Постанова

від 29.03.2012 по справі 2а-1148/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 год. 12 хв.

29 березня 2012 року № 2а-1148/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., при секретарі судового засідання Томилець Ю.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Дочірнього підприємства «АА Територія Дизайну» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення

У судовому засіданні 29 березня 2012 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И

Дочірнє підприємство «АА Територія Дизайну»(надалі -також «Позивач», ДП «АА Територія Дизайну») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (надалі -також «Відповідач», «ДПІ у Голосіївському районі м. Києва») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року № 0000792360, виданого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення № 0000792360 від 20 травня 2011 року прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, на підставі безпідставних висновків та невірного застосування норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Так, Позивач, відповідно до вимог податкового законодавства України нараховував ПДВ за встановленою законом ставкою та сплачував відповідні суми ПДВ при оплаті вартості товарів постачальнику.

Крім того, представник Позивача вказав на те, що поставки по договору між Позивачем та ТОВ «Серафім Стар» мали реальний характер і були спрямовані на досягнення економічного ефекту у формі отримання прибутку, а висновок Відповідача про нікчемність таких договорів спростовує фактичними обставинами справи та положеннями чинного законодавства України.

Представник Відповідача -Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях на позов.

Додатково представник Відповідача зазначила про те, що за результатами криміналістичних досліджень було встановлено, що підписи в документах, що підтверджують взаємовідносини між ДП «АА Територія Дизайну»та ТОВ «Серафім Стар»від імені директора ТОВ «Серафім Стар»гр. ОСОБА_1 виконані іншими (а не ОСОБА_1) особами, що, на думку представника Відповідача, свідчить про нікчемність відповідних договорів.

Крім того, представник Відповідача посилалася на недійсність договорів, укладених між ДП «АА Територія Дизайну»та його контрагентом ТОВ «Серафім Стар», а також на неподання вказаним контрагентом податкових декларацій з ПДВ.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та заслухавши пояснення представників Позивача, представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі -також «Закон № 2181»), Податковим кодексом України (який набув чинності на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення- рішення).

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ДП «АА Територія Дизайну»(код за ЄДРПОУ 33631214) з питань правових відносин з ТОВ «Серафим Стар»(код за ЄДРПОУ 36521202) за серпень, жовтень, листопад, грудень 2009 року та березень, квітень 2010 року.

За результатами вищевказаної перевірки Відповідачем було складено Акт № 225/1-23-60-33631214-225 від 11 травня 2011 року, яким встановлено порушення Позивачем підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 109 115 грн., в тому числі за серпень 2009 року на суму 21583 грн., за жовтень 2009 року на суму 14948 грн., за листопад 2009 року на суму 29167 грн., за грудень 2009 року на суму 16583 грн., за березень 2010 року на суму 13417 грн., за квітень 2010 року на суму 13417 грн.

На підставі вищевказаного Акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року № 0000792360 , яким за порушення вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість»на суму 136 394 грн. (за основним платежем -109 115 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -27 279 грн.)

Позивач вважає вищевказане податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року № 0000792360 таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року № 0000792360, як рішення суб'єкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права .

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеного за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:

- підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Порядок обчислення і плати податку на додану вартість (станом на період, що підлягав перевірці) визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

Відповідно до пункту 7.4.1 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (абзац 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного податкового законодавства України ґрунтується на аналізі характеру господарської діяльності контрагента Позивача -ТОВ «Серафим Стар», та, в тому числі, на підставі висновків акту № 103/23-10/36521202 від 21 лютого 2011 року документальної невиїзної перевірки ТОВ «Серафим Стар»(код за ЄДРПОУ 36521202) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 26.05.2009 року по 31.12.2010 року.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, «до ДПІ у Печерському районі м. Києва ТОВ «Серафім Стар»(код ЄДРПОУ 36521202) за період діяльності підприємства декларації з податку на прибуток не подавало… звіти подавалися за підписом директора ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_2), який відповідно до протоколу допита від 28.09.2010 року отриманого ст. о/у по ОВД ГУНМ ДПА України Корощенко П.І. пояснив, що зареєстрував підприємство на своє ім'я за винагороду, не має ніякого відношення до діяльності підприємства, декларація з податку на додану вартість та додатки № 5 до декларації з ПДВ … не підписував, відношення до господарської діяльності підприємства ТОВ «Серафім Стар»не має ніякого»; «в ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявні складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства … відсутність основних засобів на підприємстві в зв'язку з відсутністю додатку К1 до декларацій з податку на прибуток … Фактично згідно податкової звітності у ТОВ «Серафім Стар» (код ЄДРПОУ 36521202) відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «Серафім Стар» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеній угоді та відсутність фактичних дій, спрямованих па виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у ТОВ «Серафім Стар»створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами … Тобто, така угода носить фіктивний характер, тому ДП «АА ТЕРИТОРІЯ ДИЗАЙНУ»діяло без належної обачності і йому (ДП «АА ТЕРИТОРІЯ ДИЗАЙНУ») мало бути відомо фактичний та адміністративно-майновий стан діяльності ТОВ «Серафім Стар», умови ведення цим підприємством господарської діяльності та відповідність виду господарської діяльності до виконання робіт та послуг для ДП «АА ТЕРИТОРІЯ ДИЗАЙНУ»…»

В той же час, відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, «оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Таким чином, Суд звертає увагу на те, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані виключно на підставі аналізу фінансової діяльності ТОВ «Серафим Стар»та Акту № 103/23-10/36521202 від 21 лютого 2011 року документальної невиїзної перевірки ТОВ «Серафим Стар»(код за ЄДРПОУ 36521202) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 26.05.2009 року по 31.12.2010 року, є протиправними, оскільки результати аналізу виключно фінансово-господарської діяльності контрагента відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються Позивача.

Таким чином, Суд акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій за договором, укладеним безпосередньо між ДП «АА Територія Дизайну»та ТОВ «Серафім Стар».

Відповідно до вимог норм Закону України «Про податок на додану вартість», включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) .

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку .

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною . Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Як встановлено Судом, між ДП «АА Територія Дизайну»(Замовник) та ТОВ «Серафім Стар» (Виконавець) було укладено Договір № 125 від 29 серпня 2009 року (надалі -також «Договір»), відповідно до якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника здійснити навантаження-розвантаження майна Замовника. Замовник, в свою чергу, зобов'язується оплатити надані послуги в розмірі і в строки, встановлені даним договором (пункт 1.1 Договору). Організація навантаження-розвантаження майна Замовника включає в себе:

- підготовчі роботи

- навантажувально-розвантажувальні роботи

- складські роботи (пункт 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору вартість послуг визначається сторонами, згідно з рахунком-фактурою, з ПДВ, та фіксується в актах про надані послуги.

В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, правочин, укладений між ДП «АА Територія Дизайну»та ТОВ «Серафім Стар», не спричинив жодних правових наслідків для його сторін.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «… дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування»

Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку , який має право на бюджетне відшкодування.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за Договором, укладеним між ДП «АА Територія Дизайну»та ТОВ «Серафім Стар», із з'ясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості наданих послуг, подальшого використання їх результату в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами Договору повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цього Договору, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм

Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності надання (отримання) послуг навантаження-розвантаження за Договором, укладеним між ДП «АА Територія Дизайну»та ТОВ «Серафім Стар», має не лише наявність податкових накладних, а й інші документи, які засвідчують реальний факт надання (отримання) послуг, оформлення відповідних актів приймання-передачі, документів, які підтверджують оплату наданих послуг (відповідні банківські виписки), докази зберігання відповідного товару (послуги щодо навантаження-розвантаження якого надавалися та отримувалися) на відповідному складі (та наявність такого складу на умовах права власності чи оренди), а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що надання (отримання) послуг навантаження-розвантаження було реально здійснено.

До того ж, Суд акцентує увагу на тому, що вищевказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведеному Договорі.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов Договору № 125 від 29 серпня 2009 року, сторонами було складено та підписано наступні документи:

- податкові накладні (том 1, а.с. 25-40);

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том 1, а.с. 41-56);

- вантажно-митні декларації та специфікації(том 1, а.с. 185-250; том 2 а.с.1-26).

Як зазначив в судовому засіданні представник Позивача, навантажувально-розвантажувальні послуги надавались на складі ДП «АА Територія Дизайну», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Г. Всі питання щодо днів, в які надавались послуги, об'єму послуг, необхідної кількості людей, які здійснювали розвантаження, або завантаження майна Замовника з вантажних автомобілів або на вантажні автомобілі (в залежності від виду господарської операції, що збирався здійснювати Позивач) та інші необхідні умови узгоджувались між Замовником та Виконавцем в телефонному режимі. При цьому Сторони відштовхувались від термінів поставки майна Замовника, що здійснювалось контрагентами Замовника з республіки Білорусь -Товариством з обмеженою відповідальністю «Вуддорекспорт» та товариством з додатковою відповідальністю «БЕЛЛЕСИЗДЕЛИЕ». Послуги надавались етапами та закривались по факту їх надання актами виконаних робіт та податковими накладними. Переписка між контрагентами в будь-якій формі не велася. Майном, що поставлялось від контрагентів з республіки Білорусь, були двері міжкімнатні з дерева, (шпон дуба, горіха, венги біленого дуба, червоного дерева, кедра) двірні полотна, погонажні вироби (вагонка, налічник, плінтус, доски), стойка, портал. Автомобілі були найняті Покупцем (ДП «АА Територія Дизайну»). Після прибуття автотранспорту ТОВ «Серафим Стар»надавали послуги з розвантаження майна, що поставлялось, та розміщували вказане майно на складі підприємства ДП «АА Територія Дизайну». Окрім розвантаження матеріалу, що прибув з Білорусі, ТОВ «Серафим Стар»надавали послуги із завантаження майна, що знаходилось на складі ДП «АА Територія Дизайну»на автомобілі, найняті останнім, для перевезення проданого на українському ринку збуту.

