Постанова

від 25.10.2006 по справі 9/301-06-8683а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/301-06-8683А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"25" жовтня 2006 р.Справа  № 9/301-06-8683А

12 годин 55 хвилин господарський суд Одеської області

у складі судді господарського суду Одеської області Бакланової Н.В.

при секретарі Задорожній Н.В., за участю представника прокуратури Латій О.В., що діє на підставі посвідчення №609 від 09.12.2004р., представника позивача Тернової Т.В., що діє на підставі довіреності №04-1/458 від 28.12.2005р., представника відповідача Дончук Ю.М., що діє на підставі довіреності від 19.09.2006р., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №302 господарського суду Одеської області в м. Одесі адміністративну справу № 9/301–06–8683А

За позовом:  Прокурора м. Іллічівськ Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до  відповідача: Відкритого акціонерного товариства „Аквавіт”

про  стягнення 350089,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Іллічівська Одеської області в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом Відкритого акціонерного товариства „Аквавіт” про стягнення штрафних санкцій в сумі 350089,53 грн. за недотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005р.

У ході розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги та просить також стягнути з відповідача пеню в сумі 13233,38 грн.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 11.10.2006р. по 25.10.2006р. в порядку ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позовні вимоги позивач мотивує наступним.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” для   підприємств   (об'єднань),   установ   і організацій  незалежно  від  форми  власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування  інвалідів  у  розмірі чотирьох  відсотків від середньооблікової чисельності штатних  працівників  облікового складу  за  рік,  а  якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.

Ст. 20 вищезазначеного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації,  де   кількість   працюючих   інвалідів   менша,   ніж  установлено нормативом,  передбаченим  частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  штрафні  санкції,  сума  яких  визначається  у  розмірі середньої  річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в  установі,  організації  за кожне робоче місце, не зайняте   інвалідом.   

Згідно звіту середньооблікова чисельність штатних працівників за 2005р. на ВАТ „Аквавіт” склала 547 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 22 місця, але на підприємстві у цей період працював лише 1 інвалід.

Відповідно до п.14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314 підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти  робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником, в даному випадку інвалідом, та власником або уповноваженим ним органом (ст. 21 Кодексу законів про працю України). Тому безпосереднє працевлаштування здійснює власник або уповноважений ним орган підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності та господарювання.

Проте, як стверджує позивач, всупереч п. 14 Положення ВАТ „Аквавіт” не створило за власні кошти жодного робочого місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п. 3 цього Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

П. 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.

Між тим, навіть відповідна спеціальна комісія на підприємстві не створювалася, матеріали атестації відповідних робочих місць відсутні.

Відповідно до п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включаючи їх до колективного договору та інформують відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Але, як стверджує позивач, ВАТ „Аквавіт”, всупереч п. 5 Положення, не включило у колективний договір заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і не інформувало відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

На виконання вимог ст. ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємство повинно було сплатити Одеському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції за незабезпечені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2005р. у розмірі 350089,53 грн. та  пеню в сумі 13233,38 грн.

Відповідач у добровільному порядку вказану заборгованість не сплатив.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, мотивуючи наступним.

Так, відповідач зазначає, що  відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадським організаціями з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок та знань, а  також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Однак на протязі всього 2005р. вказаними органами , в тому числі Іллічівськом міським центром зайнятості та Фондом соціального захисту інвалідів, інваліди для працевлаштування до відповідача не направлялись і не було безпосереднього звернення інвалідів до відповідача з метою їх працевлаштування.

   Незважаючи на це в 2005р. відповідач все ж таки самостійно і за своєю власною ініціативою звертався до Іллічівського міського центру зайнятості Одеської області з проханням у підборі кадрів на робочі місця інвалідів та їх направлення для працевлаштування. Зокрема, факт відповідних звернень відповідача підтверджується листом від 02.02.2005р. № 36/02.05 з відміткою про вручення Іллічівського міського центру зайнятості вхід. №156 від 02.02.2006р.

Крім того, відповідач впродовж 2005р. неодноразово звітував за формою державної статистичної звітності 3-ПН, шляхом надсилання відповідних звітів до Іллічівського міського центру зайнятості Одеської області. В цих звітах відповідач вказував, зокрема, на наявність у нього вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

На підставі вищевикладеного, відповідач стверджує, що приймаючи до уваги належне повідомлення відповідачем органів  працевлаштування інвалідів про потребу в працівниках-інвалідах, та не направлення таких  працівників згаданими органами працевлаштування з боку відповідача відсутня вина у невиконанні вимог ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

На підтвердження необґрунтованості вимог позивача про стягнення пені, відповідач посилається на лист Фонду соціального фонду інвалідів за №07-405/1265-485/2 від 11.10.2005р. щодо нарахування пені за несвоєчасну сплату штрафних санкцій за невиконання вимог ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, яким передбачено, що якщо правовідносини з приводу стягнення штрафних санкцій відділеннями Фонду з суб'єктів господарювання склалися до вступу в силу нового Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про  основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” здійснювати в 2006р. нарахування пені за 2005 р. неправомірно.  

Враховуючи те, що предмет позову за цією справою безпосередньо випливає із владних повноважень Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до п. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, означений спір, із набуттям чинності Кодексу адміністративного судочинства України, відноситься до компетенції адміністративних судів України.

Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Під час прийняття постанови суд вирішує окрім питання, чи мали місце обставини якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами це підтверджується, зокрема, і наявність фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, та доказів на їх підтвердження /ст.161 Кодексу адміністративного судочинства  України /.

Відповідно до ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідачем надані відповідні докази того, що ним вжито всі необхідні   заходи із створення робочих місць для інвалідів на виконання вимог законодавства.

Суд звертає увагу позивача на те, що обов'язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок, згідно зі ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Відповідачем надані докази вжиття всіх заходів передбачених законодавством щодо забезпечення працевлаштування інвалідів.

Суд приходить до висновку про те, що, оскільки, відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи із забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за недодержання встановлених нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.  

Суд погоджується з доводами відповідача, вважає що вимоги діючого законодавства ним не порушені, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись  ст. ст. 112, 161-164 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повний текс постанови складено „30” жовтня 2006р.

Постанова набирає законної сили у порядку ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторонам надано право на апеляційне оскарження постанови господарського суду Одеської області в порядку ст.ст. 185-186  Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Бакланова Н.В.