Постанова

від 04.04.2012 по справі 2а-1045/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2012 р. № 2а-1045/12/1370

м. Львів

15 год. 20 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю:

представник позивача Лещишин З.М. Павлишин М.М.

представник відповідача Білецька О.О.

представник третьої особи не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина» про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області, третя особа -товариство з обмеженою відповідальністю «Тот».

Обставини справи.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина», звернувся до суду з позовом у якому містяться вимоги визнати нечинними та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства висновки ДПІ у Мостиському районі зазначені в акті перевірки №92/23/19174234 від 02.09.2011 року та скасувати податкові повідомлення рішення від 15 вересня 2011 року №00003222321 і №0000332321 видані Мостиською ДПІ, та податкові повідомлення-рішення від 14.11.2011р. №0000402321 і №0000392321 прийняті з урахуванням рішення ДПА у Львівській області від 10.11.2011р. №29821/10/25-005/2421

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю виставлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи пов'язані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги уточнили, просять визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2011р. №0000402321 і №0000392321.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться до того, що позивачем не здійснювалися господарські операцій з ТзОВ «Укроіл»та ТзОВ «Галнафта», позивачем безпідставно віднесено до валових витрат витрати по утриманню приміщення переданого в оренду, просить у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем, Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області у період з 12.08.2011 року по 26.08.2011 року проведена виїзна планова документальна перевірка ТзОВ «Галичина»ЄДРПОУ 19174234 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, про що 02.09.2011р. складено акт №92/23/19174234 (а.с.12-43).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем по закінченні процедури адміністративного оскарження прийнято 14.11.2011р. податкове повідомлення-рішення №0000402321 (а.с.113) про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 78403 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 13656 грн. і податкове повідомлення-рішення №0000392321 (112) про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 62808 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 10927 грн.

Підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є викладений у акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. N 2755-VI (із змінами та доповненнями) встановлено його заниження всього у сумі 78403 грн., у тому числі за IV квартал 2009 року в сумі 606 грн., І кв. 2010 року в сумі 653грн., II кв. 2010 року в сумі 1018 грн., III кв.2010 року в сумі 24003 фн., IV кв.2010 року в сумі 28342 грн., І кв.2011року в сумі 22638 грн., II кв.2011 року в сумі 1143 грн. та порушення п 1.7. п. 1.8. ст. 1, п.п.7.2.3 п.7.2., п.п.7.4.1.,7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із внесеними змінами і доповненнями),та п. п. 198.2., 198.3, 198.4, 198.6, и.201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року N 2755-VI, в результаті чого занижено ПДВ заниження всього у сумі 62808 грн. в тому числі: жовтень 2009 р. -168 грн.,листопад -168 грн., грудень -149 грн., січень 2010 р.-136 грн., лютий -198 грн., березень -188 грн., травень -435 грн., червень -380 грн., липень -495 грн., серпень -394 грн., вересень -18314 грн., жовтень -170 грн., грудень -22504 грн., січень 2011 p.-17875 грн., березень -236 грн., червень -998рн.

Виявлені порушення полягають у тому, що за висновками відповідача викладеними у акті перевірки, позивачем не підтверджено факт здійснення господарських операцій з з ТзОВ «Укроіл»та ТзОВ «Галнафта», та безпідставно віднесено до валових витрат витрати по утриманню приміщення переданого в оренду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Судом з матеріалів справи встановлено укладення позивачем 01.04.2010 р. договору поставки нафтопродуктів №НПДГ 16/Л з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укроіл»(а.с.46-51) предметом якого є поставка позивачеві нафтопродуктів в кількості та за ціною вказаних в накладних документах, які оформляються на кожну окрему партію товару.

Відповідно до умов вказаного договору позивач отримав згідно видаткової накладної №РН-0003907 бензин автомобільний А-92 на суму 132984,18 грн. (ПДВ- 17743) та згідно видаткової накладної №РН-0000035 бензин автомобільний А-92 на суму 106461,25 грн. (ПДВ -17743,54 грн.) (а.с.53,54).

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у безготівковому порядку згідно платіжних доручень №1744 від 20.12.2010р., №1750 від 21.12.2010р., №1753 від 23.12.2010р. №1756 від 24.12.2010р. №1759 від 27.12.2010р. №101938_001 від 18.01.2011р., (а.с.69-74) та отримано від постачальника податкові накладні №3156 від 12.2010 та № 26 від 18.01.2011р. (а.с.55,56).

Придбаний позивачем бензин перевозився ТзОВ «ТОТ»згідно договору на перевезення №10/01.03/1 від 01.03.2010р. (а.с.141), доказом чого є товарно-транспортна накладна ААК №243915 від 16.12.2010р. та ААК №243993 від 20.01.2011р. (63,64).

Послуги ТзОВ «ТОТ»по перевезенню оформлені актами здачі-прийняття робіт №16123 від 16.12.2010р. та №20011 від 20.01.2011р. (а.с.65,67) і ТзОВ «ТОТ»видані позивачу податкові накладні №16123 від 16.12.2010р. та №20011 від 20.01.2011р. (а.с.145,146).

Судом встановлено, що придбаний позивачем бензин транспортувався зі складу паливно-мастильних матеріалів ТзОВ «ТОТ», що знаходиться на вул. Ковельській 109 у м. Львові. Наявність складу за вказаною адресою підтверджується поданими третьою особою доказами: сертифікат інспекції ДБК, технічний паспорт, акт готовності об'єкта до експлуатації тощо (а.с.187-212).

Також судом встановлено, що між ТзОВ «ТОТ» та ТзОВ «Укроіл»укладено 01.01.2010 року договір зберігання №10/01.01/2, відповідно до якого нафтопродукти ТзОВ «Укроіл»перебувають на зберіганні у ТзОВ «ТОТ»(а.с.175-176).

Вищенаведені фактичні обставини справи спростовують викладені у акті перевірки висновки відповідача про безтоварність операцій позивача з ТзОВ «Укроіл», оскільки зібраними у справі доказами підтверджується факт придбання палива у ТзОВ «Укроіл», яке зберігалося і транспортувалося ТзОВ «ТОТ».

Позивачем 22.07.2009 року укладено з ТзОВ «Галнафта»договір купівлі продажу, предметом якого є купівля нафтопродуктів (а.с.75-76).

Відповідно до умов вказаного договору позивач отримав згідно видаткової накладної №170902 від 17.09.2010р. паливо дизельне Л-0,20-40 на суму 108722,30 грн. (ПДВ-18120) (а.с.79).

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем у безготівковому порядку згідно платіжного доручення №1567 від 16.09.2010р. (а.с.82), та отримано від постачальника податкову накладну №40 від 17.09.2010р.(а.с.81).

Придбане позивачем пальне перевозилося ТзОВ «ТОТ», доказом чого є товарно-транспортна накладна від 17.09.2010р. (а.с.80), послуги ТзОВ «ТОТ»по перевезенню оформлені актом здачі-прийняття робіт №170910 від 17.12.2010р. (а.с.83).

У подальшому позивачем придбані нафтопродукти використано у господарській діяльності шляхом реалізації контрагентам, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361 за вересень 2010р., грудень 2010р., січень 2011 року та власним використанням згідно актів на списання №3 від 31.01.2011р., №45а від 31.12.2010р., №40 від 30 09.2010р.(а.с.156-169).

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції на час здійснення господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, валові витрати можуть підтверджуватися: документами, які підтверджують списання коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або придбання їх за готівку; документами, які підтверджують оприбуткування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення позивачем господарських операцій з купівлі-продажу нафтопродуктів підтверджений відповідними первинними документами, що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №283/97-ВР передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Однак доказами, що містяться у матеріалах справи підтверджується придбання позивачем нафтопродуктів у ТзОВ «Укроіл»та ТзОВ «Галнафта»та їх подальше використання у господарській діяльності.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Згідно з п.п. 1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції чинній на час здійснення господарських операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 цього ж Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону)

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

У строки, передбачені законом для відповідного податкового періоду, платник податку подає органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, чи виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону).

Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Укроіл»і ТзОВ «Галнафта», укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджується належними та допустимими доказами, відтак позивач правомірно відобразив отриману від контрагента податкову накладну у податковому обліку.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вміщений у ч. 2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Суд звертає увагу відповідача, що припинення контрагента позивача (визнання банкрутом), само по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту їх виключення з державного реєстру і не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Укроіл»та ТзОВ «Галнафта», оформлені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" та містить необхідні реквізити, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість".

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТзОВ «Укроіл»та ТзОВ «Галнафта», та в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТзОВ «Укроіл»та ТзОВ «Галнафта», до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Укроіл»та ТзОВ «Галнафта».

З матеріалів справи судом встановлено укладення позивачем договору оренди від 01.01.2009 року N6 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (а.с.148-149) за яким ТзОВ «Галичина» надало в оренду приміщення під магазин за адресою: АДРЕСА_1 площею 150 кв.м.

У відповідності до п. 4.2 договору Орендар зобов'язаний своєчасно оплачувати за електроенергію, комунальні послуги та несе всі матеріальні витрати по утриманню приміщення.

У акті перевірки відповідачем зафіксовано, що за перевірений період орендна плата від ФОП ОСОБА_4 поступала в повному обсязі, однак ФОП ОСОБА_4 у відповідності із умовами договору не оплачувала окремо послуг за електроенергію, газ, комунальні послуги та інші матеріальні витрати, амортизація, які витрачені на використання орендованого приміщення.

Усі вище перелічені витрати понесені ТзОВ «Галичина»- орендодавцем, що сторонами не заперечується, однак у зв'язку з цим, на переконання відповідача, позивачем безпідставно сформовано валові витрати та податковий кредит підприємства: Жовтень 2009 року 839 грн. ПДВ 168 грн., Листопад 2009 року 839 грн. ПДВ 168 грн. Грудень 2009 року 745 грн. ПДВ 149 грн. Січень 2010 року 681 грн. ПДВ 136 грн., Лютий 2010 року 990 грн. ПДВ 198 грн., Березень 2010 року 940 грн. ПДВ 188 грн., Квітень 2010 року 892 грн. ПДВ 179 грн., Травень 2010 року 1280 грн. ПДВ 256 грн., Червень 2010 року 1900 грн. ПДВ 380 грн., Липень 2010 року 2477 грн. ПДВ 495 грн., Серпень 2010 року 1966 грн. ПДВ 394 грн., Вересень 2010 року 968 грн. ПДВ 194 грн., Жовтень 2010 року 850 грн. ПДВ 170 грн., Листопад 2010 року 836 грн. ПДВ 168 грн., Грудень 2010 року 860 грн. ПДВ 172 грн., Січень2011 року 656 грн. ПДВ 131 грн., Лютий 2011 року 558 грн. ПДВ 112 грн., Березень 2011 року 620 грн. ПДВ 124 грн., Квітень 2011 року 1023 грн. ПДВ 205 грн., Травень 2011 року 1885 грн. ПДВ 377 грн., Червень 2011 року 2061 грн. ПДВ 413 грн.

Законом України від 22 травня 1997 року N 283/97-ВР "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (підпункт 1.18.1 статті 1) визначено, що оперативний лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає передачу орендарю права користування основними фондами на строк, який не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів орендодавця. Згідно з підпунктом 5.5.1 статті 5 вищенаведеного Закону України до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.10 названого Закону України до процентів включається платіж за використання майна, отриманого в користування. Тобто платіж за використання майна, отриманого в користування для ведення господарської діяльності, є орендною платою і включається до валових витрат орендаря.

Законом України від 16 грудня 1997 року N 723/97-ВР "Про лізинг" (стаття 16) передбачено, що до складу лізингових платежів включаються й інші, ніж сума винагороди (орендної плати), витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. Проте включення інших, крім орендної плати, витрат до складу валових витрат орендаря регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" .

Для включення їх до складу валових витрат орендаря необхідно, щоб їх сума згідно з підпунктом 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підтверджувалася відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, тобто у разі самостійної сплати орендарем житлово-комунальним підприємствам платежів згідно з показниками приладів обліку відповідно до договорів про надання таких послуг.

Таким чином, позивач при придбанні комунальних послуг у підприємств ЖКГ на підставі виставлених йому рахунків має право відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств за першою подією збільшити валові витрати та відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»у нього виникає право на податковий кредит на загальних підствах.

У подальшому при складанні розрахунку із заборгованості орендаря за комунальні послуги (дата виставлення рахунку орендареві), у позивача збільшуються валові доходи та виникає податкове зобов'язання на загальних підставах.

Відтак одержані Орендодавцем у такому порядку (транзитом) від орендарів суми включатимуться до валових доходів і до валових витрат орендодавця. При цьому до складу валових витрат позивача (орендодавця) вони повинні бути включені оскільки сплачені відповідним підприємствам житлово-комунального господарства.

Умовами укладеного позивачем з ФОП ОСОБА_4 договору оренди не визначено порядок сплати орендарем комунальних послуг, відтак вимогу про відшкодування вартості сплачених позивачем комунальних послуг позивач може заявити в межах строку позовної давності, що стане підставою для подальшого коригування валових витрат позивача та податкового кредиту.

Оскільки на час проведення перевірки строк позовної давності по вимозі до ФОП ОСОБА_4 про відшкодування вартості сплачених позивачем комунальних послуг не минув, висновок відповідача про безпідставне завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту внаслідок сплати вартості комунальних послуг за здане в оренду приміщення є помилковим та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 1690,14 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області №0000392321 та №0000402321 від 14.11.2011р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Галичина» (Львівська область м. Мостиська вул. Грушевського 51, ЄДРПОУ 19174234) 1690,14 грн. (одну тисячу шістсот дев'яносто) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 09.04.2011 року о 17:30 год.

Суддя Коморний О.І.