Постанова

від 30.01.2012 по справі 2а-5649/11/0170/12

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 січня 2012 р. 15:07 Справа №2а-5649/11/0170/12

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Котаревої Г.М., при секретарі Левченко Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу ,

за позовом Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

до Дочірнього підприємства "Автобаза "4" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремако"

про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином

за участю:

представника позивача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 12.03.2011 року

представника відповідача Дочірнього підприємства «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» - ОСОБА_4, довіреність № б/н від 01.06.2011 року.

представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремако» - ОСОБА_5 довіреність № б/н від 22.09.2011 року.

Суть спору: Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим (далі - позивач, ДПІ в м. Сімферополі) звернулася до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремако»(далі- відповідач 1, ТОВ «Ремако»), Дочірнього підприємства Автобаза №4 Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» (далі - відповідач 2, ДП Автобаза №4 ВАТ «Південшляхбуд ) про стягнення з грошових коштів у розмірі 1259712,00 грн. з ТОВ «Ремако» на користь ДП Автобаза № 4 ТОВ «Південшляхбуд», що були отримані ТОВ «Ремако» на виконання зобов'язання; та стягнення з ДП Автобаза № 4 «Південшляхбуд» до Державного бюджету України суми 1259712,00 грн.

Вимоги, заявлені в адміністративному позові Позивач обґрунтовує порушенням з боку відповідача - Дочірнього підприємства «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» норм п.1.4., п.п.3.1.1., ст. 3, п.4.1. ст. 4, п.п. 7.3. п.7, п.п.7.3.1 п.7.3, п.7.4.1. п. 7, п.п.7.4.5. п.7.4, п.п.7.5. ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що було виражено в укладанні відповідачами нікчемного правочину, оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків, порушує публічний порядок, а також здійснення недійсних господарських операцій між відповідачами з метою одержання коштів із державного бюджету шляхом необґрунтованого формування податкового кредиту, а відтак не відповідають вимогам закону.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.05.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів проти позову заперечували, з підстав, наведених в письмових запереченнях від 29.07.2011 (т.1. а.с.46) , доповненнях до заперечень від 12.10.2011(т.1. а.с.102)та від 10.11.2011 (т.1. а.с.134).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 5 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктами владних повноважень.

Враховуючи зазначене, позивач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень; спір, що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Відповідач 1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремако», є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 306014 від 28.04.2009 року, ідентифікаційний код - 36470848; (т.1 а.с. 202); є платником податку на додану вартість у відповідності до свідоцтва № 100239109 від 15.08.2099 року, індивідуальний податковий номер - 394708426599.

Відповідач 2 Дочірнє підприємство «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 №436839 від 04.08.1998 року, ідентифікаційний код - 03446191 (т.1 а.с.63); є платником податку на додану вартість у відповідності до свідоцтва № 397981 від 02.11.1998 року, індивідуальний податковий номер - 034461901094.

22.07.2010 року між відповідачами - Дочірнім підприємством «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремако» було укладено Генеральний договір постачання нафтопродуктів (т.1 а.с. 65). Відповідно до змісту преамбули договору Дочірнє підприємство «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» є Покупцем, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремако» - Постачальником.

Пунктом 1.1. даного договору встановлюється, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити нафтопродукти, у подальшому - «продукція», за цінами та у кількості у відповідності до додаткових угод , (або наданих рахунків-фактур) до даного договору, які є його невід'ємними частинами та таких, що можуть бути укладені сторонами на підставі письмових заявок покупця. У додаткових угодах вказується вид продукції, її кількість, ціна, місце призначення, реквізити відвантаження.

Відповідно до п.2.2. Договору оплата вартості поставленої продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку- фактури відповідно до окремих додаткових угод до Договору.

Згідно п. 3.1. Договору продукція поставляється Покупцю на умовах EXW склад Постачальника та \або FCA склад Постачальника та \або CPT пункт призначення, та/або DDP склад Покупця в редакції Інкотермс 2000. Умови конкретної поставки визначаються сторонами у відповідних додаткових угодах до цього Договору. В розділі 3 Генерального договору детально прописано порядок поставки товару.

Пунктом 7.1. даного договору встановлений строк дії договору, а саме з моменту підписання до 31.12.2010 року, а у частини взаєморозрахунків - до повного їхнього виконання.

З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що між відповідачами на виконання генерального договору з постачання нафтопродуктів здійснювалися поставки нафтопродуктів у період з липня по грудень 2010 року. На підтвердження факту виконання сторонами умов договору відповідачами були надані: рахунки - фактури, документи, що підтверджують оплату за отриману продукцію, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (т.1. а.с.69-92).

