Ухвала

від 06.02.2012 по справі 2а-7050/11/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7050/11/0170/4

06.02.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Курапової З.І.

секретар судового засідання Каптусаров С.Д.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-чемпіон"- ОСОБА_2, довіреність № 01/11 від 20.01.12;

представник відповідача, Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим- ОСОБА_1, довіреність № 1056/9/10-0 від 19.04.11;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 01.08.11 по справі № 2а-7050/11/0170/4

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-чемпіон" (вул. Миру, 16/25; вул.Р.Люксембург,1,а/с 1377,Мирне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК (вул. Бєлова, 2,Мирне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2011 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-чемпіон" до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК про скасування податкових повідомлень - рішень - задоволено повністю.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК №0000722302 від 30 травня 2011 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-чемпіон" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10460,41 грн., у тому числі:8368,33 грн. - за основним платежем , 2092,08 грн. - за штрафними санкціями.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АРК №0000722302 від 30 травня 2011 року про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-чемпіон" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 5353,75 грн., у тому числі:4283,00 грн. - за основним платежем , 1070,75 грн. - за штрафними санкціями. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариству з обмеженою відповідальністю 3,40 грн. судових витрат.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2011 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

У судовому засіданні 06.02.2012 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача апеляційну скаргу не визнав, заперечував проти її задоволення, вважає судове рішення законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

На підставі статті 55 Конституції України кожному гарантується право оскарження в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім-чемпіон" , суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги обґрунтовані та відповідають нормам чинного законодавства.

Із висновками Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим погоджується колегія суддів, оскільки вважає їх правильними, заснованими на фактичних обставинах і вимогах законів, що регулює дані правовідносини.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що позивач є юридичною особою, (ідентифікаційний номер 35598948), з 13.03.2008 року було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість свідоцтво №100104303.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування і сплати податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств за періоди: листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року, за результатами перевірки складено акт від 16.05.2011 року №786/23-02/35598948. Згідно із висновками даного акту встановлено порушення позивачем приписів пункті 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинний до 01.01.2011 року, далі -Закон №334), в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств у сумі 4283,00грн.; порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7 статті 7 Закону України 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(чинний до 01.01.2011 року, далі -Закон №168), в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 8368,33грн.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, в якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 №327 зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2011 року №0000722302 про визначення позивачу грошового зобов'язання на прибуток підприємств у розмірі 4283,00грн. за основним платежем та 1070,75грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України та податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2011 року №0000712302 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 8368,33 грн. за основним платежем, 2092,08грн. -за штрафними санкціями.

Як свідчать матеріали перевірки, податковий орган дійшов висновку про відсутність у позивача об'єкту оподаткування податком на додану вартість при здійсненні господарських операцій ПП "Севелітстрой" та про безпідставність віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат.

З таким висновком відповідача не погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Підпункт 5.1 статті 5 Закону №334 встановлює, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Термін "господарська діяльність" застосовується у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 цього Закону, а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За правилами пунктів 11.1, 11.3 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до частини другої статті 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 2 статті 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих позивачем документів вбачається, що вони відповідають наведеним приписам законодавства, як в частині відповідності визначенню первинних документів, так і в частині вимог до їх оформлення.

Також, вбачається з матеріалів справи, що при проведенні господарських операцій щодо придбання послуг з транспортного експедирування позивач оформив необхідні первинні документи, доводи відповідача щодо недостатності наданих документів для підтвердження факту використання наданих послуг у межах господарської діяльності платника податку є необґрунтованими та не можуть бути прийняти до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.

Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у Законі №334, не дозволяється; обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом та зареєстрованих Міністерством юстиції України (п. 5.11. ст. 5, п. 21.5 ст. 21 вказаного Закону), а центральним податковим органом не видавались обов'язкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними в податковому обліку пов'язаних з господарською діяльністю витрат на придбання послуг транспортного експедирування.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В тому разі коли, на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судова колегія не може погодитися з висновком акту перевірки, з якого вбачається, що відповідач взагалі не здійснює фінансово-господарську діяльність, оскільки у такому випадку податковий орган мав би дійти висновку про незаконність формування всіх валових витрат та всього податкового кредиту підприємства з часу його державної реєстрації, проте такий висновок стосується лише одного контрагента.

Недоречними вважаються посилання відповідача на відсутність у позивача найманих працівників, необхідних умов для здійснення господарської, економічної діяльності, основних фондів та виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, оскільки вказані доводи не підтверджені належним чином і не мають правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Згідно частини другої статті 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що повністю узгоджується з вимогами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Крім того, судова колегія зазначає, що матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальникам, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 2 та пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Таким чином, органи державної податкової служби України не наділені повноваженнями з визначення правочинів нікчемними на свій власний розсуд із застосуванням відповідних правових наслідків, а отже висновки відповідача про заниження позивачем сум податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток засновані виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу, які спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Частиною 2 даної статті встановлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При вказаних обставинах Севастопольський апеляційний адміністративний суд дійшов до висновку про повне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, і їх достовірності, які суд першої інстанції визнав встановленими. Висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи. Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права не встановлені.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01.08.2011 року у справі № 2а-7050/11/0170/4 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 лютого 2012 р.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис З.І.Курапова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Кучерук