Ухвала

від 22.02.2012 по справі 2а-8810/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 р.Справа № 2а-8810/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача -Брильов А.Ю., представника відповідача - Удовиченко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011р. по справі № 2а-8810/11/2070

за позовом Іноземного підприємства "Ювента"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Іноземне підприємство "Ювента" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 04.02.2011 року № 0000212302 та № 0000222302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 04.02.2011 року № 0000212302 та № 0000222302.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі направлень від 30.11.2010 року № 1019, від 03.12.2010 року № 1030, від 15.12.2010 року № 1069, віл 21.12.2010 року № 1083 та згідно із п.1 ч.1 ст.11, ч.1 ст.11-1 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ»Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІV квартал 2010 року, фахівцями ДПІ була проведена планова виїзна перевірка Іноземного підприємства «Ювента»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року .

За результатами перевірки складено акт від 19.01.2011 року № 61/23-212/34756216 про результати планової виїзної перевірки Іноземного підприємства «Ювента»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ІП «Ювента»:

- ч.1 ст.216, 626, 629, 658, 215, п.1, 5 203 ЦК України в частині спрямування правочинів всупереч моральним засадам суспільства (п.1 ст.203) та не направлення на реальне настання обумовлених правочинами наслідків (п.5 ст.203) здійснених ІП «Ювента»з ТОВ «Карпос», ТОВ «Салтус Груп - XXI»,від ТОВ „Вектор", ТОВ „Техноцентр" , ТОВ „Промлогістика"; п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), заниження всього у сумі 19043096 грн. , у тому числі за 3 квартали 2008 року у сумі 3374174 грн., за 2008 рік у сумі 6708009 грн., за 1 квартал 2009 року у сумі 11698888 грн., за 1 півріччя 2009 року у сумі 12 010 356 грн., за З квартали 2009 року у сумі 12334088 грн., за 2009 рік у сумі 12 334 958 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 129 грн.; 4.1 ст.4, 7.2.6 п. 7.2 , п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), занижено податку на додану вартість за період з 01.07.2008 по 30.09.2010 встановлено його 15 855 790 грн. у т.ч. за липень 2008 року у сумі 852463 грн., за серпень 2008 року у сумі 226891 грн., за вересень 2008 року у сумі 1649292 грн., за жовтень 2008 року у сумі 667459 грн., за листопад 2008 року у сумі 1999840 грн., за січень 2009 року у сумі 3384153 грн., за лютий 2009 року у сумі 5131144 грн., за березень 2009 року у сумі 1683900 грн., за квітень 2009 року у сумі 249981 грн., за вересень 2009 року у сумі 1245 грн., за жовтень 2009 року у сумі 1714 грн., за листопад 2009 року у сумі 2243 грн., за грудень 2009 року у сумі 37 грн., за січень 2010 року у сумі 189 грн., за лютий 2010 року у сумі 14 грн., за квітень 2010 року у сумі 1025 грн., за травень 2010 року у сумі 5534 грн., за липень 2010 року у сумі 321 грн., за серпень 2010 року у сумі 54 грн., за вересень у сумі 3 грн.

На підставі висновків акту від 19.01.2011 року № 61/23-212/34756216 про результати планової виїзної перевірки Іноземного підприємства «Ювента»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення рішення від 04.02.2011 року № 0000212302 про нарахування податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток на загальну суму - 23803870,00 грн. з яких за основним платежем -19043096 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -4760774 грн. та № 0000222302 про визначення податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем на суму 15855790,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -3963947,50 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу.

У відповідності до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат, серед іншого, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ "Пром Логістіка",ТОВ «Салтус Групп ХХІ», ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія», ТОВ «Карпос» укладено ряд господарських договорів.

Так, перевіркою, проведеною податковим органом встановлено, що ІП "Ювента" мав взаємовідносини з наступними суб'єктами господарювання по поставці товарів, а саме:

- від ТОВ "Салтус Груп ХХІ" відповідно до договору поставки № 02/06/08 від 01.06.2008 року отримано товари на загальну суму 20200002,84грн. Розрахунки здійснені в повному обсязі грошовими коштами;

- від ТОВ "Вектор" згідно договору поставки № 08/12/08 від 01.11.2008 року отримано товари на загальну суму 12002320грн. Розрахунки проведено у вексельній формі у повному обсязі;

- від ТОВ "Техноцентр" відповідно до договору № 09/12/08 від 01.12.2008 року отримано товари на загальну суму 24607013,81грн. Розрахунки за товари проведено у вексельній формі у повному обсязі;

- від ТОВ "Промлогістика" згідно договору поставки № 03/04/09 від 01.04.2009 року отримано товари на загальну суму 15000000. Розрахунки за отриманий товар здійснені у вексельній формі у повному обсязі.

На виконання зазначених договорів контрагентами позивача - ТОВ "Пром Логістіка",ТОВ «Салтус Групп ХХІ», ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія» виписані податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копією договору, копіями платіжних доручень про сплату коштів постачальнику та копіями податкових накладних.

З огляду на фактичні обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов'язання по договорам як ІП «Ювента» , так і ТОВ "Пром Логістіка",ТОВ «Салтус Групп ХХІ», ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія», ТОВ «Карпос» були виконані в повному обсязі та належним чином: поставлено певний обсяг товару, за який позивачем в повному обсязі сплачено грошові кошти, що є підставою вважати такі договори укладеними, та такими, що мають реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочини були укладені право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами контрагента платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ІП «Ювента») права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ІП «Ювента»" виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ТОВ "Пром Логістіка",ТОВ «Салтус Групп ХХІ», ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія», ТОВ «Карпос», які, в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши ІП «Ювента» належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладеної між ІП «Ювента» та ТОВ "Пром Логістіка",ТОВ «Салтус Групп ХХІ», ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія» угод, та як наслідок правомірність віднесення ІП «Ювента» сум податку на додану вартість до податкового кредиту, а також обґрунтованість формування валових витрат.

Доводи акту перевірки та апеляційної скарги щодо ненадання позивачем під час проведення перевірки товарно-транспортних накладних, журналу реєстрації виданих довіреностей, документів щодо країни походження побутової техніки, сертифікатів якості на неї, документів підтверджуючих ввезення даних товарів на митну територію України, не прийняті колегією суддів до уваги, оскільки, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальників здійснювалось позивачем на підставі DDP, місце доставки - м. Харків, "склад покупця" (у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів "Інкотермс 2000"). Транспортування ТМЦ здійснювалась транспортом та за рахунок постачальників. Товар оприбутковувався на підставі видаткових накладних постачальника. Журнал реєстрації виданих довіреностей не вівся, так як відпуск постачальниками ТМЦ здійснювався на підставі п. 13 Інструкції № 99 від 16.05.1996р. ІП "Ювента" не є учасником зовнішньоекономічної діяльності, тому не надало відповідачу документи, підтверджуючи ввіз даних товарів на митну територію України. Країна походження даних товарів вказана в технічних паспортах, які разом з товаром та сертифікатами якості надані покупцям.

Доводи податкового органу про порушення позивачем порушення пп. 7.2.6 п. 7.2 , 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на постачальника є правом, а не обов'язком платника податків, а тому позивачем до складу податкового кредиту липня 2008 року правомірно включено суму ПДВ 19166,70 грн. по податковій накладній, отриманій від ТОВ „Віо-Груп XXI" (код за ЄДРПОУ 35466057), № 3003/5, дата виписки якої 30.03.2008 року на суму 115000,20 грн., (в т. ч. ПДВ- 19166,70 грн.), оскільки позивач включив суму за вказаною накладною до податкового кредиту одразу після фактичного отримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень від 04.02.2011 року № 0000212302 та № 0000222302 належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення від 04.02.2011 року № 0000212302 та № 0000222302, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання скасування таких рішень є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011р. по справі № 2а-8810/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 27.02.2012 р.