Крім того, Судом встановлено, що складське приміщення, на якому зберігався товар після його розвантаження (чи до моменту навантаження) (за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-г), орендується Позивачем на підставі договору оренди, укладеного між ДП «АА Територія Дизайну»та ЗАТ «ОСОКОР»(Договір оренди № 01-07/2008 нежитлового приміщення від 26 червня 2008 року, акт приймання-передачі від 27 червня 2008 року, Додаткова угода № 3 від 1 червня 2009 року до договору оренди нежитлового приміщення № 01-07/2008 від 26 червня 2008 року, Додаткова угода № 4 від 29 грудня 2009 року до договору оренди нежитлового приміщення № 01-07/2008 від 26 червня 2008 року, Додаткова угода № 5 від 30 вересня 2010 року до договору оренди нежитлового приміщення № 01-07/2008 від 26 червня 2008 року).

На підтвердження факту подальшого використання отриманих від ТОВ «Серафім Стар»послуг у власній господарській діяльності, Позивачем надано суду наступні документи:

- договір купівлі-продажу № 0395/01BD2009 від 4 березня 2009 року та додаткова угода до нього;

- договір № 0812231/8 від 23 грудня 2008 року;

- договір купівлі-продажу № 8/12 від 22 квітня 2009 року та додаткова угода до нього від 28 грудня 2009 року;

- контракт купівлі-продажу № 8/13 від 4 січня 2010 року та додаткова угода до нього від 7 червня 2010 року;

- договір купівлі-продажу № 03/02 від 23 квітня 2009 року та додаткові угоди до нього від 10 листопада 2009 року та від 7 червня 2010 року;

- договір № 3 про надання послуг по декларування товарів від 22 січня 2009 року та доповнення до нього від 27 травня 2009 року;

- договір поставки № 1829/80/10 від 1 квітня 2010 року;

- договір № 03/091 від 5 січня 2009 року про виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом;

- видаткові накладні та довіреності (том 2 а.с. 81-173);

- товаро-транспортні накладні (том 2 а.с. 174-194).

Крім того, в матеріалах справи наявна копія Статуту ДП «АА Територія Дизайну» (том 1, а.с. 57-72), відповідно до пункту 2.3 якого основними напрямками діяльності товариства є діяльність у деревообробній галузі, діяльність у виробничій галузі, діяльність у металообробній галузі тощо. Вищевказане свідчить про те, що розвантажувально-навантажувальні послуги, які отримувалися Позивачем від ТОВ «Серафим Стар»безпосередньо пов'язані та зумовлені видом господарської діяльності, яку здійснює Позивач.

Таким чином, сукупність наданих представником Позивача документів дають достатні підстави дійти висновку про реальність господарських операцій за Договором № 125 від 29 серпня 2009 року, укладеним між ДП «АА Територія Дизайну»та ТОВ «Серафім Стар».

Відтак, ДП «АА Територія Дизайну»було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по вищезазначених господарських операціях.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

.

В той же час, Позивач є відокремленою юридичною особою від контрагента -юридичної особи ТОВ «Серафім Стар», а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента (та його контрагентів) на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для

Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Таким чином, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується наявними в матеріалах справи документами, а, відтак, податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року № 0000792360 є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно посилання представника Відповідача на той факт, що відповідно до висновку експерта СТКЗР Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області капітана міліції Онашко Н.В. від 3 лютого 2011 року № 15, проведеної в рамках кримінальної справи № 69-107, встановлено, що підписи на деклараціях з податку на додану вартість з додатком № 5 ТОВ «Серафффім Стар»виконані різними особами, крім номінального директора ТОВ «Серафім Стар»гр. ОСОБА_1., Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 65 Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновком експерта.

Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили (стаття 67 Кримінально-процесуального кодексу України).

Частиною 4 статті 75 Кримінально-процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Таким чином, висновок експерта в рамках кримінальної справи не є належним доказом на підтвердження вини відповідних осіб у вчиненні злочину, оскільки відповідно до кримінально-процесуального законодавства України такими доказами є лише вирок суду, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінальної справи. Лише вирок суду чи постанова про закриття кримінальної иістив би висновки, обов'язкові для врахування, та які б підтверджували наявність відповідних юридичних фактів.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 136394 грн. (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі -також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі -також «ЄСПЛ»). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі «Щокін проти України» 5 (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило

З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77508639&skin=hudoc-en

5 З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=&sessionid=77507595&skin=hudoc-en

справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б .

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77705743&skin=hudoc-en

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2011 року № 0000792360, видане Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська