Ухвала

від 24.09.2012 по справі 2а-5649/11/0170/12

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-5649/11/0170/12

24.09.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Ілюхіної Г.П.,

суддів Єланської О.Е. ,

Кукти М.В.

секретар судового засідання Радух Ю.А.

за участю сторін:

представник позивача, Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим - не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Дочірнього підприємства "Автобаза 4" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" - не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, надійшла телеграма розглянути без участі їх представника,

представник відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремако"- Бочарова Наталія Валеріївна, посвідчення № 1923/10, від 31.05.2001, довіреність № б/н від 12.09.11

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М.) від 30.01.12 по справі № 2а-5649/11/0170/12

за позовом Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

до Дочірнього підприємства "Автобаза 4" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (вул. Кубанская, 20, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022) Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремако" (вул. Ярославів вал, 13/2 б, м. Київ 1, 01001)

про стягнення грошових коштів за нікчемним правочином.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.2012 у задоволенні адміністративного позову Державній податковій інспекції в м. Сімферополі АР Крим до ДП "Автобаза 4" ВАТ "Південшляхбуд", ТОВ "Ремако", - відмовлено (т.2, арк. с. 69-77).

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачами всі результати господарської діяльності відображені в податковому обліку, та підтверджується деклараціями відповідачів, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження нікчемності угод укладених між відповідачами.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Державна податкова інспекція в м. Сімферополі АР Крим, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (т.2, арк. с. 91-93).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В судовому засіданні 24.09.2012 представник відповідача - ТОВ "Ремако" наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін, додатково надав суду заперечення на апеляційну скаргу (т.2, арк. с. 115-131).

В судове засідання 24.09.2012 представник відповідача - Дочірнього підприємства "Автобаза 4" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" не з'явився, до початку судового засідання надав суду телефонограму, в якій проти задоволення апеляційної скарги заперечував, також просив розглянути справу у його відсутність (т.2, арк. с. 114). Представник позивача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив (т.2, арк. с. 100).

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони по справі викликались в судове засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, за наявними матеріалами.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремако", є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 306014 від 30.04.2009; 28.07.2009 заміна свідоцтва в зв'язку зі зміною найменування, ідентифікаційний код - 36470848 (т.1, арк. с. 202); є платником податку на додану вартість у відповідності до свідоцтва № 100239109 від 15.08.2099 року, індивідуальний податковий номер - 394708426599.

Відповідач - Дочірнє підприємство "Автобаза 4" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 №436839 від 04.08.1998, ідентифікаційний код - 03446191 (т.1, арк. с.63); є платником податку на додану вартість у відповідності до свідоцтва № 397981 від 02.11.1998 року, індивідуальний податковий номер - 034461901094.

22.07.2010 між відповідачами укладено Генеральний договір постачання нафтопродуктів (т.1, арк. с. 65-68). Відповідно до змісту преамбули договору Дочірнє підприємство "Автобаза 4" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" є Покупцем, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ремако" - Постачальником.

Пунктом 1.1. договору встановлюється, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити нафтопродукти, у подальшому -"продукція", за цінами та у кількості у відповідності до додаткових угод, (або наданих рахунків-фактур) до даного договору, які є його невід'ємними частинами та таких, що можуть бути укладені сторонами на підставі письмових заявок покупця. У додаткових угодах вказується вид продукції, її кількість, ціна, місце призначення, реквізити відвантаження.

Відповідно до п.2.2. договору оплата вартості поставленої продукції здійснюється покупцем на підставі рахунку - фактури відповідно до окремих додаткових угод до Договору.

Згідно п. 3.1. договору продукція поставляється Покупцю на умовах EXW склад Постачальника та/або FCA склад Постачальника та \або CPT пункт призначення, та/або DDP склад Покупця в редакції Інкотермс 2000. Умови конкретної поставки визначаються сторонами у відповідних додаткових угодах до цього Договору. В розділі 3 Генерального договору детально прописано порядок поставки товару.

Пунктом 7.1. договору встановлений строк дії договору, а саме з моменту підписання до 31.12.2010, а у частині взаєморозрахунків - до повного їхнього виконання.

Судом першої інстанції встановлено, що між відповідачами на виконання генерального договору з постачання нафтопродуктів здійснювалися поставки нафтопродуктів у період з липня по грудень 2010 року. На підтвердження факту виконання сторонами умов договору відповідачами були надані: рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) документи, що підтверджують оплату за отриману продукцію, товарно-транспортні накладні, податкові накладні (т.1, арк.с.69-126).

28.03.2011 Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі на підставі Наказу "Про проведення позапланової невиїзної перевірки" від 26.03.2011 № 970 та повідомлення від 26.03.2011 № 12827/10/23-7 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка відповідача - Дочірнього підприємства "Автобаза №4" ВАТ "Південшляхбуд", за результатами даної перевірки 28.03.2011 складено акт №3408/23-7/03446191 (т.1, арк. с.5-19).

З висновків даного акту ДПІ у м. Сімферополі були визначені наступні порушення з боку відповідача:

-порушення ч.1,5 ст. 203, п.п.1, 2 ст. 215, ст.. 228 ЦК України -вчинення нікчемного правочину,

-порушення норм п.1.4., п.п.3.1.1., ст. 3, п.4.1. ст. 4, п.п. 7.3. п.7, п.п.7.3.1 п.7.3, п.7.4.1. п. 7, п.п.7.4.5. п.7.4, п.п.7.5. ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", та як результат таких дій - завищення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2010 року у сумі 209952,00 грн. та завищення податкового кредиту за грудень у сумі 209952,00 грн.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення Конституції України, Податкового Кодексу України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон № 168/97).

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першоъ статті 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок встановлені частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), що стосується також правочинів, які порушують публічний порядок. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до вимог пп.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону № 168/97 (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Вимоги до податкової накладної встановлені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97 (надалі - Закон про ПДВ), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону).

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону № 168/97, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися відповідно до норм чинного законодавства.

Доводи позивача про відсутність власного автотранспорту у постачальника спростовується наданими договорами про надання послуг на перевезення, зберігання та відвантаження, договори на поставку з третіми особами (т.1, арк.с. 154-157, 158-161, 188-202).

Судом не встановлена обізнаність позивача до протиправного характеру діяльності його контрагентів при здійсненні господарської діяльності, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

За таких обставин, судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідачами надано належні та допустимі докази (первинні бухгалтерські документи) на підтвердження, того що угода є виконаною відповідно до норм чинного законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

.УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.12 по справі № 2а-5649/11/0170/12 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.01.12 по справі № 2а-5649/11/0170/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 жовтня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна

Судді підпис О.Е.Єланська

підпис М.В. Кукта

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна