Рішення

від 19.04.2012 по справі 5011-2/1197-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/1197-2012 19.04.12

За позовом Акціонерного страхового товариства «Вексель»

до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова

компанія»

треті особи Дочірнє Підприємство Механізації та ОСОБА_1

про стягнення 11 027,02 грн.

Суддя Домнічева І.О.

Представники:

від позивача Сухомудренко І.О.

від відповідача Пінчук А.А.

від третіх осіб не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне страхове товариство «Вексель»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 11 027,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2012р. порушено провадження у справі.

Через Відділ діловодства Господарського суду м. Києва 20.02.2012р. від М(Т)СБУ надійшла відповідь на судовий запит.

В судовому засіданні 06.03.2012р. позивачем було подано заяву про виправлення описок в позовній заяві, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності та відзив на позов.

Судом 06.03.2012р. було оголошено перерву в судовому засіданні на 20.03.2012р.

Ухвалою від 20.03.2012р. суд відклав розгляд справи на 03.04.2012р., залучив до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє Підприємство Механізації та ОСОБА_1, а також зобов'язав сторін на залучених третіх осіб надати суду визначені ухвалою письмові докази та пояснення.

Ухвалою від 03.04.2012р. суд відклав розгляд справи на 19.04.2012р. та зобов'язав сторін на залучених третіх осіб надати суду визначені ухвалою письмові докази та пояснення.

Також ухвалою від 03.04.2012р. за клопотанням позивача на підставі ст. 69 ГПК України суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів.

Представники третіх осіб в призначене судове засідання 19.04.2012р. не з'явилися, вимоги ухвал суду третіми особами не виконані. Про поважні причини неявки цих представників в судове засідання суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від третіх осіб не надходило.

В судовому засіданні 19.04.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали документів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, та копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2007 року між Акціонерним страховим товариством «Вексель» (Позивач, Страховик) та ОСОБА_4 (Страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 202-7535/07 КЦСП (Договір страхування), за яким було застраховано автомобіль «Mitsubishi», д.р.н. НОМЕР_1, що належить Страхувальнику.

05.12.2007р. було укладено Додатковий договір до Договору страхування, згідно якого був змінений Страхувальник з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 (Страхувальник), та номер автомобіля замінено на НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль).

20.02.2008р. було укладено Додатковий договір до Договору страхування, згідно дія Договору страхування поширювалася на водія ОСОБА_6 (Страхувальник).

15.05.2008р. ОСОБА_1, керуючи автомобілем «МАЗ», д.р.н. НОМЕР_3, що належить Дочірньому Підприємству Механізації на площі Лівобережній у м. Києві здійснив зіткнення (ДТП) з Застрахованим автомобілем, що підтверджується Довідкою ВДАІ Дніпровського РУ МВС у м. Києві від 04.06.2008р.

В результаті ДТП Застрахованому автомобілю були спричинені механічні пошкодження, що також підтверджується зазначеною вище довідкою.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.05.2008 року у справі № 3-18125/2008 водія ОСОБА_1 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та піддано адміністративному стягненню.

Відповідно до Звіту № 282 від 09.06.2008 року про оцінку Застрахованого автомобіля, вартість відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, так само як і розмір матеріального збитку, завданий його власнику, становить 8 347,33 грн.

Відповідно до Рахунку-фактури №СФ-0000038 від 20.06.2008р., вартість ремонту Застрахованого автомобіля склала 8300 грн.

Зазначена вище ДТП, відповідно до умов Договору страхування та норм чинного законодавства України, визнана Позивачем страховим випадком, про що 10.07.2008 року було складено Страховий акт № 4099/08 на суму 8 300 грн. (за умовами Договору страхування, франшиза в даному випадку 0 грн.)

18 липня 2008 року Позивач виплатив Страхувальнику страхове відшкодування у розмірі 8 300 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14257 від 18.07.2008 року; за заявою Страхувальника страхове відшкодування у розмірі 8 300 грн. було перераховано СПД ОСОБА_7, який надав рахунок-фактуру №СФ-0000038 від 20.06.2008р., для проведення відновлювального ремонту пошкодженого Застрахованого автомобіля.

Разом з тим, умовами Договору страхування передбачена виплата страхового відшкодування згідно з рахунків гарантійного СТО, які надасть Страховику Страхувальник.

