Постанова

від 31.03.2014 по справі 2а-1045/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року Справа № 103329/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Дутка І.С.

за участю представників сторін:

позивача Шибка І.М.

відповідача Гейвич М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Городоцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 року у справі № 2а-1045/12/1370 за позовом ТзОВ «Галичина» до Городоцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, третя особа ТзОВ «ТОТ» про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Галичина» звернулось до суду з адміністративним позовом до Городоцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, третя особа ТзОВ «ТОТ» про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи, пов'язані із здійсненням господарської діяльності за період, що перевіряється.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.04.2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції Городоцька об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області подала апеляційну скаргу. З посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального правам просить таку скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги покликається на той факт, що позивачем не здійснювались господарські операції з ТзОВ «Укроіл» , ТзОВ «Галнафта» та ТзОВ «ТОТ» .

Представник позивача в судовому засіданні просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Державна податкова інспекція у Мостиському районі Львівської області підлягає заміні її правонаступником Городоцькою об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з наступних підстав.

Даючи правову оцінку покликанням апелянта на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та помилкове застосування норм матеріального права, колегія суддів виходить з таких міркувань.

Відповідачем, у період з 12.08.2011 року по 26.08.2011 року проведена виїзна планова документальна перевірка ТзОВ «Галичина» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, про що 02.09.2011р. складено акт №92/23/19174234.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем по закінченній процедури адміністративного оскарження 14.11.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000402321 про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 78403 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 13656 грн., та податкове повідомлення-рішення №0000392321 (112) про збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 62808 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 10927 грн.

Підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень є викладений у акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 p. N 2755-VI (із змінами та доповненнями) встановлено його заниження всього у сумі 78403 грн., у тому числі за IV квартал 2009 року в сумі 606,00 грн., І кв. 2010 року в сумі 653,00 грн., II кв. 2010 року в сумі 1018,00 грн., III кв.2010 року в сумі 24003,00 грн., IV кв. 2010 року в сумі 28342,00 грн., І кв.2011року в сумі 22638,00 грн., II кв.2011 року в сумі 1143,00 грн. та порушення п 1.7. п. 1.8. ст. 1, п.п.7.2.3 п.7.2., п.п.7.4.1.,7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із внесеними змінами і доповненнями),та п. п. 198.2., 198.3, 198.4, 198.6, и.201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року N 2755-VI, в результаті чого занижено ПДВ у сумі 62808,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що фіктивним можна визнати правочин лише за умови, що обидві сторони діяли без наміру створення та досягнення відповідних наслідків, проте податковим органом вказані факти не доведено.

Проте, такий виносок суду є помилковим, оскільки встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не означає, співпадіння правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків.

Дозволяючи платнику податку зменшувати оподатковуваний прибуток на суму валових витрат, законодавець робить наголос на тому, що такими витратами є витрати, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

З використанням товарів (послуг) в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника податку підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг).

При цьому, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Наведені доводи податкового органу судом першої інстанції не взято до уваги, як такі, що не підтверджені належними доказами та базуються на припущенні.

Разом з тим, оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України, згідно якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом першої інстанції між ТзОВ «Галичина» та ТзОВ «Укроіл» укладено договір купівлі нафтопродуктів від 01.04.2010 року № НПДГ-16/Л, відповідно до якого ТзОВ «Укроіл» зобов'язується поставити та передати у власність ТзОВ «Галичина» нафтопродукти.

Згідно з видатковими та податковими накладними по вказаному договору ТзОВ «Галичина» віднесло до складу валових витрат за 4 кв.2010 року - 2 кв. 2011 року витрати в сумі 199538,00 гр. та включило до складу податкового кредиту за грудень 2010 року та січень 2011 року - 39908,00 грн. ПДВ податкового кредиту.

Позивачем не надано суду доказів яким видом діяльності займається ТзОВ «Укроіл», відсутні і дозволи та ліцензії на право здійснення торгівлі нафтопродуктів. Як доведено матеріалами справи ТзОВ «Укроіл» не має можливості здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів (у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних засобів, складських приміщень для зберігання нафтопродуктів).

Договір перевезення укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Сторони договору: перевізник і відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань (однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа визначена відправником, яка може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, проте повинна мати договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки, укладеним з відправником).

Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним і двостороннім.

Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, а її у наявності інших специфічних ознак. Насамперед це особливий суб'єктний склад - однією зі сторін договору, яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична) зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України під 10 листопада 1994 року «Про транспорт». Відповідно до статті б цього Закону перевезення вантажів, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань), автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому транспортними статутами та кодексами надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються Міністерством транспорту та зв'язку України, іншими уповноваженими на це органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи ліцензування перевезення вантажів визначено ст. ст. 12, 14 Господарського кодексу України, Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Позивач покликається на те, що між ТзОВ «Галичина» та ТзОВ фірма «ТОТ» було укладено договір перевезення нафтопродуктів. Однак, на підтвердження реальності виконання даного договору не надано доказів в який спосіб даний товар відвантажувався від ТзОВ «Укроіл».

Окрім зазначеного апеляційний суд зазначає, що у відповідності до акту здачі-приймання робіт № 16123 від 16.12.2010 року ТзОВ фірма «ТОТ» здійснювала перевезення нафтопродуктів. Товарно-транспортна накладна № 243915 серії ААК «пункт навантаження Ковельська,109», Акт № 20011 від 20.01.2011 року, ТзОВ фірма «ТОТ» здійснювала перевезення нафтопродуктів, у відповідності до товарно-транспортної накладної № 243993 серії ААК «вантажовідправник реалізованого товару є ТзОВ «Укр-Ойл», яке відповідно до бухгалтерських рахунків не мало господарських взаємовідносин із ТзОВ «Галичина», пункт навантаження «Ковельська,109», про що не оговорено в жодних документах, договорах, які укладались із ТзОВ «Галичина».

На виконання умов домовленості, укладеної між ТзОВ «Галнафта» (Продавець) та ТзОВ «Галичина» (Покупець), ТзОВ «Галнафта» здійснювало реалізацію пального на ТзОВ «Галичина» у вересня 2010 року (податкова накладна від 17.09.2010 року № 40) на загальну суму 108722,32 грн. Витрати по операції з придбання пального у ТзОВ «Галнафта» в сумі 90601,93 грн. включені ТзОВ «Галичина» до складу скоригованих валових витрат за 3 кв. 2010 року , а ПДВ в сумі 18120,00 грн. - до складу податкового кредиту за вересень 2010 року.

Як встановлено в судовому засіданні до перевірки не надано жодних документів, які підтверджують факт транспортування пального з ТзОВ «Галнафта», та факт отримання на ТзОВ «Галичина».

Відповідно такими документами є: товарно-транспортні накладні,, в яких повинні бути вказані дані щодо пункту навантаження та пункту розвантаження ТМЦ, посада та підпис посадової особи, яка дозволила відпуск ТМЦ, відсутні підписи водіїв про прийняття вантажу, відсутні дані щодо довіреностей на осіб, які повинні отримати товар від Постачальника, відсутні сертифікати якості. Відтак, у податкового органу відсутня можливість підтвердити, які ТМЦ ТзОВ «Галнафта» та ТзОВ «Укроіл» фактично поставлено на ТзОВ «Галичина».

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, товарно-транспорта накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у продавця та оприбуткування їх у покупця, а також для виконання розрахунків між перевізником і замовником автомобільного транспорту слугує товарно-транспортна накладна (ТТН) типової форми, затверджена наказом Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 488/346.

З врахуванням викладеного ТзОВ «Галичина» порушено п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, , 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 130, пп.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та про завищення валових витрат і податкового кредиту з ПДВ по операціях з ТзОВ «Укроіл» та ТзОВ «Галнафта».

На думку суду апеляційної інстанції, досліджені судом першої інстанцій первинні документи, які засвідчують факт реалізації та поставки паливно-мастильних матеріалів не є достатніми для того, щоб зробити висновок про реальність проведених операцій чи їх відсутність, оскільки сам по собі обмін видатковими та податковим накладними, а також наявність акта виконаних робіт не підтверджує факту переміщення товару.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 № 568/11/13-10 Верховний Суд України дотримується наступної правової позиції щодо підтвердження товарності господарських операцій.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

На думку суду апеляційної інстанції суд першої інстанції не надав належної оцінки всім обставинам справи щодо ведення позивачем господарських відносин із контрагентами за спірними відносинами.

Що стосується віднесення ТзОВ «Галичина» до складу валових витрат в сумі 23885,00 грн., понесених по утриманню приміщення, яке надавалось в оренду ФОП ОСОБА_3

Відповідно до п. 4.2 договору оренди ФОП ОСОБА_3 (Орендар) зобов'язаний своєчасно оплачувати за електроенергію, комунальні послуги та несе матеріальні витрати по утриманню приміщення.

Однак, ФОП ОСОБА_3 у відповідності з умовами договору не оплачувала окремо послуг за електроенергію, газ, комунальні послуги та інші матеріальні витрати, амортизація, які витрачені на використання орендованого приміщення.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, непідтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Усі вищенаведені витрати понесені ТзОВ «Галичина» безпідставно формують валові витрати та податковий кредит підприємства.

Відповідно до вимог ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, п. 4 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст.ст. 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну Городоцької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2013 року у справі № 2а-5473/12/1370 скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.