Постанова

від 17.04.2012 по справі 13/5026/2738/2011

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2012 № 13/5026/2738/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г

при секретарі судового засідання Марвано А.Т.,

від позивача: ОСОБА_2, керівник, витяг серії АЄ №469338 від 05.09.2011 року,

від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 03.01.2012 року,

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Санні»

на рішення господарського суду Черкаської області від 20.01.2012 року

у справі №13/5026/2738/2011 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

«Торговий дім «Тамара», м. Львів,

до приватного підприємства «Санні»,

с. Станіславчик Шполянського району Черкаської області,

про визнання договору оренди недійсним,

за участю третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут», м. Львів,

про визнання договору оренди недійсним, -

встановив:

У грудні 2011 року ТОВ «ТД «Тамара» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до ПП «Санні» (далі - відповідач) про визнання договору від 01.12.2003 року №00/45 оренди приміщень по вул. В. Великого, 59-Б, м. Львів, укладеного між ПП «Санні» та ТОВ «ТД «Тамара», недійсним. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що спірний договір ним не підписувався, оригіналу договору у нього немає, а про існування оспорюваного договору йому стало відомо лише в господарському суді Тернопільської області. Також, позивач посилався на заяви громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (керівники ПП «Санні» та ТОВ «ТД «Тамара» станом на 01.12.2003 року відповідно), згідно яких вказані громадяни пояснювали, що між ТОВ «ТД «Тамара» та ПП «Санні» договору оренди нерухомого майна по вул. В. Великого, 59-Б у м. Львові від 01.12.2003 року не укладалось. Крім цього, позивач зазначав, що згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за №8148006 власником нежитлових приміщень в м. Львів по вул. В.Великого, 59-Б з 08.04.2002 року є ТОВ «Ресторан «Беркут».

У грудні 2011 року ТОВ «Ресторан «Беркут» звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до ТОВ «ТД «Тамара» та до ПП «Санні» про визнання договору від 01.12.2003 року №00/45 оренди приміщень по вул. В. Великого, 59-Б, м. Львів, укладеного між ПП «Санні» та ТОВ «ТД «Тамара», недійсним, яка прийнята згідно ухвали господарського суду Черкаської області від 30.12.2011 року у справі №13/5026/2738/2011, а ТОВ «Ресторан «Беркут» залучено в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору. В обґрунтування своїх вимог третя особа посилалась на ті ж обставини, що і позивач.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.01.2012 року у справі №13/5026/2738/2011 в задоволенні вимог позивача та третьої особи з самостійними вимогами відмовлено повністю. При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що договір від 01.12.2003 року №00/45 оренди приміщень по вул. В. Великого, 59-Б, м. Львів, укладений між ПП «Санні» та ТОВ «ТД «Тамара», є неукладеним, а тому не може бути визнаний судом недійсним.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПП «Санні» звернулось до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Черкаської області від 20.01.2012 року у справі №13/5026/2738/2011, а саме відмовити ТОВ «Торговий дім «Тамара» та ТОВ «Ресторан «Беркут» в задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості та безпідставності. Також, в судовому засіданні 17.04.2012 року представником відповідача подано суду додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, які судом розглянуті та долучені до справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги (з урахуванням додаткових пояснень) відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення. Також, скаржник стверджує, що договір укладено 01.12.2003 року, а актами цивільного законодавства не передбачено необхідності передання майна або вчинення дій для укладення вказаного договору.

Позивач та третя особа не скористались своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що, згідно ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2012 року у справі №13/5026/2738/2011 апеляційну скаргу ПП «Санні» на рішення господарського суду Черкаської області від 20.01.2012 року у справі №13/5026/2738/2011 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 27.03.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 року розгляд справи №13/5026/2738/2011 відкладався на 17.04.2012 року.

В судовому засіданні 17.04.2012 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити повністю. Представник позивача в судовому засіданні 17.04.20122 року заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив спірне судове рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції при його прийнятті керувався положення Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року.