23.12.2008 року Страхувальник надав Позивачу наряд-замовлення № РН-0002175 від 23.12.2008 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля склала 11 027 грн.

30.01.2009 року Позивачем було складено Страховий акт № 10654/08 на суму 11 027,02 грн. та 02.02.2009 року Позивач здійснив доплату Страхувальнику страхового відшкодування у розмірі 2 727,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2050 від 02.02.2009 року; за заявою Страхувальника страхове відшкодування у розмірі 2 727,02 грн. було перераховано ТОВ «Автошик», який видав наряд-замовлення № РН-0002175 від 23.12.2008 року, для проведення решти відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля.

Тобто, загальна сума виплаченого Позивачем страхового відшкодування складає 11 027,02 грн.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, після сплати потерпілій особі страхового відшкодування у Позивача виникло право звертатися до страховика винної у ДТП особи про виплату страхового відшкодування у порядку регресу.

При цьому суд приймає до уваги те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжні доручення про виплату, при цьому розмір виплати встановлюється страховим актом (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 42/92 від 23.08.2011р.).

Крім того, слід зазначити, що дані, зазначені у доданій Позивачем до позову ремонтній калькуляції Застрахованого автомобіля, відповідають встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року. Зміст ремонтної калькуляції не суперечить умовам чинного законодавства про оціночну діяльність, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми Audatex, яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Як зазначалось вище, вина водія ОСОБА_1 встановлена постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.05.2008 року у справі № 3-18125/2008.

Як вбачається з Довідки ВДАІ Дніпровського РУ МВС у м. Києві від 04.06.2008р., під час вчинення ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом «МАЗ», д.р.н. НОМЕР_3, що належить Дочірньому Підприємству Механізації.

Цивільно-правова відповідальність особи, яка на законних підставах керує транспортним засобом -автомобілем «МАЗ», д.р.н. НОМЕР_3, на момент ДТП була застрахована Відповідачем -Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія»на підставі Полісу № ВВ/3048821, строком дії з 30.11.2007р. до 29.11.2008р. включно, укладеним між ним та Дочірнім Підприємством Механізації.

Разом з тим, Відповідач зазначає, що не має підстав для виплати страхового відшкодування Позивачу, оскільки йому не було надано доказів, що під час вчинення ДТП, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «МАЗ», д.р.н. НОМЕР_3, що належить Дочірньому Підприємству Механізації, на законних підставах, а отже, Відповідачу не доведено, що на ОСОБА_1 поширюється дія полісу № ВВ/3048821.

Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/3048821 є полісом «І»типу і відповідно до ст. 15.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»його дія поширюється на особу, яка експлуатує забезпечений транспортний засіб на законних підставах.

Відповідно до п. 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення, а також, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, - свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб або реєстраційний чи інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження таким транспортним засобом.

При цьому, ст. 126 КпАПУ передбачена відповідальність за керування транспортними засобами водіями, які зокрема не мають при собі або не пред'явили чи не передали для перевірки документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом.

Факт вчинення особою такого правопорушення підтверджується відповідними документами, а саме протоколом про вчинення адміністративного правопорушення та постановою по справі про адміністративне правопорушення.

ОСОБА_1 постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.05.2008 року у справі № 3-18125/2008 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КпАПУ, а не за ст. 126 КпАПУ; в довідці ВДАІ Дніпровського РУ МВС у м. Києві від 04.06.2008р. також відсутні відомості, що ОСОБА_1 не мав при собі або не пред'явив чи не передав для перевірки документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом («МАЗ», д.р.н. НОМЕР_3) на законних підставах.

Отже, оскільки матеріали справи не містять та Відповідачем в порядку ст.ст. 32, 34, 38 ГПК України не заявлено до витребування і не подано суду належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 зазначеного правопорушення згідно ст. 126 КпАПУ, то в цій частині заперечення Відповідача, що ОСОБА_1 керував застрахованим Відповідачем транспортним засобом - «МАЗ», д.р.н. НОМЕР_3 не на законних підставах, судом відхиляються, оскільки доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.2012р.).

З огляду на все вищенаведене суд приходить до висновку, що Відповідач є особою, відповідальною за завдану Застрахованому автомобілю шкоду, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу (поліс № ВВ/3048821) здійснив страхування такого страхового ризику, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування», франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком.

