Постанова

від 03.04.2012 по справі 2а-343/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 квітня 2012 року № 2а-343/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра-Центр" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.07.2011р. №0000912340 ВСТАНОВИВ:

10 січня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Терра-Центр», (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 0000912340 від 28.07.2011 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.01.2012 р. відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем були добросовісно виконані всі вимоги законодавства України для формування податкового кредиту, не допущено жодних порушень вимог законодавства України, в силу чого у відповідача не було підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке є необґрунтованим та протиправним і підлягає скасуванню.

Представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що позивачу правомірно було донараховану суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, оскільки позивачем було сформовано податковий кредит на підставі первинних документів, які не можуть прийматись до уваги у зв'язку з тим, що складені на підставі нікчемних правочинів, просив у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання 27.03.2012 р. не прибув представник відповідача, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до положень частини шостої ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та, з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 КАС України, суд дійшов до висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, Окружний адміністративний суд м. Києва встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Терра-Центр»з питань правових відносин з ТОВ «Акотекс»(код за ЄДРПОУ 37317502) за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої було складено Акт від 08.07.2011 р. за № 335/1-23-40-32798799 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Терра-Центр»з питань правових відносин з ТОВ «Акотекс» (код за ЄДРПОУ 37317502) за період з за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р

У вказаному акті перевірки відповідачем встановлено порушення п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. за № 2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2011 року на загальну суму 367 307, 00 грн.

28 липня 2011 р. відповідачем на підставі вказаного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000912340, яким згідно з підпунктом 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та абз.1 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення вимог п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі -459 133,75 грн., у тому числі 367 307,00 грн. -основний платіж та 91 826,75 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення було залишене без змін Державною податковою адміністрацією у м. Києві та Державною податковою службою України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит -це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг ; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Судом встановлено, що між ТОВ «Акотекс» (як виконавцем) та ТОВ «Терра-Центр»(як замовником) був укладений договір № 24/02-11 від 24.02.2011 р., за умовами якого виконавець прийняв на себе зобов'язання з виготовлення зовнішньої реклами та відповідних їй рекламних засобів (тимчасових або стаціонарних конструкцій), а також із розміщення реклами, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

Згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) ТОВ «Акотекс»в березні 2011 року надало послуги ТОВ «Терра-Центр» з виготовлення та розміщення реклами на троллах, виготовлення та розміщення реклами на розтяжках; виготовлення радіоролику та розміщення його на радіо; виготовлення та розміщення рекламних роликів на плазмових панелях в торгових центрах; виготовлення та розміщення реклами на сіті-лайтах в торгово-офісному центрі; виготовлення та розміщення реклами на біг-бордах; у м. Харкові, у м. Дніпропетровську, у м. Ялті, у м. Одесі, у м. Сімферополі, у м. Донецьку, у м. Севастополі, у м. Києві.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV - бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і реєстрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Підтвердження даних податкового обліку можуть лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом досліджені податкові накладні складені на виконання Договору № 24.02.2011 р. від 24.02.2011 р. на 54 аркушах, а саме: податкова накладна № 89 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 90 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 91 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 92 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 93 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 94 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 95 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 96 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 97 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 98 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 99 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 100 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 101 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 102 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 103 від 31.03.2011 р., податкова накладною № 104 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 105 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 106 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 107 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 108 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 109 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 110 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 111 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 112 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 113 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 114 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 115 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 116 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 117 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 119 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 56 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 58 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 60 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 63 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 67 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 69 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 71 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 72 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 73 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 74 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 75 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 76 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 77 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 78 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 79 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 80 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 81 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 82 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 83 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 84 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 85 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 86 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 87 від 31.03.2011 р., податкова накладна № 88 від 31.03.2011 р.

Судом встановлено, що зазначені документи містять обов'язкові реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Судом встановлено, що спірні вищевказані податкові накладні складено особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість та містять підпис посадової особи, доказів на підтвердження протилежного відповідачем не надано.

Відповідачем не надано суду доказів, що вище вказані податкові накладні підписані (складені чи заповнені) особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

На момент здійснення господарських операцій із позивачем, виписки податкових накладних ТОВ «Акотекс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також перебувало на обліку платника податку на додану вартість.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно з п. 8 ст. 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання та отримання позивачем рекламних послуг та питання придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як встановлено судом, 01.11.2005 р. ТОВ «Терра-Центр» уклало з датською компанією Jysk A/S дистриб'юторську угоду (концесія (франчайзинг) з ексклюзивними правами на підставі роялті). Дана угода дійсна на території України (параграф 2 угоди). Відповідно до параграфу 4 Угоди товари поставляються з асортименту товарів компанії Jysk A/S та під їх торговою маркою (профіль гуся та Jysk ). Параграфом 7 даної угоди передбачено відповідальність позивача за всі рекламні заходи, які необхідні для стимулювання росту об'єму продаж товарів на даній території. Параграфом 9 Угоди на ТОВ «Терра-Центр»покладено обов'язок вчиняти все необхідне для того, щоб сприяти росту об'єму продажів товарів. Також цією угодою передбачене право позивача і його обов'язок використовувати комерційний досвід (ноу-хау), включаючи право на використання імені Jysk A/S (параграф 14 Угоди). Суть ноу-хау включає в себе, зокрема, просування товару, розробку рекламних компаній.

Як вбачається з пояснень представника позивача, рекламні послуги у ТОВ «Акотекс»замовлялися позивачем з метою доведення до відома потенційних клієнтів про діяльність позивача щодо продажу на території України, а зокрема у м. Сімферополь, у м. Севастополь, у м. Донецьку, у м. Києві, у м. Ялті, у м. Дніпропетровську, у м. Харкові, у м. Одесі товарів під торговою маркою «Юск»(Jysk).

На підтвердження реальності наданих ТОВ «Акотекс»послуг позивач надав суду наступні докази: дистриб'юторську угоду (концесія (франчайзинг) з ексклюзивними правами на підставі роялті) від 01.11.2005 р.; договір суборенди № 67 А від 18.01.2010 р.; Договір оренди № 21-01/11 від 12.01.2011 р.; Договір суборенди № 200-Ялта, Договір суборенди № 1-Сев/2/1 від 08.05.2008р.; Договір суборенди № 38-Дон/2 від 28.02.2011 р.;договір № 59 від 10.11.2009 р. згідно якого ТОВ «Терра-Центр»(постачальник) зобов'язувалося поставити товари торгової марки «Юск»(Jysk) в мережу магазинів «Фуршет», що знаходиться у м. Сімферополі, у м. Ялта, у м. Одеса, у м. Севастополі та в інші міста України; оригінал платіжного доручення № 4727 від 22.11.2011 р. на суму 600 000,00 грн.; оригінал платіжного доручення № 4521 від 27.10.2011 р. на суму 367 268,82 грн.; оригінал платіжного доручення № 3546 від 16.06.2011 р. на суму 201 812, 00 грн.; оригінал платіжного доручення № 3332 від 17.05.2011 р. на суму 201 812, 00 грн., оригінал платіжного доручення № 3127 від 14.04.2011 р. на суму 143 249,60 грн.; звіти щодо розміщення реклами з фотознімками виготовленої та розміщеної реклами на розтяжках, сіті-лайтах, біг-бордах щодо реклами товарів торгової марки «Юск»(Jysk) у м. Сімферополі, у м. Севастополі, у м. Донецьку, у м. Києві, у м. Ялті, у м. Дніпропетровську, у м. Харкові, у м. Одесі; диск з рекламним аудіо роликом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що господарські відносини між ТОВ «Акотекс» та ТОВ «Терра-Центр»здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними доказами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ «Акотекс»не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність договору № 24/02-11 від 24.02.2011 р., укладеного між позивачем та ТОВ «Акотекс», оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Акотекс», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не доведено порушення позивачем наведених норм законодавства України та не надано суду достатніх та належних доказів в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

На стягненні судових витрат представник позивача не наполягала, про що подала письмову заяву.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Терра-Центр» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000912340 від 28 липня 2011 р.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко