Ухвала

від 22.04.2015 по справі 2а-8810/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/20710/12

№ К/9991/20710/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у письмовому провадженні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012

у справі № 2а-8810/11/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Іноземного підприємства (ІП) «Ювента»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 04.02.2011 № 0000212302, № 0000222302.

У касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ІП «Ювента» сум грошового зобов'язання із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 19.01.2011 № 61/23-212/34756216. Відповідно до цих висновків ІП «Ювента» порушені норми пункту 4.1 ст.4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), пункту 4.1 ст.4, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищено валові доходи на загальну суму 23610407,00 грн. у податковому обліку за 3 квартали 2008 року, 2008 рік, за півріччя та 3 квартали 2009 року (із врахуванням заниження за 1-й квартал 2009 року, 3 квартали 2010 року) та податкові зобов'язання із податку на додану вартість на 4722081,00 грн. у податковому обліку за липень, вересень, листопад, грудень 2008 року, лютий, квітень, травень, червень, серпень 2009 року (із врахуванням заниження за серпень, жовтень 2008 року, січень, березень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий, березень, квітень, травень червень, липень, серпень, вересень 2010 року) за наслідками господарських операцій з поставки позивачем на користь ТОВ «Карпос» продуктів харчування та побутової техніки, попередньо придбаних у ТОВ «Салтус Груп - ХХІ», ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика», ТОВ «Буднадра», ІП «Індра», ПП «Європа-Борт», ТОВ «Тагіт», ТОВ «Пранк», ПФ «Орнатус», ПФ «Кібела», ІП «Аврора» за нікчемними правочинами; завищено валові витрати на загальну суму 99782791,00 грн. у податковому обліку за 3 квартали 2008 року, 2008 рік, 1-й квартал, півріччя, 3 квартали 2009 року, 2009 рік, півріччя 2010 року та податковий кредит на загальну суму 20577871,00 грн. у податковому обліку за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, серпень 2009 року, травень 2010 року за наслідками нікчемних правочинів з поставки товарів (продукти харчування та побутова техніка) від ТОВ «Салтус Груп - ХХІ», ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика», ТОВ «Буднадра», ІП «Індра», ПП «Європа-Борт», ТОВ «Тагіт», ТОВ «Пранк», ПФ «Орнатус», ПФ «Кібела», ІП «Аврора». Ці суб'єкти підприємницької діяльності або знаходяться в ліквідаційній процедурі, або визнані банкрутом, або відсутні за своїм місцезнаходженням, не мають складських приміщень для зберігання товару у такій кількості, документів щодо транспортування товару від них до позивача останній не надав. Крім того, позивач завищив податковий кредит в податковій декларації за липень 2008 року на 19166,70 грн. за податковою накладною, виписаною ТОВ «Віо Груп ХХІ» в іншому податковому періоді - в березні 2008 року. У результаті вказаних порушень позивачем занижено податкові зобов'язання із податку на прибуток у сумі 19043096,00 грн. у податковому обліку за 3 квартали 2008 року, 2008 рік, 1 квартал, 1 півріччя, 3 квартали 2009 року, 2009 рік, 1 квартал, 1 півріччя, 3 квартали 2010 року та із податку на додану вартість у сумі 15855790,00 грн. у податковому обліку за липень, серпень, вересень,жовтень, листопад, грудень 2008 року, січень, лютий, березень, квітень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий, квітень, травень, липень, серпень, вересень 2010 року; завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 5058,00 грн. за рахунок заниження за червень, липень, серпень 2009 року та завищення за вересень, жовтень 2009 року.

На підставі акту перевірки ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення від 04.02.2011 № 0000212302 про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток у сумі 19043096,00 грн. за основним платежем та 4760774,00 - штрафні (фінансові) санкції (штрафи); № 0000222302 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 15855790,00 грн. за основним платежем та 3963947,50 - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт поставки позивачу товарів від ТОВ «Салтус Груп - ХХІ», ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика» встановлений в судовому процесі, а суми ПДВ, включені позивачем до податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, виписаними цими постачальниками як платниками цього податку.

Разом з тим, факт поставки товарів не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі, поряд з доводами про відсутність у ТОВ «Салтус Груп - ХХІ», ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика» складських приміщень, необхідних для зберігання продуктів харчування та побутової техніки у великих обсягах, звертала увагу суду на відсутність доказів транспортування товару від постачальника до позивача, інших документів, які супроводжують поставку: довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, сертифікатів якості, санітарно-ветеринарної експертизи (продукти харчування).

Наведеним доводам та доказам, наданим ДПІ на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем, з однієї сторони, та ТОВ «Салтус Груп - ХХІ», ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика», з іншої сторони, суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на валові витрати та податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цієї юридичної особи.

При оцінці доказів суд не дав жодної оцінки тій обставині, що ці контрагенти позивача або визнані банкрутами згідно із судовими рішеннями (ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика»), або ж відносно них внесено запис до ЄДРПОУ про не підтвердження відомостей про юридичну особу. Ці обставини об'єктивно дають підстави для сумніву в добросовісності цих контрагентів і про можливість обізнаності позивача щодо такої їх поведінки з огляду на тривалість взаємовідносин, великий обсяг задекларованих продаж.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця, так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. Висновок суду, що відсутність у позивача транспортних накладних на перевезення товару обумовлена тим, що згідно з договорами поставки остання здійснювалась постачальником на склад покупця, не відповідає правильному застосуванню цих правових норм. Даючи оцінку договорам поставки, суд не взяв до уваги, що поставка повинна здійснюватись на склад позивача без вказівки адреси доставки. Це має значення і для правильної оцінки наданих позивачем в судовому процесі договорів зберігання від 01.03.2009, від 01.02.2008 № 01/02/08-12 та від 01.02.2008 № 01/02/08-06, укладених між ним та ІП «Малахіт», ПФ «Валькірія» та ІП «Еолія». В цих договорах не вказано, за якою адресою буде зберігатися майно; яке саме майно передається на зберігання; умови зберігання; не надані документи на підтвердження передачі майна на зберігання чи то його видачі (а.с. 238-241, 242-248, т.2). Суд не зверну увагу при оцінці цих договорів, що позивач та ІП «Малахіт» мають одну адресу (м. Харків, проспект Московський, 257).

Крім того, поза увагою суду залишились інші обставини, з якими податковий орган, як свідчить акт перевірки від 19.01.2011 № 61/23-212/34756216, пов'язує зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту, - господарські операції позивача з ТОВ «Буднадра», ІП «Індра», ПП «Європа-Борт», ТОВ «Тагіт», ТОВ «Пранк», ПФ «Орнатус», ПФ «Кібела», ІП «Аврора». Так, згідно з актом перевірки загальна сума, на яку позивач завищив валові витрати за період з 01.07.2008 по 30.09.2010, складає 99782791,00 грн., а податкового кредиту на 20577871,00 грн. (а.с. 48, 64, т.1), в тому числі за операціями з ТОВ «Салтус Груп-ХХІ», ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика» на 59841114,00 грн. та на 11968222,46 грн. відповідно (а.с.49-59, 65-66, т.1). Не встановивши обставини щодо поставок між позивачем та ТОВ «Буднадра», ІП «Індра», ПП «Європа-Борт», ТОВ «Тагіт», ТОВ «Пранк», ПФ «Орнатус», ПФ «Кібела», ІП «Аврора» та не давши їм юридичної оцінки, суд, тим не менше, скасував податкові повідомлення-рішення в повному обсязі як неправомірні.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Разом з тим, правильними є висновки судів попередніх інстанцій у частині, що стосується формування позивачем податкового кредиту в сумі 19166,70 грн. у податковому обліку за липень 2008 року за податковою накладною, виписаною ТОВ «Віо Груп ХХІ» в іншому податковому періоді (березень 2008 року), хоча, як встановлено судом, позивача не звертався до податкового органу зі скаргою стосовно невидачі постачальником податкової накладної за датою поставки.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);.

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 05.12.2011 у справі за позовом ТОВ «Акцент буд» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

З врахуванням зазначеного висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 04.02.2011 № 0000222302 в частині збільшення ІП «Ювента» суми грошового зобов'язання з ПДВ на 23958,38 грн., в тому числі: 19116,70 грн. - основний платіж та 4791,68 грн. (25% від 19116,70 грн.) - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), правильному застосуванню норм матеріального права, а тому судові рішення, ухвалені у справі, в цій частині підлягають залишенню без змін. Що ж стосується судових рішень в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2011 № 0000212302, податкового повідомлення-рішення від 04.02.2011 № 0000222302 в частині збільшення ІП «Ювента» суми грошового зобов'язання з ПДВ на 15836623,30 грн. за основним платежем (15855790,00 грн.-19166,70 грн.) та 3959155,82 грн. (3963947,50 грн. - 4791,68 грн.) - штрафні (фінансові) санкції (штрафи), то вони підлягають скасуванню у зв'язку з вище наведеними порушеннями судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу товарів від ТОВ «Салтус Груп - ХХІ», ТОВ «Техноцентр», ТОВ «Вектор», ТОВ «Промлогістика», ТОВ «Буднадра», ІП «Індра», ПП «Європа-Борт», ТОВ «Тагіт», ТОВ «Пранк», ПФ «Орнатус», ПФ «Кібела», ІП «Аврора», та подальшої реалізації товару, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова задовольнити частково, скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 04.02.2011 № 0000212302, податкового повідомлення-рішення від 04.02.2011 № 0000222302 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 15836623,30 грн. за основним платежем та 3959155,82 грн. штрафні (фінансові) санкції (штрафи), справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які приймають участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в частині залишення без змін постанови Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2012 з підстав та в порядку, встановлених статями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев