Постанова

від 23.04.2012 по справі 5011-13/1244-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2012 № 5011-13/1244-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Кондес Л.О.

за участю секретаря: Дегтярюк Л.О.,

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2, дов. від 28.11.11,

від відповідача ОСОБА_1, дов. від 20.02.12 №3,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.12 (дата підписання - 27.02.12)

у справі №5011-13/1244-2012 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золотоворітський"

про стягнення 8005,97 грн.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.12 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Золотоворітський" (далі - відповідач) про стягнення 8005,97 грн. (з яких 4563,65 грн. боргу, 260,73 грн. пені, 51,08 грн. 3% річних, 13,69 грн. інфляційних втрат та 3116,82 грн. штрафу) задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4563,65 грн. припинено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 222,87 грн. пені, 43,14 грн. 3% річних, 22,82 грн. інфляційних втрат, 975,53 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.12 скасувати в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.12 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 23.04.12. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 27.03.12) позивачу - 03.04.12 та відповідачу - 09.04.12, долучені до матеріалів справи.

До судового засідання 23.04.12 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач надав відзив на апеляційну скаргу.

23.04.12 у судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, проси залишити її без задоволення.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно абз. 1 ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

У статті 655 ЦК України зазначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

20.06.11 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №6029-БЦ/11 (далі - договір), відповідно до якого продавець (позивач) продає, а покупець (відповідач) приймає та оплачує тютюнові або інші вироби (далі - товар).

Максимальний строк відтермінування оплати становить 7 (сім) календарних днів, що обраховується з дати виписки накладної, а останнім днем розрахунку є сьомий календарний день (п. 4.8 договору).

На виконання договору було передано товар у відповідності до наступних документів:

- видаткова накладна від 23.09.11 №БЦ11-000054734 на суму 8528,85 грн., зі строком оплати до 30.09.11;

- видаткова накладна від 30.09.11 №БЦ11-000056466 на суму 10951,30 грн., зі строком оплати до 07.10.11.

Таким чином, за перерахованими вище накладними відповідачу було відпущено товар на загальну суму 19480,15 грн.

У відповідності до накладної від 10.10.11 №1 відповідачем повернуто товар на суму 14916,50 грн.

Таким чином, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 4563,65 грн.

31.10.11 позивач направив відповідачу претензію, в якій просив сплатити 7680,47 грн. заборгованості.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем сплачено суму основного боргу 4563,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.02.12 №8375.

У відповідності до п.1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Оскільки на час прийняття рішення у справі спір між сторонами в частині стягнення суми основного боргу відсутній, то провадження по розгляду заявлених позивачем вимог про стягнення 4563,65 грн. підлягає припиненню внаслідок дій, вчинених відповідачем щодо погашення боргу.

Отже, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення з відповідача 4563,65 грн. основного боргу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до п.5.2 договору у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов'язаний сплатити пеню і розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, на день прострочення.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції стягнув 222,87 грн. пені, 43,14 грн. 3% річних та 22,82 грн. інфляційних втрат за період з 08.10.11 по 14.02.12, з чим колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Господарський суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачі та третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Необхідною є наявність двох зазначених умов одночасно. Клопотання заінтересованої сторони повинно бути викладене письмово. Вихід за межі позовних вимог означає лише збільшення кількісного показника розміру заявленої позивачем вимоги.

В матеріалах справи відсутня заява про збільшення суми позовних вимог, тому суд першої інстанції, здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 08.10.11 по 14.02.12, вийшов за межі позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, оскільки така дія не є необхідною для захисту прав позивача, тим більше, якщо позивач не клопоче про збільшення розміру позовних вимог.

З наведеного в позовній заяві ТОВ ТК "Мегаполіс-України" розрахунку пені, 3% річних, інфляційних втрат та вимог апеляційної скарги вбачається, що позивач просить стягнути 260,73 грн. пені, 51,08 грн. 3% річних та 13,69 грн. інфляційних втрат станом на 30.01.12 (за період 01.10.11-09.10.11 санкції нараховано на суму боргу 8528,85 грн., з 08.10.11 по 09.10.11 - на суму боргу 10951,30 грн., з 10.10.11 по 30.01.12 - на суму боргу 4563,65 грн.).

Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується з нарахуванням 260,73 грн. пені, 13,69 грн. інфляційних втрат та задовольняє 50,46 грн. 3% річних.

Щодо стягнення штрафу в сумі 3116,82 грн., то колегія суддів вважає відмову місцевого господарського суду у його задоволенні неправомірною з огляду на наступне.

Сторони у справі є приватними підприємствами і згідно зі ст.627 ЦК України є вільними в укладенні договору, в тому числі, щодо визначення його умов. Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять пункти визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Про нарахування штрафу за прострочку оплати товару сторони домовились в п.5.3 договору, відповідно до якого у випадку прострочення платежу покупець сплачує на користь продавця одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк товару за користування коштами.

Матеріали справи не містять доказів того, що п.5.3 договору в судовому порядку визнавався недійсним.

Штраф є різновидом неустойки, обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, є самостійною мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є: можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; немає триваючого характеру.

Таким чином, колегія суддів робить висновок, що міра відповідальності за прострочку оплати товару, передбачена у п.5.3 договору є штрафом.

Оскільки заборгованість в строк оплати становила 19480,15 грн., то розрахунок 16% штрафу в сумі 3116,82 грн. є вірним та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.12 у справі №5011-13/1244-2012 зміні в частині стягнення суми пені, інфляційних втрат, 3% річних та скасуванню в частині відмови в стягненні штрафу.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс-Україна" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.12 у справі №5011-13/1244-2012 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Золотоворітський" основного боргу в сумі 4563,65 грн. припинити.

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Золотоворітський" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 32, код ЄДРПОУ 32111675) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс - Україна" (46020, м. Тернопіль, вул. Лук'яновича, 1, код ЄДРПОУ 30622532) 260 (двісті шістдесят) грн. 73 коп. пені, 50 (п'ятдесят) грн. 46 коп. 3% річних, 13 (тринадцять) грн. 69 коп. інфляційних втрат, 3116 (три тисячі сто шістнадцять) грн. 82 коп. штрафу, 1609 (тисяч шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Золотоворітський" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, 32, код ЄДРПОУ 32111675) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Мегаполіс - Україна" (46020, м. Тернопіль, вул. Лук'яновича, 1, код ЄДРПОУ 30622532) 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. витрат, пов'язаних з відшкодуванням судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №5011-13/1244-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Рябуха В.І.

Судді Калатай Н.Ф.

Кондес Л.О.