При виплаті Страхувальнику страхового відшкодування, Позивачем вже було вирахувано франшизу, передбачену Договором страхування (0 грн.).

Полісом № ВВ/3048821 встановлено ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну (на одного потерпілого) в розмірі 25500 грн., франшиза -510 грн., а отже від заявленої Позивачем до стягнення з Відповідача суми виплаченого страхового відшкодування має бути віднято ще 510 грн.

Зі змісту ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»відшкодуванню шкоди в порядку регресу має передувати звернення страховика зі зворотною (регресною) вимогою до особи, відповідальної за завдані збитки.

Приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги , кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги .

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, виходячи з системного аналізу змісту ч. 2 ст. 530, ст. 993 та ч. 1 ст. 1191 ЦК України цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до Відповідача (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р. та №7/088-11 від 28.02.2012р.).

При цьому суд зауважує, що не підлягають застосуванню норми ст. ст. 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»до спірних правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, оскільки вказаними статтями врегульовано відносини щодо виплати страхового відшкодування, які виникли між страхувальником (вигодонабувачем) та страховиком, зокрема, в частині порядку та строку виплати страхового відшкодування на користь страхувальника (вигодонабувача) (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 16/335 від 06.12.2011р.).

01.11.2011 року Позивачем було направлено до Відповідача Претензію від 31.10.2011р., та її було отримано Відповідачем 17.11.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи наведене та приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк добровільного виконання Відповідачем зобов'язання перед Позивачем є таким, що вже сплив, в тому числі і станом на дату звернення Позивача до суду з даним позовом.

Отже, до порушення провадження у справі та на момент винесення даного рішення, 7-денний строк добровільного виконання зобов'язання Відповідача по відшкодуванню позивачу шкоди в порядку регресу вже настав та сплив, однак, в добровільному порядку страхове відшкодування сплачено не було; в матеріалах справи відсутні докази протилежного, в зв'язку з чим Позивач довів порушення своїх прав Відповідачем (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в Постанові № 7/088-11 від 28.02.2012р.).

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин, саме з моменту виконання Позивачем свого зобов'язання за Договором страхування, у нього виникло право подати регресний позов до суду до Відповідача (аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в Постанові № 58-168 від 27.03.2012р.).

Як вбачається з матеріалів справи, свої зобов'язання за Договором страхування Позивач виконав двома платежами:

- 18.07.2008 року виплатив страхове відшкодування у розмірі 8 300 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 14257 від 18.07.2008 року;

- 02.02.2009 року виплатив страхове відшкодування у розмірі 2 727,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2050 від 02.02.2009 року.

Враховуючи наведене,

- 18.07.2011р. - було останньою датою, коли Позивач міг заявити позовні вимоги про стягнення з Відповідача 8 300 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу;

- 02.02.2012р. - було останньою датою, коли Позивач міг заявити позовні вимоги про стягнення з Відповідача 2 727,02 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу.

Позовна заява надійшла до суду 01.02.2012р., що вбачається з вхідного штампу Відділу діловодства Господарського суду міста Києва, а отже в частині заявлення до стягнення виплаченого страхового відшкодування в розмірі 8 300 грн., з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В заяві від 06.03.2012р. Відповідач письмово звернувся до суду про застосування до позовних вимог строку позовної давності та відмову в позові.

Частиною 5 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

Поважності причин пропуску позовної давності Позивачем суду обґрунтовано та доведено не було, а тому суд, за заявою Відповідача, частково застосовує позовну давність -в частині заявлення до стягнення виплаченого страхового відшкодування в розмірі 8 300 грн., і в цій частині в зв'язку з пропуском позовної давності відмовляє в позові.

В іншій частині: 2 727,02 грн. (виплачене страхове відшкодування за платіжним дорученням № 2050 від 02.02.2009 року) -510 грн. (франшизи за Полісом № ВВ/3048821) = 2 217,02 грн. , суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Сплачена позивачем сума судового збору відповідно до статті 49 ГПК України розподіляться між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (м. Київ, вул. Фрунзе, 40; ідентифікаційний код 20602681) на користь Акціонерного страхового товариства «Вексель»(03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 57/3; ідентифікаційний код 20031391) 2 217 (дві тисячі двісті сімнадцять) грн. 02 коп. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу та 323 (триста двадцять три) грн. 67 коп. судового збору.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.О.Домнічева

Повне рішення складено 24.04.12р.