Ухвала

від 10.04.2012 по справі 2а-12240/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2012 р.Справа № 2а-12240/11/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Верман А.М.

Представник позивача - Бідний Б.Т.

Представник позивача - Спасибо В.В.

Представник відповідача - Черніченко І.Ю. В Лаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011р. по справі № 2а-12240/11/2070

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (нині - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби) в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000520854 (надалі - «рішення № 0000520854»).

Після прийняття справи до розгляду позивач надав клопотання від 27.09.2011р. про об'єднання позовних вимог, в якому просив об'єднати в одне провадження позовні вимоги за позовами, що розглядаються судом в справах № 2а-12240/11/2070, № 2а-12241/11/2070, № 2а-12242/11/2070, № 2а-12243/11/2070, № 2а-12244/11/2070, № 2а-12245/11/2070, № 2а-12246/11/2070, № 2а-12247/11/2070. Своє клопотання позивач мотивував тим, що податкові повідомлення-рішення, що є предметом розгляду у справах № 2а-1240/11/2070, № 2а-12244/11/2070, № 2а-12245/11/2070, № 2а-12246/11/2070, № 2а-12247/11/2070 ґрунтуються на одному акті перевірки. Податкові ж повідомлення-рішення, що є предметом розгляду у справах № 2а-12241/11/2070, № 2а-12242/11/2070, № 2а-12243/11/2070 хоча й прийняті за наслідками розгляду іншого акту перевірки, тим не менш стосуються правових відносин між позивачем та суб'єктом господарської діяльності ТОВ «ІТЕР», що в свою чергу є предметом розгляду у справі № 2а-12245/11/2070 але за інший податковий період.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 р. клопотання позивача задоволене частково, а саме об'єднано в одне провадження позовні вимоги за позовами, що розглядаються судом в справах № 2а-12240/11/2070, № 2а-12244/11/2070, № 2а-12245/11/2070, № 2а-12246/11/2070, № 2а-12247/11/2070. В іншій частині в задоволенні клопотання було відмовлено.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених в запереченнях на адміністративний позов, посилаючись на те, що оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення були прийняті в межах компетенції, за наявності відповідних фактичних підстав і відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року адміністративний позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові № 0000520854, № 0000510854, №0000490854, № 0000530854, №0000480854 від 11.04.2011 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 року № 166, Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року № 363, Інструкції про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ДПА України від 19.07.1999 року за № 162/3837, Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.159 КАС України з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові проведена перевірка фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.10.2008р. по 30.09.2010р.

За наслідками перевірки був складений акт № 821/23-1/31557119 від 24.03.2011р. (надалі Акт перевірки).

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000520854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000520854»), яким на підставі п.54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58, ст. 77, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу (ПК) у зв'язку із порушенням позивачем п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3, п.п. 7.7.4, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 4 095983 грн., у т.ч. за серпень 2009р. 1454 530 грн., за вересень 2009 р. 2541 153 грн.;

- № 0000480854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000480854»), яким на підставі п.54.3 ст. 54 абз.2 п.п.123.1 ст. 123 ПК України у зв'язку із порушенням позивачем п.п. 3.3.1 п. 3.1, п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.4.2 ст.4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу була визначена сума грошового зобов'язання за ПДВ в розмірі 4979593 грн., і за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1244898,25 грн.;

- № 0000490845 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000490854»), яким на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 123.1 ст. 123 ПК України у зв'язку із встановленим порушенням позивачем п.4 «Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», затвердженого постановою КМУ від 01.03.1999 за №303 (із змінами та доповненнями), п.п.6.4. п. 6 Інструкції про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ДПА України від 19.07.1999 року № 162/379 із змінами та доповненнями, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.08.99р." за № 544/3837, позивачу була збільшена сума грошового зобовязання за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 193730 грн., в т.ч. 154984 грн. - за основним платежем, і 38746,14 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000510854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000510854»), яким на підставі згідно з п. 54.3 ст. 54 абз. 2 п.123.1 ст.123 ПК України у зв'язку із порушенням позивачем п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п.8.3.2 п.8.3, п. 8.4.2 п.8.4, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу збільшена сума грошового зобов'язання за основним платежем (податком на прибуток підприємств) в розмірі 5 592 грн. та визначена сума грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1 398 грн.;

- № 0000530854 від 11.04.2011р. (надалі «Рішення № 0000530854»), яким на підставі п. 54.3 ст. 54 та п.58.1 ст. 58, ст. 77, ПК України у зв'язку із порушенням позивачем п.п. 3.3.1 п.3.1, п.п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3, п.4.2 ст.4, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 3204810 грн.

Позивач оскаржив перелічені повідомлення-рішення в адміністративному порядку, але його скарги були відхилені. Завірені копії скарг та рішень за наслідками розгляду скарг залучено до матеріалів судової справи. У зв'язку із відхиленням скарг в адміністративному порядку позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач не довів правомірності прийняття повідомлень-рішень № 0000520854, № 0000510854, №0000490854, № 0000530854, №0000480854 від 11.04.2011 року та не надав доказів обгрунтованості своїх дій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Cудом встановлено, що Рішенням № 0000480854 визначена сума грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1244898,25 грн.

З доданого до Рішення Розрахунку податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій по ПДВ за результатами планової виїзної перевірки Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (акт перевірки від 24.03.2011 року № 821/23-1/31557119), випливає, що штраф визначений за січень 2009 року, на підставі п.123.1 ст.123 ПК України. Тобто, відповідач застосував штраф на підставі норми, що не діяла станом на день вчинення виявленого відповідачем правопорушення. Як вбачається з заперечень відповідача, він при цьому керувався нормою п.11 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України.

Згадана норма була включена до ПК України лише Законом України № 3609-VI від 07.07.2011р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» (розділ I, стаття 1 п.123 «є»). Цей Закон (згідно його розділу II «Прикінцеві та перехідні положення») набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був опублікований в газеті «Голос України», 2011, 08, 05.08.2011р. N 144. Таким чином Закон, на який посилається відповідач, набрав чинності з 06.08.2011р., тобто через 3 місяці після прийняття оскаржуваного рішення, і станом на день його винесення не діяв. Тому він не може бути застосований для оцінки правомірності цього рішення.

Відповідно до п.1 Розділу XIX ПК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний суд України в рішенні від 09.02.1999р. у справі N 1-рп/99 вказав, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Конституційний суд України визнав, що відсутність зворотної дії закону у часі є принципом права. Враховуючи, що ПК України станом на день винесення Рішення № 0000480854 не містилось жодної норми, яка б вказувала на те, що передбачені кодексом штрафи можуть застосовуватися за правопорушення, що були вчинені до набуття ним чинності, в даному випадку відповідач порушив правила про не припустимість зворотної дії закону у часі, що є прямим порушенням ст.8 Конституції України.

Судом також встановлено, що за змістом Акту перевірки (арк. 65), встановлено заниження задекларованих позивачем зобов'язань з ПДВ на суму безоплатно наданих послуг 37 207 866грн., в т.ч. ПДВ 6 201 311 грн., по періодах:

- за січень 2009р. 33787601 грн., в т.ч. ПДВ 5631267 грн. (дебіторська заборгованість по рах. 645 «Розрахунки з бюджетом по пільгам та субсидіям» станом на 01.01.2009 33787600,71грн., в т.ч. ПДВ 5631266,79грн. за надані та не компенсовані послуги теплопостачання);

- за січень 2010р. 3420265грн., в т.ч. ПДВ 570044 грн. (дебіторська заборгованість по рах. 645 «Розрахунки з бюджетом по пільгам та субсидіям» станом на 01.01.2010, яка виникла за надані та не компенсовані послуги за 2009 рік 3420265 грн., в т.ч. ПДВ 570044 грн.

