Постанова

від 25.04.2012 по справі 612/12/2170

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 2-а-612/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Пекного А.С.,

за участю секретаря: Півченко О.В.,

та за участю представника позивача Тишковця І.В. і представників відповідача Волошиної Т.О. та Мачнєвої М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Великоолександрівський районний центр зайнятості до Державної фінансової інспекції в Херсонській області та начальника Контрольно-ревізійного відділу у Великоолександрівському районі Шишової Ольги Миколаївни про скасування вимоги та визнання дій неправомірними,

встановив:

Великоолександрівський районний центр зайнятості (далі - позивач, центр зайнятості) звернувся до суду із позовом до Державної фінансової інспекції в Херсонській області (далі - відповідач-1, Держфінінспекція в Херсонській області), в якому просить скасувати п.2 вимоги Нововоронцовської міжрайонної державної фінансової інспекції від 20.01.2012р. № 45-15/47 та визнати неправомірними дії начальника Контрольно-ревізійного відділу у Великоолександрівському районі Шишової О.М. (далі - відповідач-2), які полягали у наданні безпідставних та протиправних висновків про встановлені порушення позивачем вимог законодавства.

Позовні вимоги центр зайнятості мотивує тим, що за наслідками проведеної працівниками Контрольно-ревізійного відділу в Великоолександрівському районі ревізії фінансово-господарської діяльності Великоолександрівського районного центру зайнятості, оформленої актом від 21.12.2011р. № 43-30/16, відповідачем надіслано на адресу позивача вимогу від 20.01.2012р. № 45-15/47, згідно з п.2 якої останнього зобов'язано шляхом зменшення асигнувань за будь-яким КЕКВ у поточному році або шляхом врахування цієї суми при затвердженні кошторису на 2012 рік усунути порушення на суму 32 706,03 грн.

Позивач вважає п.2 зазначеної вимоги неправомірним з тих підстав, що покладені в її основу висновки щодо використання коштів на страхування майна без обґрунтованості наявною дійсною потребою внаслідок завищення дійсної вартості майна, яке підлягало страхуванню, тобто визначення такої вартості за первісною вартістю майна, є помилковими.

Як вказує позивач, страхування майна центру зайнятості здійснювалося на підставі укладених між ним та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Фінекс» (далі - ТДВ «СК «Фінекс») договорів добровільного страхування майна № 43-10.МЕ02/15 від 03.02.2010 р. та № 164-11.МЕ02/15/1 від 10.02.2011 р., а також Правилами добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 9 Закону України «Про страхування») №10, затвердженими ТДВ «СК «Фінекс», відповідно до яких страхова сума визначається страховиком по узгодженню зі Страхувальником з урахуванням особливостей конкретного об'єкту страхування, а основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент укладення договору, що визначається на основі балансової вартості та вартості придбання за винятком зносу, якщо інше не обумовлене в договорі страхування. Відповідно до пп. «б» п. 3.2 Правил добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 9 Закону України «Про страхування») №10, затвердженими ТДВ «СК «Фінекс», і які є невід'ємною частиною зазначених договорів добровільного страхування майна, майно може бути застрахованим по відновній вартості, що визначається для устаткування, машин, ремонтного інвентарю виходячи із суми, необхідною для придбання предмету, цілком аналогічному загиблому (пошкодженому).

Позивач вважає, що страхування ним майна за його первісною вартістю цілком відповідає принципу ефективності, меті страхування та має економічний сенс. Також позивач посилається на положення цивільного законодавства (ст.ст. 3, 627 ЦК України) щодо свободи договору, згідно яких він домовився, тобто дійшов взаємної згоди із страховиком про те, що при здійсненні розрахунку розмірів страхового відшкодування слід виходити з первісної вартості майна.

Отже, центр зайнятості заперечує висновки відповідача-1 про необхідність страхування майна по балансовій вартості з урахуванням зносу, оскільки, на його думку, це не буде відповідати меті страхування.

Крім того, позивач вказує на те, що наслідком ревізії стала незаконна вимога щодо покладення на нього обов'язку зменшити асигнування за будь-яким КЕКВ у поточному році або шляхом врахування цієї суми при затвердженні кошторису на 2012 рік усунути порушення на суму 32 706,03 грн. При цьому він посилається на те, що такий захід може бути застосований лише за порушення бюджетного законодавства, передбачені п.п. 24, 29, 38 ч.1 ст. 116 Бюджетного кодексу України, а враховуючи те, що ревізією не встановлено таких порушень бюджетного законодавства, вимога відповідача у оскарженій частині є незаконною.

У зв'язку з цим позивач також вважає, що другим відповідачем - начальником Контрольно-ревізійного відділу у Великоолександрівському районі Шишовою О.М. були вчинені неправомірні дії, які полягали у наданні безпідставних та протиправних висновків про встановлені порушення позивачем вимог законодавства при страхуванні зазначеного вище майна.

Посилаючись на вказані обставини, Великоолександрівський районний центр зайнятості просить задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що проведеною ревізією фінансово-господарської діяльності Великоолександрівського районного центру зайнятості встановлено недотримання ним вимог «Методики формування бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття», затвердженої наказом Державного центру зайнятості Мінпраці та соцполітики України від 04.10.2007 року № 75. Це полягало у завищенні розміру асигнувань, які профінансовані та використані Центром у період 2010-2011р.р. на загальну суму 32 706,03 грн., що відбулось внаслідок завищення дійсної вартості майна, яке застраховано позивачем на підставі договорів добровільного страхування, укладених з ТДВ «СК «Фінекс» у 2010-2011р.р.

Акт ревізії не містить висновків про порушення позивачем бюджетного законодавства, натомість ним встановлено порушення Центром зайнятості вимог наказу Державного центру зайнятості, Мінпраці та соціальної політики України від 04.10.2007 р. № 75 щодо дотримання принципу ефективності використання коштів при плануванні видатків та затвердженні їх у кошторисах.

Представник відповідача-1 зауважив, що завданням ревізії є документальна і фактична перевірка як окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи так і певного комплексу діяльності. Ревізія повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення установою законодавства, у тому числі щодо збереження державних фінансових ресурсів та ефективного використання коштів і майна, а тому проведення фінансового контролю позивача у формі ревізії, здійснено в межах повноважень, наданих відповідачу-2 зазначеним Законом.

Щодо порушення позивачем вимог Закону України «Про страхування», представник відповідача-1 зазначив, що при укладенні договорів страхування та розрахунку розміру суми страхової виплати позивач повинен був виходити із вартості майна за цінами і тарифами, що діяли на момент укладання договорів, тобто з урахуванням зносу.

У ході ревізії встановлено, що оцінка, дооцінка чи переоцінка майна, яке підлягало страхуванню позивачем не проводилась. Відповідачу-2 не було надано також конкретного переліку майна, яке підлягало страхуванню, а тому останнім складено висновки про завищення фактичної вартості майна, яке підлягало страхуванню, чим не забезпечено принципу ефективності використання коштів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Повноваження органів Державної фінансової інспекції визначені Законом № 2939-ХІІ та Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України №499/2011 від 23.04.2011 року.

Відповідно до змісту зазначених нормативно-правових актів Інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Пунктом 4 вказаного Положення визначено перелік завдань прокладених на Інспекцію, як на орган державного фінансового контролю. Зокрема відповідно до пп.1 п.4 Положення про Державну фінансову інспекцію України, Інспекція в т.ч. здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів у фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому суд зазначає, що відповідно пп.12 п.4 зазначеного Положення, перелік завдань Інспекції визначений цим Положенням не є вичерпним, а саме відповідно до нього Інспекція здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

Крім цього, відповідно до ст.8 Закону № 2939-ХІІ на Інспекцію покладено функції щодо проведення у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Відповідно до ст.ст. 3, 46 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Конституція України гарантує право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що соціальний захист пов'язується з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім'ї, зокрема у випадку безробіття як соціально-економічного явища.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (стаття 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування)

Відповідно до ст.ст. 5, 8 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг. Державні гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав та законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування є принципами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III (далі - Закон №1533-III), цей Закон визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (пункт 1 статті 1 Закону № 1533-III). Одним із принципів, за яким здійснюється страхування на випадок безробіття, є надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (стаття 2 Закону № 1533-III).

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та його територіальні органи. Виходячи із змісту розділу ІІ Закону № 1533-III, Фонд створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

При цьому, суд зазначає, що зазначений фонд коштів має публічно-правовий характер, що виражається у загальнообов'язковому характері його формування та спрямування акумульованих коштів на виконання певного кола соціальних функцій держави. Тобто кошти фонду відносяться до державних фінансових ресурсів.

Згідно із ст.ст. 10, 12 Закону № 1533-III, управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Відповідно до пунктів 1 та 3 статті 18 Закону України «Про зайнятість населення», для реалізації державної політики зайнятості населення, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з, зокрема, Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, обласних центрів зайнятості, міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

З матеріалів справи видно, що Великоолександрівський районний центр зайнятості зареєстрований як юридична особа 19.02.1991р. Великоолександрівською районною державною адміністрацією, ідентифікаційний код 22738137. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 33, Великоолександрівський районний центр зайнятості за організаційно-правовою формою є державною організацією.

Центр діє на підставі Положення, затвердженого директором Херсонського обласного центру зайнятості і зареєстрованого Великоолександрівською районною державною адміністрацією, є органом державної служби з зайнятості, на який покладаються функції робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного Соціального страхування України на випадок безробіття у відповідному районі. Центр підпорядковується та підзвітний Херсонському обласному центру зайнятості.

Центр має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, штамп і печатки.

Таким чином, позивач є державною установою - робочим органом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який здійснює покладені на нього законодавством державні функції з державного соціального страхування від безробіття в межах підвідомчої йому території.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач в розумінні Закону №2939-ХІІ є підконтрольною відповідачу установою.

Відповідно до абзацу 1 ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.1993 р. № 2939-XII (далі - Закон № 2939-ХІІ) головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Отже, на Державну контрольно-ревізійну службу, яку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 р. № 765 перетворено у Державну фінансову інспекцію, покладено функції щодо здійснення фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів і майна, зокрема, в державних фондах, а також розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування. Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті (ч. 5 ст. 2 Закону № 2939-ХІІ).

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми суд вважає, що відповідач з урахуванням встановлених обставин справи, має повноваження щодо проведення перевірки фінансово-господарської діяльності позивача у формі ревізії та надання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Судом встановлено, що між Великоолександрівським районним центром зайнятості та ТДВ «СК «Фінекс» укладено договори добровільного страхування майна № 43-10.МЕ02/15 від 03.02.2010 р. та № 164-11.МЕ02/15/1 від 10.02.2011 р.

За умовами договору № 43-10.МЕ02/15 від 03.02.2010 р. оціночна вартість майна становить 3 427 124,00 грн., в тому числі: приміщення, будівля - 2 937 205,00грн., обладнання на суму 489 919,00 грн.

Згідно договору № 164-11.МЕ02/15/1 від 10.02.2011р., оціночна вартість майна становить 3 600 399,00 грн., в тому числі: приміщення, будівля - 2 937 205,00 грн., обладнання - 663 194,00 грн.

Страхові премії у договорах визначені у відсотках від зазначеної вище вартості майна і складають в загальній сумі 86 758,92 грн., в тому числі: за договором № 43-10.МЕ02/15 від 03.02.2010 р. - 41 671,84 грн.; за договором № 164-11.МЕ02/15/1 від 10.02.2011 р. - 45 087,08 грн.

З матеріалів справи видно, що відповідно до п. 2.53 Плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІV квартал 2011 року, відповідачем-1 проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Великоолександрівського районного центру зайнятості за період з 01.01.2009р. по 01.10.2011р., за наслідками якої складено акт від 21.12.2011р. № 43-30/16.

Цей акт містив висновки щодо невиконання Великоолександрівським районним центром зайнятості п'ятого принципу ефективності, викладеного в «Методиці формування бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття», затвердженої наказом Державного центру зайнятості Мінпраці та соцполітики України від 04.10.2007 року № 75 (далі - Наказ № 75), який є обов'язковим для застосування позивачем при плануванні ним видатків та затвердженні їх у кошторисах.

При цьому ревізією було встановлено, що позивачем внаслідок завищення дійсної вартості майна, яке підлягало страхуванню у кошторисах на 2010-2011 роки згідно вказаних вище договорів, відповідно завищено розмір асигнувань, які профінансовані та використані Центром у цьому періоді на загальну суму 32 706,03 грн.

Такі висновки базувались на виявленому ревізією факті включення до розрахунків на страхування майна його первісної вартості, тобто вартості без урахування нарахованого зносу по матеріальним· цінностям, які обліковуються на рахунках №103 «Будинки та споруди» та №104 «Машини та обладнання» станом на 01.01.2009р., на 01.01.2010р., на 01.01.2011р.

На думку відповідача-1, це не відповідає вимогам ст.9 Закону України «Про страхування», якою визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Ревізією також виявлено відсутність будь-яких документів щодо оцінки, дооцінки чи переоцінки майна з уже нарахованим зносом, у той час, як договори страхування містять посилання на оціночну вартість майна (п. 3.4. договору № 43-10.МЕ02/15 від 03.02.2010р., а також п. 3.2 договору № 164-11.МЕ02/15/1 від 10.02.2011р.) та відсутність переліку або реєстру застрахованого майна.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що під оціночною вартістю майна за цими договорами розуміється його первісна вартість, тобто вартість без урахування нарахованого зносу. Також ним повідомлено, що перелік або реєстри застрахованого майна не складались.

За наслідками ревізії відповідачем-1 було надіслано на адресу позивача вимогу від 20.01.2012р. № 45-15/47, згідно з п.2 якої останнього зобов'язано шляхом зменшення асигнувань за будь-яким КЕКВ у поточному році або шляхом врахування цієї суми при затвердженні кошторису на 2012 рік усунути порушення на суму 32 706,03 грн.

З матеріалів справи видно, що відповідачем-1 у ході ревізії здійснено аналіз всіх умов вказаних вище договорів страхування та встановлено, що страхове відшкодування за первісною вартістю застрахованого майна у даних договорах безпосередньо не передбачено. За умовами договорів розмір збитків, заподіяних пошкодженням страхового майна визначається згідно висновку незалежного оцінювача.

Суд погоджується із такою позицією відповідача, виходячи з наступного.

Відносини у сфері страхування врегульовано Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР (далі - Закон № 85/96-ВР).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону № 85/96-ВР добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Статтею 9 Закону № 85/96-ВР визначено страхову суму, як грошову суму, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхову виплату, як грошову суму, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, якщо інше не передбачено умовами страхування.

Отже, Законом № 85/96-ВР передбачено, що страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору або договором страхування.

Як слідує зі змісту договору страхування № 43-10.МЕ02/15 від 03.02.2010р., зокрема пунктів 11.3.2, 11.4.1, виплата страхового відшкодування здійснюється за умови наявності висновку експертної комісії про страховий випадок, рішення суду або аудиторського висновку про розміри сум, які підлягають відшкодуванню. При загибелі майна розмір збитку визначається, виходячи із розміру його дійсної вартості на момент укладення цього Договору, при пошкодженні майна - в розмірі витрат на його відновлення.

Аналогічні умови містять і договір № 164-11.МЕ02/15/1 від 10.02.2011р.

Таким чином, умови вказаних договорів добровільного страхування не передбачають виплату страхового відшкодування у межах страхової суми.

Слід відмітити, що договори страхування не містять переліку майна, яке підлягало страхуванню. Такого переліку чи реєстру не складено позивачем у формі додатків до договорів під час їх укладання.

Суд зауважує, що з метою підвищення якості прогнозування та формування бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України винесено наказ від 04.10.2007 р. № 75, яким затверджено Методику формування бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Даною Методикою встановлені принципи формування бюджету Фонду, зокрема, пунктом 5 - принцип ефективності, яким визначено, що при складанні та виконанні бюджетних програм усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні оптимального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У ході ревізії відповідачем з'ясовано, що планування видатків на страхування майна позивач здійснював самостійно, у той час, як будь-яких документів, які б підтверджували обрахування потреби в коштах за окремими КЕКВ, у тому числі КЕКВ 1134 - кошти на страхування майна, у позивача відсутні.

При цьому суд не бере до уваги посилання позивача на положення цивільного законодавства (ст.ст. 3, 627 ЦК України) щодо свободи договору, якими він обґрунтовує позовні вимоги, з огляду на наступне.

Судом вже було встановлено, що позивач у своїй діяльності використовує кошти, які відносяться до державного фінансового ресурсу, що обумовлено особливою метою його створення та функціонування, спрямованими на виконання певних функцій держави - забезпечення соціального захисту громадян, в даному випадку - забезпечення зайнятості населення та державного соціального страхування на випадок безробіття.

Наведене обмежує право позивача вільно використовувати кошти, оскільки в інакшому випадку це може призвести до неналежного виконання ним своїх завдань як державної установи.

Враховуючи наведене, дотримання принципу ефективності використання коштів для Центру є обов'язковим, а тому суд погоджується із висновком відповідача-1 щодо завищення позивачем дійсної вартості майна, яке підлягало страхуванню, внаслідок чого ним протягом 2010-2011 рр. зайво використано коштів Фонду на суму 32 706,03 грн.

Отже, п.2 вимоги Нововоронцовської міжрайонної державної фінансової інспекції від 20.01.2012р. № 45-15/47 на думку суду, є правомірним, а позов щодо скасування вказаної вимоги в цій частині є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дій начальника Контрольно-ревізійного відділу у Великоолександрівському районі Шишової О.М., які полягали у наданні безпідставних та протиправних висновків про встановлені порушення позивачем вимог законодавства при страхуванні зазначеного вище майна, суд зазначає наступне.

Виходячи з аналізу положень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. № 550 «Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами», суд вважає, що надання висновків про результати ревізії є безпосередніми посадовими обов'язками посадових осіб органів Державної фінансової інспекції. В даному випадку позивач не ставить під сумнів наявність компетенції у відповідача-2 щодо надання таких висновків, або порушення ним встановленої процедури перевірки. Фактично позивач не погоджується із результатом діяльності відповідача-2 при правомірному проведенні ним ревізії, які викладені в акті ревізії від 21.12.2011р. № 43-30/16.

Суд зауважує, що оскаржені дії відповідача-2 не порушують прав чи інтересів позивача і безпосередньо не створюють для нього юридично значимих наслідків, крім того, вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, зазначені позовні вимоги також є необґрунтованими.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність відмовити Великоолександрівському районному центру зайнятості у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив :

У задоволенні позову Великоолександрівського районного центру зайнятості до Державної фінансової інспекції в Херсонській області та начальника Контрольно-ревізійного відділу у Великоолександрівському районі Шишової Ольги Миколаївни про скасування вимоги та визнання дій неправоміними - відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27 квітня 2012 р.

Суддя Пекний А.С.

кат. 9.3