Постанова

від 17.11.2008 по справі 05-5-35/11263-35/266

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

05-5-35/11263-35/266

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.11.2008                                                                                           № 05-5-35/11263-35/266

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 за участю секретаря судового засідання:            

 представників сторін:

 позивача: Мальцев Д.П. (дов від 27.10.08 б/н);

 відповідача: Гузєєв С.В. (дов. від 31.03.08 № 320-д),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий проект"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 11.08.2008

 у справі № 05-5-35/11263-35/266  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Український промисловий проект"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська гірнича компанія"

 про                                                  стягнення 119621,62 грн.,

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.08.08 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська гірнича компанія” 26136,00 грн. основного боргу, 131,04 грн. 3% річних, 52272,00 грн. неустойки, 1713,17 грн. вартість будматеріалів, 39000,00 грн. штрафу.

Скарга мотивована тим, що відповідачем не було повернуто майно, як передбачено п. 5.5. договору, тобто за актом приймання-передачі. Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. В апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції безпідставно встановлено, що відповідач листом від 01.02.08 № 137-д повідомив про неузгодження підвищення вартості орендної плати та запропонував розірвати договір суборенди на підставі п. 4.6. договору з березня 2007 року, а також звернувся до позивача щодо утворення комісії по передачі орендованого майна. Позивач не міг на нього відреагувати, оскільки його не отримував.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

01.12.06 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий проект” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська гірнича компанія” було укладено договір операційної суборенди     № 187/12-2006.

В пункті 1.1. вказаного вище договору зазначено, що орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти в тимчасове платне володіння та користування нежитлове приміщення на умовах договору.

Відповідно до п. 1.1.1. договору об'єкт суборенди являє собою перший поверх офісного приміщення, що стоїть окремо, і знаходиться на території ЗАТ “ЕМКО” за адресою: м. Київ, вул. Виборзька, 99.

Орендар попередньо сплачує орендну плату в строк до 21-го числа кожного місяця згідно з Додатком № 1 (п. 2.2.6. договору).

Згідно з п. 1.4. договору термін дії договору встановлюється з 01.01.07 до 30.04.07.

Підставою для звернення до суду з даним позовом є те, що відповідач звільнив орендоване приміщення, не повідомивши про свої наміри щодо розірвання чи продовження договору. В заяві про уточнення позовних вимог від 23.06.08 позивач просить стягнути з відповідача 26136, 00 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів, 131, 04 грн. 3% річних, 52272, 00 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, 1713,17 грн. вартість будівельних матеріалів, витрачених на ремонт приміщення, 39000 грн. штрафу та 1286, 83 грн. витрат на правову допомогу.

В позовній заяві позивач зазначив, що 22.02.07 відповідач виїхав з орендованого приміщення, не повідомивши про свої наміри стосовно розірвання чи продовження договору, як це передбачено ч. 2 п. 4.2. договору. Об'єкт оренди, як передбачено п. 5.5. договору, не передав.

Вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

31.01.07 позивач направив відповідачу листа № 770/01-07, в якому зазначив про зміну вартості орендної плати.

Листом від 01.02.07 № 137-д відповідач повідомив позивача про  те, що він не погоджується зі зміною вартості орендної плати і просить припинити дію договору від 01.12.06 № 187/12-2006 на підставі п. 4.6.

Згідно з п. 4.6. договору розміри орендної плати можуть бути змінені орендодавцем за погодженням з орендарем. В разі недосягнення згоди дія договору припиняється.

Матеріали справи свідчать, що згідно платіжного доручення від 11.12.06           № 66 відповідач сплатив орендну плату за січень 2007 року 13068 грн., за лютий 2007 сплатив 13068 грн. 01.02.07 (платіжне доручення від 01.02.07 № 92).

Факт сплати відповідачем незміненої вартості оренди за лютий 2007 року                   і прийняття її позивачем, на думку колегії суддів, не свідчить про відмову позивача від запропонованої у листі від 31.01.07 № 770/01-07 вартості орендної плати, оскільки зазначений лист відізваний не був.

Отже, відповідно до п. 4.6. дія договору від 01.12.06 № 187/12-2006 припинилася.

За таких обставин відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за березень та квітень 2007 року.

З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що неправомірним є  нарахування 3% річних в сумі 131, 04 грн. на підставі ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів  вважає за необхідне зазначити, що відповідач не прийняв жодних дій щодо повернення орендодавцю об'єкта суборенди, у зв'язку з чим з нього підлягає стягненню неустойка.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України).

Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на зміст пунктів 5.1., 6.2. договору, конкретних обставин справи – позивач та відповідач до виникнення спору фактично знаходилися в одній будівлі (позивач займав другий поверх, відповідач - перший), в зв'язку з чим позивач не міг не знати про звільнення відповідачем спірного приміщення в лютому 2007 року, згідно умов договору повернення орендодавцю об'єкта суборенди здійснюється двосторонньою комісією, колегія суддів вважає за доцільне стягнути з відповідача неустойку в сумі 5000 грн.

Суд не погоджується з вимогами позивача щодо одночасного стягнення санкцій, передбачених ст. 785 ЦК України та п. 6.2. договору операційної суборенди 01.12.06 № 187/12-2006, оскільки згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні витрат на купівлю будівельних матеріалів, оскільки всупереч ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено, що збитки в сумі 1713, 17 грн. були спричинені йому з вини відповідача через неналежне виконання ним умов договору операційної суборенди від 01.12.06 № 187/12-2006. Крім того, з матеріалів справи не вбачається причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням відповідача в орендованому приміщенні та необхідністю здійснення ремонту, оскільки дефектний акт від 03.05.07 складений позивачем в односторонньому порядку.

Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 10 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України                                 від 04.03.98 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки договір про надання юридичних послуг від 03.05.07 № 29, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український промисловий проект” та ПП “Юридична фірма “Гарант”, не свідчить про надання саме адвокатських послуг, то понесені позивачем витрати в сумі 1286, 83 грн. не є судовими витратами в розумінні ст. 44 ГПК України і стягненню не підлягають.

Враховуючи викладене вище, рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.08 підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий проект” задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 11.08.08 у справі №05-5-35/11263-35/266 скасувати.

3.          Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська гірнича компанія” (03680, м. Київ, вул. Виборзька, 99, код ЄДРПОУ 34352628) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий проект” (03680, м. Київ, вул. Гната Юри, 9 к. 414, код ЄДРПОУ 31084651) 5000 грн. неустойки, 75 грн. державного мита, в тому числі за подання апеляційної скарги, та 4 грн. 93 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №05-5-35/11263-35/266 повернути до Господарського суду міста Києва.   

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 21.11.08 (відправлено)