Ухвала

від 17.04.2012 по справі 2а-509/12/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-509/12/0170/4

17.04.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін: сторони не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю. ) від 09.02.12 у справі № 2а-509/12/0170/4

за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій "Славутич" (вул. Червоноармійська, 20, місто Алушта, Автономна Республіка Крим,98500)

до Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим (вул. Леніна 22-а, місто Алушта, Автономна Республіка Крим,98500)

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2012 адміністративний позов Закритого акціонерного товариства «Санаторій «Славутич»задоволено: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим №0001252301 від 15.07.2011 про збільшення Закритому акціонерному товариству "Санаторій "Славутич" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 166667,00 грн., у тому числі 133333,60 грн. за основним платежем і 33333,40 грн. за штрафними санкціями.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 15.07.2011 Державною податковою інспекцією у місті Алушті Автономної Республіки Крим (далі- відповідач) прийнято податкове повідомлення-рішення №0001252301 про збільшення Закритому акціонерному товариству «Санаторій «Славутич»(далі-позивач) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 166667,00 грн., у тому числі:133333,60 грн. за основним платежем і 33333,40 грн. за штрафними санкціями, застосованими на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Передумовою збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 166667,00грн. став акт від 04.07.2011 №782/23/05532374 позапланової виїзної перевірки позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс+" за серпень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинний на час виникнення спірних відносин), що призвело до безпідставного віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість 133333,60 грн. у серпні 2010 року, нарахованих на вартість послуг, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс+" у зв'язку із непідтвердженням факту придбання послуг при здійсненні нікчемного правочину.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковий кредит у розмірі 133333,60 грн. у серпні 2010 року позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що податковий кредит у розмірі 133333,60 грн. у серпні 2010 року позивач сформував на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс +" від 26.08.2010 №082617 на суму податку на додану вартість 40833,40 грн., від 25.08.2010 №082517 на суму податку на додану вартість 10375,80 грн., від 31.08.2010 №081317 на суму податку на додану вартість 82124,40 грн.

Вказані податкові накладні виписані за номенклатурою поставки послуг: ремонт і заміна насосу на свердловині, аварійний ремонт теплотраси, влаштування дренажу на території.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс +" були укладені відповідні договори, предметом яких було виконання робіт, вказаних у податкових накладних від 26.08.2010 №082617, від 25.08.2010 №082517, від 31.08.2010 №081317.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що факт виконання вказаних робіт та їх вартість підтверджується складеними сторонами актами приймання виконаних будівельних робіт (типова форма КБ -2в), довідками про вартість виконаних будівельних робіт (типова форма КБ-3), локальними кошторисами. Факт сплати вартості проведених робіт підтверджується відповідними платіжними документами.

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Слід зазначити, що згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податковий кредит у розмірі 133333,60 грн. у серпні 2010 року позивач сформував на підставі належно оформлених документів податкового обліку, які були складені за наслідками реального здійснення господарських операцій, у відповідному податковому періоді.

Недоречними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо безтоварності проведених господарських операцій, оскільки відповідачем не надані відповідні докази, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість і яке відношення мають операції Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс+" з іншими контрагентами до виконання зобов'язань з виконання робіт за договорами із позивачем.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено обов'язок покупця перевіряти, за рахунок яких ресурсів (виробничих, трудових, фінансових) продавець надає товари (роботи, послуги) для покупця. Покупець не зобов'язаний перевіряти: чи використовує продавець власні виробничі потужності або орендовані; чи залучає продавець з метою здійснення господарської діяльності власних співробітників або фізичних осіб за трудовими угодами.

Згідно з судовою практикою Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України платник податку на додану вартість -покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому не повинен зазнавати певних негативних матеріальних наслідків за можливу неправомірну діяльність порушника (правова позиція викладена в Ухвалах Вищого адміністративного суду України за справами: №9820946, №7276773 та в Постановах Верховного Суду України:№№221007, 3060678, 4970766).

Помилковими вважаються твердження заявника апеляційної скарги про нікчемність правочину, відповідач зазначає, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались таким правочином. Втім відповідно до частини першої статті 234 Цивільного кодексу України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України. Інших підстав для визнання укладених правочинів нікчемними відповідач не зазначив, а суд першої інстанції не встановив. Тому застосування до спірних відносин наслідків нікчемності правочинів є необґрунтованим і помилковим.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що саме ж по собі припущення контролюючого органу щодо можливої несплати постачальниками підприємства по ланцюгу необхідних сум податку на додану вартість до бюджету не може слугувати достатньою підставою для відмови позивачеві в одержанні права на податковий кредит.

Слід зазначити, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу приписів частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, у податкового органу не було визначених законом підстав визначати позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Оскільки судом встановлено помилковість визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за наслідками позапланової виїзної перевірки позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс+" за серпень 2010 року та і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні фінансових санкції в сумі 33333,40 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2012 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2012 у справі № 2а-509/12/0170/4 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 квітня 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко