 78 250,00 грн. згідно податкового повідомлення -рішення № 000293231210 від 01 серпня 2011 року суд вважає безпідставним.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то застосування штрафних санкцій у розмірі 19 653,00 грн. є також протиправним.

За таких обставин суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.5 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»за фактом взаємовідносин з ПП «Нота Плюс»з огляду на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ПП «Нота Плюс».

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній як на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, так і на момент винесення оскаржуваних рішень ДПІ, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ПП «Нота Плюс», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочини між вказаними особами є такими, що порушують публічний порядок та були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави.

Суд зазначає, що відповідач не надав інших доказів, які б вказували на нікчемність вказаних правочинів.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій , незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій , відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.

Фактично, згідно висновків Акту перевірки, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, єдиною підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань було порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва , що не може бути самостійною підставою для висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Нота Плюс».

Відтак, доводи податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства суд вважає необґрунтованими та не підтвердженими належним чином.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Мультіпост»підлягає задоволенню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва № 000292230210, № 000293230210 від 01 серпня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультіпост»судові витрати у розмірі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень 23 копійки).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 27 березня 2012 року.