28.03.2011 року Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі на підставі Наказу «Про проведення позапланової невиїзної перевірки» від 26.03.2011 року № 970 та повідомлення від 26.03.2011 року № 12827/10/23-7 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка відповідача - Дочірнього підприємства Автобаза №4 ВАТ «Південшляхбуд». За результатами даної перевірки 28.03.2011 року був складений акт №3408/23-7/03446191 (т.1. а.с.5).

З висновків даного акту ДПІ у м. Сімферополі були визначені наступні порушення з боку відповідача:

- порушення ч.1,5 ст. 203, п.п.1, 2 ст. 215, ст.. 228 ЦК України - вчинення нікчемного правочину,

- порушення норм п.1.4., п.п.3.1.1., ст. 3, п.4.1. ст. 4, п.п. 7.3. п.7, п.п.7.3.1 п.7.3, п.7.4.1. п. 7, п.п.7.4.5. п.7.4, п.п.7.5. ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», та як результат таких дій - завищення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2010 року у сумі 209 952 грн. та завищення податного кредиту за грудень у сумі 209 952 грн.

Позивач в вищезазначеному акті вказує, що проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою був встановлений факт вчинення відповідачами нікчемного правочину, зокрема з причин того, що у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремако» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між вищезазначеними підприємствами.

Відповідно до частини 1,2 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Оскільки угода була укладена та виконана в 2010 році, суд перевіряє її дійсність та відповідність цивільному та господарському законодавству, що діяло на момент її виконання, а також дотримання відповідачами податкового законодавства, у тому числі Закону України «Про податок на додану вартість» щодо визначення відповідачами податкового кредиту та зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби можуть звертатись до судів із позовами про визнання угод недійсними та про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Але суд враховує, що таке право органи податкової служби мають реалізовувати виключно при наявності підстав та умов, передбачених законодавством України.

Суд зазначає, що частину 1 статті 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, органи податкової служби стосовно угод, які вони вважають такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, можуть звертатись до судів із позовами виключно про стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими правочинами, посилаючись на їхню нікчемність.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Висновки про наявність або відсутність ознак угоди, які відносять її до такої, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зазначаються судом у мотивувальній частині рішення по справі за позовом органів податкової служби про застосування наслідків вчинення угод, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Судом встановлено, що висновки позивача про те, що угода, укладена між відповідачами є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства,є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не відповідають вимогам діючого законодавства України з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підстави недійсності господарського зобов'язання також встановлені ч.1 статті 207 ГК України, також до них законом віднесено вчинення угод з метою, що суперечить інтересам суспільства та держави.

У судовому засіданні перевіркою реальності виконання господарських операцій, що відбулися у грудні 2010 року, за генеральним договором постачання нафтопродуктів, укладеним між відповідачами було встановлено наступне.

Протягом грудня 2010 року відповідачеві ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» на виконання умов генерального договору постачання нафтопродуктів відповідачем ТОВ «Ремако» були поставлені нафтопродукти загальною вартістю 1259713,38 грн., у тому числі ПДВ 209952,23 грн.

03.12.2010 року ТОВ «Ремако» нафтопродукти (дизельне пальне) обсягом 22710 л, що дорівнює в еквіваленті 19167 кг було поставлено ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд», на підтвердження поставки було надану товарну- транспортну накладну РМ 1/12-10 від 03.12.2010 року (т.1 а.с.69,70,71). Відповідно до вказаного документу вантажовідправником є ТОВ «Ремако» зі схову ПП «Нафтовий союз», вантажоодержувачем зазначається ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд», пункт навантаження - м. Херсон, пункт відвантаження - м. Сімферополь.

06.12.2010 року ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» отримала від ТОВ «Ремако» нафтопродукти (дизельне пальне) обсягом 36700 л , що дорівнює в еквіваленті 30780 т, про що була оформлена видаткова накладна № РН - 0001260 від 06.12.2010 року та податкова накладна 1291від 06.12.2010 року (т.1 а.с.72-78). Окрім цього була оформлена товарно-транспортна накладна РМ 06/12-10 за формою № 1ТН у відповідності до якої автопідприємство «ФОП ОСОБА_1.» на замовлення ТОВ «Ремако» поставив вантажоодержувачу ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» вищезазначені нафтопродукти.

09.12.2010 року ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» отримала нафтопродукти (дизельне пальне) обсягом 38000 л , що дорівнює в еквіваленті 32300 т, про що була оформлена видаткова накладна № РН - 0001305 від 09.12.2010 року та податкова накладна 1335 від 09.12.2010 року (т.1. а.с.75,77). Окрім цього була оформлена товарно-транспортна накладна 01ААА від 09.12.2010 року (т.1.а.с.76) вантажовідправником дизельного пального є структурний підрозділ ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп» - «Мелітопольське відділення реалізації нафтопродуктів», вантажоодержувачем є ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд», пункт навантаження - Мелітопольське відділення реалізації, пункт розвантаження - м. Сімферополь.

13.12.2010 року ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» отримала нафтопродукти (дизельне пальне) обсягом 38000 л , що дорівнює в еквіваленті 32300 т, про що була оформлена видаткова накладна № РН - 0001322 від 13.12.2010 року та податкова накладна 1352 від 13.12.2010 року (т.1.а.с.78,80). Окрім цього була оформлена товарно-транспортна накладна 01ААА від 09.12.2010 року вантажовідправником дизельного пального є структурний підрозділ ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп» - «Мелітопольське відділення реалізації нафтопродуктів», вантажоодержувачем є ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд», пункт навантаження - Мелітопольське відділення реалізації, пункт розвантаження - м. Сімферополь (т.1.а.с.79).

24.12. 2010 року ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» отримала нафтопродукти (дизельне пальне) обсягом 38 000 л , що дорівнює в еквіваленті 32300 т, про що була оформлена видаткова накладна № РН - 0001391 від 24.12.2010 року (т.1 а.с.81,83). Також факт виконання сторонами зобов'язань за договором підтверджується наявною у матеріалах справи товарно-транспортною накладною № 01ААА від 24.12.2010 року, вантажовідправником дизельного пального є структурний підрозділ ТОВ «Запоріжнафтопродуктгруп» - «Мелітопольське відділення реалізації нафтопродуктів», вантажоодержувачем є ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд», пункт навантаження - Мелітопольське відділення реалізації, пункт розвантаження - м. Сімферополь (т.1.а.с.82).

30.12. 2010 року ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» отримала нафтопродукти (дизельне пальне) обсягом 36700 л , що дорівнює в еквіваленті 31231 т, про що була оформлена видаткова накладна № РН - 0001425 від 30.12.2010 року (т.1 а.с.84,86). Також факт виконання сторонами зобов'язань за договором підтверджується наявною у матеріалах справи товарно-транспортною накладною № 598 від 29.12.2010 року, вантажовідправником дизельного пального є ТОВ «Кампанія Інтеграл», вантажоодержувачем є ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд», пункт навантаження - Мелітопольське відділення реалізації, пункт розвантаження - м. Сімферополь (т.1.а.с.85).

Окрім цього на підтвердження розрахунків між відповідачами були надані копії платіжних доручень.

Зазначені первинні бухгалтерські документи свідчать про реальне виконання відповідачами укладеного договору на постачання нафтопродуктів та про розрахунки між сторонами договору за отриману продукцію.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Всі первинні документи, що підтверджують здійснення відповідачами вищезазначеної господарської операції, є в матеріалах справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Судом встановлено, що відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Всі податкову накладні, що підтверджують здійснення відповідачами вищезазначеної господарської операції, були долучені судом до матеріалів справи, оцінені судом та визнані такими, що оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Проаналізувавши всі матеріали справи судом встановлено, що позивачем не надано суду доказів, що сторони при укладені генерального договору на постачання нафтопродуктів мали умисел, направлений на несплату податків та одержання неоподаткованого прибутку на момент укладання такої угоди. ДП «Автобаза «4» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд», зокрема, в податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 року зазначено ТОВ «Ремако» як контрагента по угоді, вказано його номер як платника ПДВ в розшифровках до вказаної декларації (додатки).

Позивач зазначає, що наявність умислу у сторони угоди означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала протиправність укладеної угоди і суперечливість її мети інтересам держави та суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи, яка підписала договір від імені юридичної особи.

Згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил ведення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Окрім цього позивач вказує на те, що проведення господарської операції на виконання вказаного договору не підтверджується з врахуванням наявності основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, які необхідні для виконання договору, суд зазначає.

До основних видів діяльності за КВЕД ТОВ «Ремако» віднесено виробництво продуктів нафтопереробки ; виробництво промислових газів; будівництво будівель; роздрібна торгівля пальним; оптова торгівля паливом (т.1 а.с.222).

До основних видів діяльності за КВЕЖ ДП Автобаза № 4 «Південшляхбуд» віднесено : діяльність автомобільного вантажного транспорту; надання інших комерційних послуг; надання інших індивідуальних послуг; будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних споруд; будівництво будівель.

Згідно матеріалів справи економічну обґрунтованість виконання спірних господарських операцій підтверджує наявність на балансі ДП Автобаза № 4 «Південшляхбуд» 39 одиниць транспорту як на праві власності, так і на праві оренди. Предметом генерального договору є придбання дизельного палива (т.1.а.с.86-92,103-128).

Відповідно до наданих документів ДП Автобаза № 4 «Південшляхбуд» є суб'єктом господарської діяльності, якій в тому числі діяльність, що ліцензується з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (т.1 а.с.50).

Незважаючи на той факт, що ТОВ «Ремако» немає власного автотранспорту щодо перевезення нафтопродуктів, суд не може погодитись з твердженнями позивача, що його господарська діяльність не направлена на настання певних та реальних результатів, оскільки у процесі здійснення своєї господарської діяльності щодо реалізації нафтопродуктів між ТОВ «Ремако» та іншими (третіми) особами були укладені договори постачання нафтопродуктів та договори з їх перевезення. Укладення таких договорів та докази щодо їх виконання, а саме платіжні документи, рахунки, товарно-транспортні накладні, акти приймання - передачі, тощо, були надані відповідачем та мстяться у матеріалах справи.

Так, ТОВ «Ремако» було укладено договір на надання послуг з перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом від 26.11.2010 № 26/11/10 з ФОП ОСОБА_1(т.1.а.с.154), Договорів на надання послуг з приймання, зберігання та відвантаження нафтопродуктів від 23.07.2010 № 3 з ПП «Нафтовий союз» (т.1.а.с.168), Договір від 12.10.2010 № 3517/2/2118 з ПАТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укрататнафта» на поставку нафтопродуктів ТОВ «Ремако» (т.1. а.с.188-202).

Суд, зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, позивачем не надано жодних пояснень з приводу того, яким чином під час проведення саме документальної невиїзної позапланової перевірки ДП Автобаза № 4 «Південшляхбуд» міг бути встановлений факт відсутності основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів у ТОВ «Ремако».

Судом також враховано, що у разі коли встановлюється, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (на час звернення до суду з адміністративним позовом) можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкцію, визначену у частині першій статті 208 ГК України не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Частиною 1 статті 208 ГК передбачається, що санкції за порушення за порушення правил здійснення господарської діяльності, застосовує лише суд. Зважаючи на вищезазначені факти та обставини суд позбавлений можливості застосовувати до відповідачів санкцію, визначену частиною 1 статті 208 ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 238 ГК України дано визначення адміністративно-господарських санкцій, якою встановлено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачами по справі не є суб'єкти владних повноважень, отже обов'язки доказування розподіляються на кожної зі сторін, які беруть участь у справі.

Суд зазначає, що відповідачами надано належні та допустимі докази на підтвердження реального вчинення господарської операції щодо поставки нафтопродуктів.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, поставки нафтопродуктів за Генеральною угодою між відповідачами відбувалась протягом липня - грудня 2010 року, а не тільки в грудні 2010, з боку позивача до вказаних операцій не застосовувались наслідки нікчемності правочинів.

Всі результати господарських операцій відображені відповідачами в податковому обліку, що підтверджується податковими деклараціями відповідачів (ТОВ «Ремако» відобразив в податковій звітності податкові зобов'язання з ПДВ, а ДП Автобаза № 4 «Південшляхбуд» - податковий кредит з ПДВ).

Натомість, Позивачем, не зважаючи на вимоги суду викладені в ухвалі від 08.12.2011 року, щодо надання доказів, нікчемності угоди, укладеної між відповідачами, докази наявності наміру вчинення правочину між ДП Автобаза № 4 «Південшляхбуд» та ТОВ «Ремако» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не доведений позивачем факт наявності умислу на укладення угоди з цією метою, не доведений факт направленості умислу на несплату податків (зборів, інших обов'язкових платежів) обома сторонами угоди. Таким чином, у судовому засіданні не доведений ні факт вчинення правопорушення стосовно вчинення відповідачами недійсного правочину, ні факт вчинення правопорушення стосовно ухилення від сплати податків.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

В судовому засіданні 30.01.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до ст.160 КАС України повний текст постанови виготовлено 06.02.2012 року

Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Котарева Г.М.