Однак, спірний договір №00/45 оренди приміщень по вул. В. Великого, 59-Б, м. Львів, укладений між ПП «Санні» та ТОВ «ТД «Тамара», містить дату укладення 01.12.2003 року, тобто раніше, ніж набрав чинності Цивільний кодекс України.

Разом з цим, згідно ч. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На момент укладення оспорюваного правочину діяв Цивільний кодекс Української РСР, а отже спір у даній справі повинен вирішуватись саме на підставі Цивільного кодексу Української РСР, чого судом першої інстанції враховано не було.

Так, згідно ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 154 Цивільного кодексу Української РСР коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

Стаття 256 Цивільного кодексу Української РСР передбачає, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату, а частина 1 ст. 257 передбачає, що договір майнового найму між громадянами на строк більше одного року повинен бути укладений у письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2003 року між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) було укладено у письмовій формі договір №00/45 оренди нежитлових приміщень (далі - договір), згідно п. 1.1. якого відповідач передає, а позивач приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 2823,0 кв.м., а саме - цегляну площадку-споруду площею 1379,3 кв.м. та павільйон міні-ринку площею 1207,9 кв.м., які розташовані за адресою: вул. В. Великого, 59-Б, м. Львів (далі - майно).

Розділом 3 договору сторонами спору визначено, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату, що становить 130000,00 грн., Також, цим розділом визначено порядок сплати орендної плати, умови коригування орендної плати з урахуванням індексу інфляції, порядок зміни розміру орендної плати та використання амортизаційних відрахувань.

Згідно ст. 258 Цивільного кодексу Української РСР строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Згідно п. 1.3. договору строк оренди за цим договором становить 5 років.

Крім цього, розділи 4 та 6 договору визначають зміст прав та обов'язків сторін за договором, а також порядок та обсяги відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань з цим договором.

В судовому засіданні 17.04.2012 року судом оглянуто оригінал оспорюваного договору, наданого на вимогу суду представником ПП «Санні».

Враховуючи наведені обставини справи та положення Цивільного кодексу Української РСР, колегія суддів дійшла до висновку про неправильність висновків господарського суду Черкаської області про те, що спірний договір оренди є не укладеним, оскільки останній вчинено у належній формі та містить всі передбачені Цивільним кодексом Української РСР істотні умови договору найму.

Також, колегією суддів враховано, що спірний договір містить підписи представників сторін та відтиски печаток сторін.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що спірний договір позивачем не підписувався, оригіналу договору у позивача немає, а про існування оспорюваного договору йому стало відомо лише в господарському суді Тернопільської області, оскільки на підтвердження таких доводів позивачем не надано суду жодних доказів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Пунктом 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, дійшла до висновку про те, що договір від 01.12.2003 року №00/45 оренди нежитлових приміщень має бути визнаний судом недійсним з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча позивач і посилався на ст. ст. 203, 207, 215 Цивільного України, як на підставу своїх вимог про визнання договору недійсним, утім господарські суди, розглядаючи спір по суті заявлених вимог, мають застосувати законодавчу норми, яку потрібно застосовувати під час розгляду справи, оскільки в силу ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві.

Частиною 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що спірна угода є мнимою, а тому підлягає визнанню недійсною.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 58 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Зі змісту наведеної статті вбачається, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тому правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, є недійсним. Цивільний кодекс Української РСР називає такі правочини «мнима угода».

Мнима угода, як правочин, характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Мнимою може бути визнана будь-яка угода, якщо вона не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Для визнання угоди мнимою ознака вчинення її лише для вигляду має бути властива діям обох сторін угоди. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, таку угоду не можна визнати мнимою.

Оскільки сторони не вчиняють жодних дій для здійснення мнимої угоди, суд тільки приймає рішення про визнання такої угоди недійсною без застосування будь-яких інших наслідків (реституції). Якщо ж на виконання угоди було передано майно або майнові права, така угода не може бути кваліфікована як мнима.

Судом апеляційної інстанції враховано, що невиконання чи неналежне виконання умов договору не є підставою для визнання його недійсним, про що вказано в Постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів виконання ПП «Санні» та ТОВ «ТД «Тамара» договору від 01.12.2003 року №00/45 оренди нежитлових приміщень та існування між сторонами спору правовідносин за вказаним договором, таких як приймання-передача об'єкту оренди, сплата орендних платежів, повернення майна з оренди тощо. Тобто, при укладення договору від 01.12.2003 року №00/45 оренди нежитлових приміщень сторони не мали на увазі настання правових наслідків, що породжуються договорами оренди. Таким чином, спірна угода має всі ознаки мнимої угоди, а саме вона не спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, сторони діяли лише для вигляду.

При цьому, колегією суддів прийнято до уваги той факт, що матеріали справи містять договір оренди від 13.12.2001 року №20/04 (т. 1, а.с. 29-30), згідно умов якого ТОВ «Ресторан «Беркут» передало ТОВ «ТД «Тамара» ті ж самі нежитлові приміщення (адресу змінено на підставі розпорядження від 27.03.2002 року №364, т. 1, а.с. 64), що і ПП «Санні» згідно договору від 01.12.2003 року №00/45 оренди нежитлових приміщень.

Поряд із тим, матеріали справи містять договір купівлі-продажу нерухомого майна від 10.06.2003 року №88/08 (т. 1, а.с. 31-32), згідно якого ТОВ «Ресторан «Беркут» продало ПП «Санні» майно, яке є предметом оспорюваного договору оренди.

Однак, згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно за №8148006 (т. 1, а.с. 26) станом на 25.08.2005 року власником нежитлових приміщень в м. Львів по вул. В.Великого, 59-Б з 08.04.2002 року є ТОВ «Ресторан «Беркут».

Відтак, станом на 01.12.003 року ПП «Санні» не мало права передавати нерухоме майно в оренду ТОВ «ТД «Тамара», оскільки не було власником або іншим належним користувачем нерухомого майна по вул. В. Великого, 59-Б у м. Львові.

Частиною 1 ст. 59 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що договір від 01.12.2003 року №00/45 оренди нежитлових приміщень, укладений між ПП «Санні» та ТОВ «ТД «Тамара», є недійсним з моменту укладення.

Таким чином, колегія суддів, керуючись ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України, скасовує рішення господарського суду Черкаської області від 20.01.2012 року у справі №13/5026/2738/2011 та приймає нове рішення, яким позовні вимоги задовольняє повністю.

Керуючись статями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Санні» на рішення господарського суду Черкаської області від 20.01.2012 року у справі №13/5026/2738/2011 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 20.01.2012 року у справі №13/5026/2738/2011 скасувати.

3. Прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 01.12.2003 року №00/45, укладений між приватним підприємством «Санні» (20611, Черкаська область, Шполянський район, село Станіславчик, ідентифікаційний код юридичної особи 32129284) та товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тамара» (79053, Львівська область, місто Львів, Франківський район, вул. Володимира Великого, 59-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 31729551).

5. Стягнути з приватного підприємства «Санні» (20611, Черкаська область, Шполянський район, село Станіславчик, ідентифікаційний код юридичної особи 32129284) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Тамара» (79053, Львівська область, м. Львів, Франківський район, вул. Володимира Великого, 59-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 31729551) 941,00 грн. судового збору за подання позову.

6. Стягнути з приватного підприємства «Санні» (20611, Черкаська область, Шполянський район, село Станіславчик, ідентифікаційний код юридичної особи 32129284) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан «Беркут» (79053, Львівська область, м. Львів, Франківський район, вул. Володимира Великого, 59-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 19171247) 941,00 грн. судового збору за подання позову.

7. Видачу наказів доручити господарському суду Черкаської області.

8. Справу №13/5026/2738/2011 повернути до господарського суду Черкаської області.

Головуючий суддя Агрикова О.В.

Судді Суховий В.Г.

Чорногуз М.Г

26.04.12 (відправлено)