Підставами для донарахування сум ПДВ стало те, що на протязі періоду з 01.10.2008р. по 30.09.2010р. на рахунок позивача в держказначействі не надходили грошові кошти з бюджету в погашення дебіторської заборгованості, яка обліковувалась станом на 01.10.2008 по бух. рах. 645 «Розрахунки з бюджетом по пільгам та субсидіям» в сумі 30946745,81 грн. Відповідач стверджує, що порядок нарахування та відшкодування витрат по пільгах та субсидіях населенню визначено Законом України «Про державний бюджет України», Законами України, що стосуються надання пільг та субсидій категоріям громадян, які мають право на отримання пільг та субсидій згідно діючому законодавству, зокрема Постановою КМУ № 20 від 11.01.2005 року зі змінами та доповненнями. Жодним з нормативних документів, в яких визначено порядок надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату послуг теплопостачання, не передбачено механізму перерахування субвенцій з державного або місцевого бюджетів на погашення заборгованості по наданим пільгам та житловим субсидіям населенню, яка виникла у попередніх періодах. Тобто, якщо на протязі бюджетного періоду позивач не отримав з бюджетів всіх рівнів відшкодування по пільгах та субсидіях населенню, то в наступному бюджетному періоді таке відшкодування не передбачено. Таким чином, надані послуги кінцевому споживачу в частині пільг та субсидій, які залишились не відшкодовані по закінченню бюджетного періоду, є безоплатно наданими. Відповідач посилається в Акті перевірки на п. 1.4, ст. 1, п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідач невірно застосував норми матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно пункту 1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. Також, згідно з п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Закон України «Про податок на додану вартість» не містить в собі визначення терміну «безоплатно надані послуги». Тому, на підставі п. 1.17 ст.1 цього Закону, цей термін має розумітися у значенні, вказаному в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.1.23 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безоплатно надані послуги це послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості.

Судом встановлено, що всі послуги позивача надавались з вимогами компенсації їх вартості. Це підтверджується, в тому числі, даними бухгалтерського обліку позивача про наявність дебіторської заборгованості, що знайшло своє відображення і в Акті перевірки.

Відповідач не навів жодного доказу, надання позивачем послуг без вимог про їх оплату. Навпаки, в Акті перевірки визнано, що на момент надання відповідних послуг з теплопостачання, позивач мав вимоги по сплаті вартості цих послуги в повному обсязі згідно встановлених тарифів. Що ж стосується заперечень відповідача в тій частині, що після закінчення бюджетного року ці вимоги нібито були припинені, то дані твердження суперечать чинному законодавству України. В тому числі, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Відповідно до ч.2 п.12 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету затвердженого Постановою КМ України від 4 березня 2002 р. N 256: «Погашення кредиторської заборгованості за зазначеними державними програмами соціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року, провадиться першочергово».

Згідно ст. 3 ч.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав жодного посилання, на підставі якого первинного документу бухгалтерського обліку позивач мав списати заборгованість і відмовитися від вимог по погашенню зобов'язань щодо вказаних вище сум грошових коштів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині скасування виданого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000480854 від 11.04.2011р. підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що Рішенням № 0000490854 визначена сума грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 38 746,14 грн.

Колегія суддів враховує, що норма, на яку посилається відповідач як на обґрунтування своїх дій, була включена до ПК України лише Законом України № 3609-VI від 07.07.2011р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» (розділ I, стаття 1 п.123 «є»). Цей Закон (згідно його розділу II «Прикінцеві та перехідні положення») набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був опублікований в газеті «Голос України», 2011, 08, 05.08.2011р. N 144. Таким чином Закон, на який посилається відповідач, набрав чинності з 06.08.2011р., тобто через 3 місяці після прийняття оскаржуваного рішення, і станом на день його винесення не діяв. Тому він не може бути застосований для оцінки правомірності цього рішення.

Відповідно до п.1 Розділу XIX ПК України, цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний суд України в рішенні від 09.02.1999р. у справі N 1-рп/99 вказав, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Конституційний суд України визнав, що відсутність зворотної дії закону у часі є принципом права. Враховуючи, що ПК України станом на день винесення Рішення № 0000490854 не містилось жодної норми, яка б вказувала на те, що передбачені кодексом штрафи можуть застосовуватися за правопорушення, що були вчинені до набуття ним чинності, в даному випадку відповідач порушив правила про не припустимість зворотної дії закону у часі, що є прямим порушенням ст.8 Конституції України.

Також суд на підставі аналізу змісту арк. 97-100 Акту перевірки встановив, що за твердженнями відповідача, при обчисленні збору за забруднення навколишнього природного середовища податкові зобов'язання в частині розміщення відходів визначені з застосуванням коефіцієнту, який залежить від характеру місця розміщення відходів «1». Дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, позивач не отримав, у зв'язку із чим позивачу при обчисленні вказаного збору необхідно було застосовувати коефіцієнт «3» у відповідності до таблиці 2.5. Додатку 2 Порядку № 303 від 01.03.1999 р.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідач допустив невірне застосування норм податкового матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно п.6 розділу I, п.5.2 розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. № 984 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Колегія суддів зазначає, що твердження відповідача про те, що позивач не отримав дозвіл на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, спростовується відповідними дозволами, наданими до справи самим відповідачем. Позивач визнає автентичність даних документів.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відходи», поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення. В тому числі, зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення). Таким чином, власник відходів має право прийняти одне з двох правомірних рішень: або самостійно утилізувати чи розміщувати відходи; або укласти із спеціалізованими організаціями договори на вивезення, з наступною утилізацією чи розміщенням відходів на спеціально відведених для цього місцях.

Відповідно до п.2 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженому Постановлю КМ України від 03.08.1998р. № 1218, ліміт на утворення відходів - максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території. Пунктом 3 Порядку встановлено, що ліміт на утворення відходів визначається їх власником у процесі діяльності на підставі дозволу на розміщення відходів та договору (контракту) на передачу відходів іншому власнику. Відповідно до п.12 Порядку, власники відходів, які здійснюють лише їх розміщення, до 1 квітня, а власники відходів, які утворюють та розміщують їх на своїй території, до 1 червня поточного року подають до органів Мінекоресурсів на місцях заяви на одержання дозволу на розміщення відходів у наступному році. До заяви серед іншого, додаються: проект ліміту на утворення та розміщення відходів; довідка про наявність спеціально відведених в установленому законодавством порядку місць чи об'єктів розміщення відходів.

Отже, якщо власник відходів вирішив укласти із спеціалізованими організаціями договори на вивезення, з наступною утилізацією чи розміщенням відходів на спеціально відведених для цього місцях, йому достатньо отримати дозвіл на розміщення відходів і ліміти на утворення відходів. Ліміти на утворення відходів не можуть бути встановлені без наявності спеціально відведених в установленому законодавством порядку місць чи об'єктів розміщення відходів, так як довідка про наявність таких місць є обов'язковою та необхідною частиною пакету документів, що надаються власником для отримання лімітів на утворення відходів.

Матеріали справи свідчать, що позивач отримав дозволи на тимчасове розміщення відходів на підставі довідки про наявність спеціально відведених місць чи об'єктів розміщення відходів на 2008 рік, довідки про наявність спеціально відведених місць чи об'єктів розміщення відходів на 2009 рік, довідки про наявність спеціально відведених місць чи об'єктів розміщення відходів на 2010 рік.

Колегія суддів зазначає, що таблиця 2.5 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою КМ України від 01.03.1999р. № 303, на яку посилається відповідач, встановлює коефіцієнти в залежності від місця розміщення відходів. Дана норма не містить посилання на отримання чи не отримання дозволу на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами, і не пов'язує можливість зміни коефіцієнту в залежності від наявності чи відсутності такого дозволу. При цьому, відповідач ані в Акті перевірки, ані в ході судового засідання не надав жодного доказу на підтвердження фактів зберігання позивачем своїх відходів на звалищах. Навпаки, додані до заперечень відповідача документи (довідки про наявність спеціально відведених місць чи об'єктів розміщення відходів) підтверджують, що позивач мав спеціально створені місця для тимчасового розміщення до вивезення з метою наступної утилізації чи розміщення відходів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000490854 підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що Рішенням № 0000510854 визначена сума грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 1398 грн.

