Постанова

від 28.03.2012 по справі 2а-12083/11/1270

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2012 року Справа № 2а-12083/11/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Яковлева Д.О.,

при секретарі Житній Ю.С.

в присутності сторін: від позивача - Шмигленко В.О.

від відповідача - Назаренко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2011 № 0000482320, від 16.12.2011 № 0000492320, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року відкрито провадження в адміністративної справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» (далі - ТОВ «ІБЦ», позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі - Ленінська МДПІ, відповідач ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2011 № 0000482320, від 16.12.2011 № 0000492320.

Ухвалою від 06 січня 2012 року, за клопотанням сторін про надання часу для примирення, провадження по справі було зупинено до 02 лютого 2012 року.

Ухвалою від 02 лютого 2012 року провадження у адміністративної справі за позовом ТОВ «ІБЦ»до Ленінської МДПІ було поновлено.

У позовної заяві ТОВ «ІБЦ» просив:

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення -рішення форми «Р» від 16.12.2011 року №0000482320, яке винесене Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 17136 грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами) в сумі 4284 грн.

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 16.12.2011 року №0000492320, яке винесене Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську про завищення від'ємного значення податку на додану вартість Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» у розмірі 159363 грн.

- стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ІБЦ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 було складено акт Ленінської МДПІ № 879/23-34450067 від 30.11.11.

16 грудня 2011 року на підставі вищезазначеного акту перевірки Ленінською МДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0000482320 форми «Р», відповідно до якого встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України у зв'язку з чим, збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Інвест Бізнес Центр» за платежем: податок на додану вартість 3014010100 на 21420 грн., а саме за основним платежем: + 17136 грн., за штрафними санкціями: + 4284 грн.;

- №0000492320 форми «В4» відповідно якого встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, у зв'язку з чим, зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 159363 грн.

Позивач зазначив, що між ним та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» були укладені договори на виконання будівельних робіт. По факту виконання робіт, позивачем отримані від контрагента податкові накладні. Відповідно п.201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Отже формування податкового кредиту здійснювалося позивачем на законних підставах, завищення податкового кредиту на суму 176 499грн. не було, порушень з боку позивача п. 198.1, п.198.2. п.198.6 ст.198 ПК України не має.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, поясненнях на заперечення та додаткових поясненнях по справі.

Ленінська МДПІ адміністративний позов не визнала, про що подала суду письмові заперечення проти позову, у судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, ТОВ «ІБЦ» зареєстрований як суб'єкт господарювання - юридична особа 07.07.2006 виконавчим комітетом Луганської міської ради, код ЄДРПОУ 34450067, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №486911 (том 1, а.с.35-36).

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) ТОВ «ІБЦ» зареєстровано платником податку на додану вартість з 01.11.2007, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 344500612367, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100267167 (том 1, а.с.37).

Відповідно до п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 ПКУ, наказу від 17.11.2011 №2012, старшим державним податковим ревізором - інспектором, інспектором податкової служби ІІ рангу відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб відповідача проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ «ІБЦ» (код за ЄДРПОУ 34450067) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (код за ЄДРПОУ 35554567) за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, за результатами якої складено акт від 30.11.2011 №879/23/34450067 (том 1, а.с.14-29).

Згідно висновків вказаного акта перевіркою встановлено порушення ТОВ «ІБЦ»:

1. п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПКУ, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 176499 грн., та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового кредиту у сумі 159363 грн., завищено залишок від'ємного значення, який після відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 17136 грн.

2. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період серпень 2011 щодо придбання ТОВ «ІБЦ» товарів (робіт, послуг) у контрагента - постачальника ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», код за ЄДРПОУ 35554567 - у сумі 1058992,80 грн., у т.ч. ПДВ - 176498,80 грн.

В зв'язку з тим, що угоди є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п.1, п.5 ст.203, ч.1 ст.207, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст..228 ЦК України встановлено нікчемні правочини, в т.ч.:

По операціях з придбання товарів (робіт, послуг) між ТОВ «ІБЦ» (код за ЄДРПОУ 34450067) та контрагента - постачальника ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», код за ЄДРПОУ 35554567 - у сумі 1058992,80 грн., у т.ч. ПДВ - 176498,80 грн.

06 грудня 2011 року, у відповідності до п.86.7 ст.87 ПКУ позивачем на адресу відповідача були надані заперечення до акту від 30.11.2011 №879/23/34450067 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ІБЦ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (код за ЄДРПОУ 35554567) за період з 01.08.2011 по 31.08.2011».

Згідно відповіді Ленінської МДПІ від 12.12.2011 №63729/23 на заперечення до акту від 30.11.2011 №879/23/34450067, висновки зазначеного акту перевірки, слід вважати такими, що винесені з дотриманням вимог чинного законодавства та є правомірними, а акт документальної перевірки від 30.11.2011 №879/23/34450067 дійсним.

26 грудня 2011 року Ленінською МДПІ на підставі акту від 30.11.2011 №879/23/34450067 були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р», №0000482320 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість, 3014010100» за основним платежем + 17136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) + 4284,00 грн. (том 1, а.с.10).

- форми «В4», №0000492320 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 159363,00 грн., заявленого у декларації від 17.09.2011 реєстраційний № 102411 за серпень 2011 (том 1, а.с.12).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення Ленінської МДПІ від 26 грудня 2011 форми «Р», №0000482320 та форми «В4», №0000492320, є протиправними з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Відповідно до п.198.3. ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно зі ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів ( послуг), на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Таким чином, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимним рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»: податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже, підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Під час судового розгляду справи судом встановлено, що між ТОВ «ІБЦ» та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» були укладені договори підряду від 06.06.2011 № 06/08П (том1, а.с.88-89), від 06.06.2011 №07/07 (том1, а.с.119-120), від 04.07.2011 №07/10П (том1, а.с.81-82), від 26.07.2011 №07/11Д (том1, а.с.59-60), від 02.08.2011 №09/10П (том1, а.с.67-68) на виконання будівельних робіт.

На підтвердження виконання робіт було складено та підписано довідки щодо вартості виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт та підсумкові відомості ресурсів на виконання умов договору від 06.06.2011 № 06/08П (том 1, а.с.154-212); на виконання умов договору від 06.06.2011 №07/07 (том 1, а.с.137-153); на виконання умов договору від 04.07.2011 №07/10П (том 1, а.с.237-243); на виконання умов договору від 26.07.2011 №07/11Д (том 1, а.с.244-250); на виконання умов договору від 02.08.2011 №09/10П (том 1, а.с.213-236).

Позивачем отримані податкові накладні:

1. По договору від 06.06.2011 № 06/08П:

- від 29.08.2011 №83252 на загальну суму 210000,00 грн. (ПДВ 35000,00 грн.) (том 1, а.с.58);

- від 31.08.2011 № 8358 на загальну суму 598426,76 грн. (ПДВ 99737,79 грн.) (том 1, а.с.57);

2. По договору від 06.06.2011 №07/07:

- від 30.08.2011 №8327 на загальну суму 123429,49 грн. (ПДВ 20571,58 грн.) (том 1, а.с.52);

3. По договору від 04.07.2011 №07/10П:

- від 30.08.2011 №8324 на загальну суму 3736,42 грн. (ПДВ 622,74 грн.) (том 1, а.с.53);

4. По договору від 26.07.2011 №07/11Д:

- від 30.08.2011 №8328 на загальну суму 42791,92 грн. (ПДВ 7131,99 грн.) (том 1, а.с.55);

5. По договору від 02.08.2011 №09/10П:

- від 30.08.2011 №8325 на загальну суму 78172,37 грн. (ПДВ 13028,73 грн.) (том 1, а.с.56);

- від 30.08.2011 № 8326 на загальну суму 2435,84 грн. (ПДВ 405,97 грн.) (том 1, а.с.54).

Податкові накладні ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2011 року Розділ ІІ, № з/п 5, від 29.08.2011 №83252, сума ПДВ 35000,00 грн., № з/п 12, від 31.08.2011 № 8358, сума ПДВ 99737,79 грн., № з/п 6, від 30.08.2011 №8327, сума ПДВ 20571,58 грн., № з/п 10, від 30.08.2011 №8324, сума ПДВ 622,74 грн., № з/п 8, від 30.08.2011 №8328, сума ПДВ 7131,99 грн., № з/п 7, від 30.08.2011 №8325, сума ПДВ 13028,73 грн., № з/п 9, від 30.08.2011 № 8326, сума ПДВ 405,97 грн. Сума ПДВ у розмірі 176498,80 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту, що відображено у додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за серпень 2011 року, розділ ІІ Податковий кредит, № з/п 8, постачальник 355545612365. (том 1, а.с.50).

Таким чином, на момент проведення перевірки реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» було підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Зобов'язання за договорами між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, якими відображено господарські операції.

Висновок Ленінської МДПІ, зроблений в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 30.11.2011 № 879/23/34450067 щодо нікчемності правочинів ТОВ «ІБЦ» із ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» суд вважає безпідставним з огляду на таке.

По-перше, використання відповідачем під час проведення спірної перевірки позивача акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (ідентифікаційний код 35554567) від 11.11.2011 №803/23-35554567 є неправомірним, оскільки постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2012 року у справі № 2а-10972/11/1270, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2012 року, адміністративний позов ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» до Ленінської МДПІ задоволено частково: визнано протиправними дії Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську щодо проведення перевірки та складання акту №803/23-35554567 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», код за ЄДРПОУ 35554567 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 по 30.09.2011» від 11.11.2011 року (том 2, а.с.53-65, а.с.101-103).

Частиною 3 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Набрання постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 січня 2011 року у справі № 2а-10972/11/1270 законної сили доводить порушення відповідачем порядку проведення перевірки, як способу реалізації владних управлінських функцій, та як наслідок цього неналежність акту перевірки як доказу, покладеного в основу податкового правопорушення.

По-друге, посилання відповідача на нікчемність правочинів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правочини між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» не підпадають під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки вони є звичайними правочинами, а не такими, що спрямовані на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладених договорів між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самих договорів та відповідно до чого податковий орган в порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентом або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка господарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій, суд прийшов до висновку, що у податкового органу відсутні підстави для збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість, 3014010100» за основним платежем + 17136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) + 4284,00 грн., та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 159363,00 грн., заявленого у декларації від 17.09.2011 реєстраційний № 102411 за серпень 2011.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірності своїх рішень, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 28 березня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 02 квітня 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2011 № 0000482320, від 16.12.2011 № 0000492320 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську форми «Р» від 16.12.2011 № 0000482320 про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» грошового зобов'язання за основним платежем в сумі 17 136,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську форми «В4» від 16.12.2011 № 0000492320 про завищення від'ємного значення податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» у розмірі 159 363,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Бізнес Центр» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 28 грн. 23 коп. (двадцять вісім грн. двадцять три коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова складена та підписана у повному обсязі 02 квітня 2012 року.

СуддяД.О. Яковлев