Постанова

від 18.01.2007 по справі 9/301-06-8683а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/301-06-8683А

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛАІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"18" січня 2007 р. Справа № 9/301-06-8683А

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  

головуючого судді: Туренко В.Б.

суддів: Бандури Л.І., Поліщук Л.В.

при секретарі судового засідання  Селіховій Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача – Тернова Т.В.

від відповідача –Демчук Ю.М.

за участю ст. помічника прокурора м. Іллічівська –Латій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Прокурора м. Іллічівська та Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову господарського суду Одеської області від 25.10.2006р.

у справі № 9/301-06-8683А

за позовом Прокурора м. Іллічівська в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Відкритого акціонерного товариства „Аквавіт”

про  стягнення 350089,53грн.

встановив:

Прокурор м. Іллічівська в серпні 2006р. звернувся з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ „Аквавіт” про стягнення штрафних санкцій в сумі 350089,53грн. за нестворення у 2005 році 21 робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.ст. 19, 20  Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пунктів 3,5,14 Положення про робоче місце  інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (а.с.2-4).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач послався на те, що, по-перше, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів; по-друге, підприємство подавало щомісячні звіти за формою 3-ПН і повідомляло Іллічівський міський центр зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів, але останні на підприємство уповноваженими органами для працевлаштування не направлялись (а.с.35-37, 59-60).

14.09.2006р. Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів подана заява про уточнення позовних вимог, в якій додатково заявлено до стягнення сума пені у розмірі 13233,38грн., нарахована за прострочку сплати адміністративно-господарської санкції, згідно п.2 ст.20 означеного Закону (а.с.53).

Постановою господарського суду Одеської області від 25.10.2006р. (суддя Бакланова Н.В.), повний текст якої складено відповідно до вимог ст.160 КАС України 30.10.2006р., у позові відмовлено з мотивів вжиття відповідачем всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим на нього не може бути покладена відповідальність за недодержання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Не погодившись із постановою суду, прокурор м. Іллічівська та Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулись із апеляційними скаргами, в яких просять постанову скасувати, позов задовольнити, оскільки вважають, що прийнята вона із неправильним застосування норм матеріального права.

У письмових запереченнях відповідач зазначив про безпідставність апеляційних скарг і просив відмовити у їх задоволенні.

Заслухавши представників сторін, прокурора дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.

Згідно із ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875 в редакції, що діяла у 2005 році для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Відповідальність за незабезпечення наведених нормативів покладена на керівників.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві                   (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), установі, організації.

Згідно пунктів 1, 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314 (із змінами), робоче місце інваліда – це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і  введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Згідно ст. 18 Закону № 875, п. 10 означеного Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, обов'язок підприємства із створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п.2.1. Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН „Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках”, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998р. № 244, звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; у графі 4               (з графи 2) проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями відповідно до ст.5 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення”; для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під такими шифрами: ...14 –інваліди. Отже, звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Отже, працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами, визначеними у статті 18 Закону №875, лише за наявності отримання від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, який надавався до Фонду соціального захисту інвалідів підприємством за формою №10-ПІ, у 2005 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу складала 457 осіб, 4% норматив по створенню робочих місць становив 22 особи, на підприємстві працював 1 інвалід (а.с.5-6).

Листом за вих.№36/02-05 від 02.02.2005р. направленим на адресу Іллічівського центру зайнятості, підприємство просило надати допомогу у підборі кадрів на робочі місця для інвалідів та направити їх для працевлаштування (а.с.19). Крім цього, відповідач надавав звіти за формою №3-ПН станом на 01.01.2005р., 28.02.2005р., 28.03.2005р., 27.05.2005р., 25.06.2005р., 28.07.2005р., 26.09.2005р., 28.10.2005р., 28.12.2005р. (а.с.20-28). Отримання зазначеного листа та вказаних звітів підтверджено Іллічівським міським центром зайнятості (а.с.18, 61).

З листа останнього за вих.№1077 від 20.10.2006р. вбачається, що на обліку у центрі зайнятості в 2005 році перебувало всього 19 інвалідів, з них 13  працевлаштовано, за направленням служби зайнятості, 1 знятий з обліку. Особи з обмеженою працездатністю для працевлаштування на підприємстві відповідача не направлялись, тому що не виявили бажання працювати на запропонованих місцях (а.с.61).

Отже, саме з цих причин, а не з підстав невиконання підприємством пунктів 1, 3, 5 Положення, інваліди не були працевлаштовані відповідачем.

Не проведення атестації створених робочих місць пов'язано із ненаправленням відповідними органами інвалідів для працевлаштування, тоді як атестація таких робочих місць проводиться при наявності інваліда певної нозології з урахуванням його стану здоров'я та рекомендацій МСЕК.

З урахуванням вищезазначених обставин заперечення скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не приймаються судовою колегією до уваги.

Таким чином, на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами, які зобов'язані сприяти працевлаштуванню інвалідів, осіб з обмеженою працездатністю для їх працевлаштування, згідно ст.218 Господарського кодексу України.

Вищевикладене враховано судом першої інстанції при вирішенні спору, у зв'язку з чим правомірно відмовлено у задоволенні позову і підстави для скасування постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу  адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Апеляційні скарги Прокурора м. Іллічівська та Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову господарського суду Одеської області від 25.10.2006р. зі справі №9/301-06-8683А  –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя                                                            В.Б. Туренко

Судді                                                                                          Л.І. Бандура

                                                                                                   Л.В. Поліщук