Колегія суддів враховує, що норма, на яку посилається відповідач як на обґрунтування своїх дій, була включена до ПК України лише Законом України № 3609-VI від 07.07.2011р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» (розділ I, стаття 1 п.123 «є»). Цей Закон (згідно його розділу II «Прикінцеві та перехідні положення») набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закон був опублікований в газеті «Голос України», 2011, 08, 05.08.2011р. N 144. Таким чином Закон, на який посилається відповідач, набрав чинності з 06.08.2011р., тобто через 3 місяці після прийняття оскаржуваного рішення, і станом на день його винесення не діяв. Тому він не може бути застосований для оцінки правомірності цього рішення.

Відповідно до п.1 Розділу XIX ПК України, цей кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року. Згідно ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституційний суд України в рішенні від 9.02.1999р. у справі N 1-рп/99 вказав, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, Конституційний суд України визнав, що відсутність зворотної дії закону у часі є принципом права. Враховуючи, що ПК України станом на день винесення Рішення № 0000510854 не містилось жодної норми, яка б вказувала на те, що передбачені кодексом штрафи можуть застосовуватися за правопорушення, що були вчинені до набуття ним чинності, в даному випадку відповідач порушив правила про не припустимість зворотної дії закону у часі, що є прямим порушенням ст.8 Конституції України.

Крім того, як вбачається із змісту Рішення № 0000510854, ним визначена сума грошового зобов'язання за основним платежем (податком на прибуток підприємств) в розмірі 5 592 грн.

Відповідач стверджує, що позивач в порушення ст. 203 ЦК України від 16.01.2003 № 435-ІV із змінами і доповненнями, п.п. 8.1.2 п. 8.1, п.п. 8.3.2 п. 8.3, п.п. 8.4.2 п. 8.4 ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. (із змінами і доповненнями) збільшив вартість основних фондів 1 групи у 2 кварталі 2010р. на вартість списаних на ремонти товарно-матеріальних цінностей, що отримані від ТОВ «Інженерна технологічна група» (код ЄДРПОУ 35690880), постачальником яких був ТОВ «Скап Холдінгс» (код ЄДРПОУ 34715960), всього у сумі 1789173,36 гри., що призвело до завищення амортизаційних відрахувань всього у сумі 22365 грн., у тому числі за 3 квартал 2010р. у сумі 22 365 грн. Також, внаслідок зазначених порушень завищено балансову вартість 1 групи основних фондів з нормою амортизації 1,25% станом на 01.10.2010р. всього на 1766809 грн.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки відповідача безпідставні, спростовуються матеріалами справи, а відтак, суперечать чинному законодавству України, виходячи з наступного.

Відповідачем не надано жодних доказів існування прямих господарських зв'язків між позивачем та ТОВ «Скап Холдінгс». Навпаки, надані до справи документи первинного бухгалтерського обліку позивача свідчать, що він мав договірні відносини виключно з ТОВ «Інженерно-технологічна група» на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2010 №1/03-10/270199, згідно якого ТОВ «Інженерно-технологічна група» зобов'язався передати у власність (поставити) позивачу трубопрокатну продукцію в ізоляції по ГК 016-97 код 45.32.1; договору купівлі-продажу від 05.05.2010 №2/05-10/270339, згідно якого ТОВ «Інженерно-технологічна група» зобов'язався передати у власність (поставити) позивачу фасонні вироби теплотехнічного призначення в ізоляції.

Фактичне виконання цих договорів підтверджується, в тому числі:

- видатковими накладними на передачу продукції від ТОВ «Інженерно-технологічна група» на користь позивача за період 01.10.2008 - 30.09.2010 на суму 5 838 844,04 грн., в тому числі: № 7 від 21.04.2010р., №10 від 30.04.2010 р., №13 від 06.05.2010 р., №17 від 19.05.2010 р., №19 від 25.05.2010 р., №18 від 11.05.2010 р., №29 від 23.06.2010 р., №16 від 19.05.2010 р.;

- податковими накладними на передачу продукції від ТОВ «Інженерно-технологічна група» на користь позивача за період 01.10.2008 - 30.09.2010 на суму 5 838 844,04 грн., в тому числі: № 10/1 від 26.03.2010р., №11 від 02.04.2010 р., №12 від 12.04.2010 р., №13 від 14.04.2010 р., №14 від 23.04.2010 р., №15 від 26.04.2010 р., №20 від 19.05.2010 р., №21 від 19.05.2010 р., №22 від 25.05.2010 р., №35 від 23.06.2010 р.;

- платіжними доручення на сплату на користь ТОВ «Інженерно-технологічна група»: від 26.03.2010р.; від 02.04.2010р.; від 12.04.2010р.; від 14.04.2010р.; від 23.04.2010р.; від 23.04.2010р.

- товарно-транспортними накладними на передачу продукції від ТОВ «Інженерно-технологічна група» позивачу: серія 1-02 СП № 064530 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064532 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064531 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064533 від 21.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064535 від 30.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064534 від 30.04. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064536 від 30.04.2010 р.; серія 1-02 СП № 064537 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064538 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064539 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064540 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064541 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064542 від 06.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064546 від 19.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064545 від 19.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064547 від 19.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064543 від 11.05.2010р.; серія 1-02 СП № 064549 від 25.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064548 від 25.05. 2010 р.; серія 1-02 СП № 064543 від 11.05. 2010 р.; серія 02АБЖ № 816215 від 23.06.2010 р.; серія 1-02 СП № 064544 від 19.05.2010р.

Відповідач не надав заперечень до змісту чи форми цих первинних документів, а також не спростував, що саме ці документи є безтоварними.

Колегія суддів зазначає, що в ході проведеної зустрічної перевірки було підтверджено і це знайшло своє відображення в Акті перевірки (арк.20-21), що контрагент позивача ТОВ «Інженерно-технологічна група» в повному обсязі прийняв на себе податкові зобов'язання по сплаті тих сум податків, що були віднесені позивачем до складу податкового кредиту.

Згідно ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. В пункті 1 ст.203 ЦК України вказано, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. А нормою частини ч.1 ст.216 ЦК передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, згідно норми частини 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Тому, відповідач мав довести, що саме під час укладання договорів між позивачем і ТОВ «Інженерно-технологічна група» вони мали намір порушити публічні інтереси, перелічені в ст. 228 ЦК України.

Відповідач не довів, що при укладенні договорів між позивачем та ТОВ «Інженерно-технологічна група» кожна із сторін усвідомлювала, що внаслідок виконання тієї чи іншої умови правочину або всього правочину відбудеться порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також свідомо бажала настання цих протиправних цілей.

Згідно п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР із змінами та доповненнями, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається із місту Акту перевірки, а також підтверджено матеріалами судової справи, всі витрати, які позивач відніс до складу валових витрат, повністю підтверджені відповідними платіжними та іншими документами.

Згідно ч.2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Тому колегія суддів вважає необхідним врахувати висновки Верховного суду України, викладені в постанові від 31 січня 2011 року по справі № 21-47а10, а саме: на думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000510854 підлягають задоволенню.

Судом також встановлено, що Рішенням № 0000520854 позивачу була визначена сума завищення бюджетного відшкодування в розмірі 4095983 грн. виходячи з таких обставин.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач склав і надав відповідачу податкову звітність по основним (звітним) деклараціям з ПДВ за серпень 2009р. (вх. №9001171738 від 21.09.2009р.) і вересень 2009р. (вх. №22013 від 20.10.2009р.). Згідно цих декларацій позивач визначив відсутність від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання з ПДВ звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту з ПДВ такого звітного податкового періоду, про що свідчить інформація, надана в рядку 27 декларацій (сума ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду). Дані обставини підтверджуються доданими до справи засвідченими копіями податкової звітності і не оспорені відповідачем.

Також позивач склав і надав відповідачу уточнюючі розрахунки з ПДВ за серпень 2009р. (вх. №9005875044 від 30.12.2010р.) і за вересень 2009р. (вх. №9005875084 від 30.12.2010р.). Згідно цих уточнюючих розрахунків позивач визначив суми бюджетного відшкодування в рахунок майбутніх платежів (рядок 25.2 декларації) в розмірі: за серпень 2009р. - 1454530 грн., і за вересень 2009р. - 2641453 грн. Суми збільшеного податкового кредиту, згідно уточнюючих розрахунків, врахова10 року. Дані обставини підтверджуються доданими до справи засвідченими копіями уточнюючих розрахунків і не оспорені відповідачем.

За змістом Акту (арк. 77-80), що став підставою для прийняття згаданого рішення, відповідач вважав неправомірним те, що позивач не надав до податкової звітності з ПДВ за липень, серпень та вересень 2009р. обов'язкових додатків: додаток №2 до податкової декларації «Довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду; та додаток № 3 до податкової декларації «Розрахунок суми бюджетного відшкодування». З цього відповідач прийшов до висновку про те, що позивач в порушення п.п. 7.7.2, п.п.7.7.3, п.п.7.7.4, п.7.7, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.5.11, 5.12 ст.5 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість» із змінами та доповненнями затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97р. №166 завищив суму бюджетного відшкодування ПДВ за серпень та вересень 2009р. на загальну суму 4095983 грн., в т.ч. по періодах: серпень 2009 року - 1454530 грн., вересень 2009 року - 2641453 грн.

Колегія суддів зазначає, що з наданих до матеріалів справи документів, в тому числі основних податкових декларацій за ПДВ за податкові періоди серпень і вересень 2009 р. випливає, що позивач не декларував залишок суми від'ємного значення ПДВ попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді і підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Також позивач за згаданими документами не визначав суму бюджетного відшкодування з ПДВ. Відтак, позивач не подавав і не мав обов'язку подавати до відповідних податкових декларацій ані додаток №2 ані додаток №3. Цей висновок підтверджується, в тому числі і тим, що відповідач прийняв основні податкові декларації позивача з ПДВ за серпень та вересень 2009 року без зауважень. Хоча якщо б вказані додатки дійсно мали бути подані одночасно з основною податковою декларацією, відповідач повинен був на підставі прямої вказівки п.4.3 ст. 4 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість» із змінами та доповненнями, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.97 р. №166, прийняти їх зі статусом «не визнано, як податкова декларація».

Правомірність поданих позивачем уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок підтверджена ДПА Харківської області, про що свідчить залучений до справи лист від 28.03.2011 р. №4060/10/45-015.

Заниження бюджетного відшкодування у розмірі 4095983 грн. за податкові періоди серпень, вересень 2009р. внаслідок недекларування оплаченої частини від'ємного значення ПДВ в цей період, виявлено позивачем самостійно у грудні 2010 р., про що свідчать дати прийняття уточнюючих розрахунків відповідачем. Таким чином, ці помилки виправлені позивачем самостійно і до початку перевірки відповідача 27.01.2011 р.

За таких обставин, оскільки заниження бюджетного відшкодування виявлене і усунуте самостійно позивачем, а не відповідачем як податковим органом, застосування відповідачем норми пп. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є безпідставним, оскільки вона підлягає застосуванню тільки у разі, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації.

Наведене розуміння особливостей застосування перелічених вище норм співпадає з позицією ДПА України, яка оприлюднена в листах від 30.01.2009 р. N 1793/7/16-1517-07, від 01.04.2009 р. N 6810/7/16-1517, від 02.04.2009, № 3842/5/16-1516.

Що ж до норм п.п. 5 ст.1, п.п.7.7.1.-7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97 «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, на які посилається відповідач як на заперечення проти позовних вимог в цій частині, то дані норми є загальними і регулюють правовідносини з подання декларацій з ПДВ у тих випадках, коли від'ємне значення ПДВ було визначене платником податку станом на день подання основної податкової декларації з ПДВ. Ці норми безпосередньо не регулюють і не можуть застосовуватися до правовідносин з подання платником податку уточнюючого розрахунку у разі виявлення ним самостійно помилки в раніше поданій податковій декларації.

Станом на момент подання позивачем уточнюючих розрахунків з ПДВ, дані відносини регулювались спеціальною нормою п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.02.2003 р. N 550-IV), згідно якої податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок».

Матеріалами справи підтверджується, що позивач склав і подав з урахуванням строків давності уточнюючі розрахунки за тими раніше поданими ним деклараціями, в яких він самостійно виявив помилки. Таким чином, позивач діяв правомірно, на підставі спеціальної норми п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000520854.

Також судом встановлено, що Рішенням № 0000530854 зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 3204 810 грн. на підставах, викладених в Акті перевірки.

Із змісту Акту перевірки випливає, що підставами для зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ позивачу стали:

- за податковий період листопад 2008р. в сумі 625 грн., укладення позивачем договору уступки вимоги № 361738 від 21.11.2008р. з ПП «ЮранХолдінг», боржник Фролова Л.В. із заліком однорідних зустрічних вимог від 24.11.2008р. № 4. (арк. Акту перевірки 54);

- за податковий період січень 2009р. в сумі 651674грн., - ПДВ, нарахований на заборгованість бюджету з пільг;

- за податковий період лютий 2009р. у сумі 2506 грн., укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР» і угоди з НВК «Сервіс-5», які відповідач вважає нікчемними (арк. Акту перевірки 74,75);

- за податковий період березень 2009р. у сумі 17 982 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, і договору уступки вимоги № 360216 від 30.03.2009р. ПП «ЮранХолдінг» боржник Куплєвахський В.М. із заліком однорідних зустрічних вимог від 31.03.2009р. № 228(арк. Акту перевірки 52-53, 75);

- за податковий період квітень 2009р. у сумі 1050грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період травень 2009р. у сумі 2863грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період липень 2009р. у сумі 3333 грн., укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період серпень 2009р. у сумі 1333 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період вересень 2009р. у сумі 35708 грн., - укладення позивачем угод з ТОВ «ІТЕР» та СК «Техспецбуд», які відповідач вважає нікчемними, а також укладення позивачем договору уступки вимоги № 090641 від 16.09.2009р. з ПП «ЮранХолдінг» боржник КП «Жилкомсервіс» із заліком однорідних зустрічних вимог від 16.09.2009р. (арк. Акту перевірки 53, 54, 75)від

- за податковий період жовтень 2009р. у сумі 394032 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, а також укладення позивачем: (1) договору уступки вимоги № 090740 від 14.10.2009р. з ПП «Юкон плюс» боржник КП «Жилкомсервіс»із заліком однорідних зустрічних вимог від 14.10.2009р., (2) договору уступки вимоги № 090736 від 13.10.2009р. з ПП «ЮранХолдінг»боржник ДП «Харківський електромеханічний завод» із заліком однорідних зустрічних вимог від 15.10.2009р., (3) договору уступки вимоги № 090779 від 27.10.2009р. з ПП «ЮранХолдінг»боржник Куплєвахський В.М. із заліком однорідних зустрічних вимог від 27.10.2009р. (арк. Акту перевірки 52-53, 53-54, 60, 75);

- за податковий період листопад 2009р. у сумі 14297грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, а також укладення позивачем договору уступки вимоги № 090836 від 10.11.2009р. з ТОВ фірмою «МИР»боржник Величко С.Ю. із заліком однорідних зустрічних вимог від 16.11.2009р. № 5 та 20.11.2009р. (арк. Акту перевірки 53, 55, 75);

- за податковий період грудень 2009р. у сумі 520 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 75);

- за податковий період січень 2010р. у сумі 580518грн. - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, ПДВ, нарахований на заборгованість бюджету з пільг, укладення позивачем договору уступки вимоги № 090027 від 15.01.2010р. з ТОВ фірма «МИІР» боржник Величко С.Ю. із заліком однорідних зустрічних вимог від 23.02.2010р. № 281 (арк. Акту перевірки 53, 58, 59, 75);

- за податковий період лютий 2010р. у сумі 20567 грн. - укладення позивачем угод з ТОВ «ІТЕР»та ТОВ «ІТГ», які відповідач вважає нікчемними, укладення позивачем договору уступки вимоги № 090097 від 22.02.2010р. з ПП «Юкон плюс» боржник КП «Жилкомсервіс» із заліком однорідних зустрічних вимог від 23.02.2010р. (арк. Акту перевірки 53, 55, 75);

- за податковий період березень 2010р. у сумі 592106грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТЕР», яку відповідач вважає нікчемною, укладення позивачем договору уступки вимоги № 090163 від 19.03.2010р. з ПП «Юкон плюс» боржник КП «Жилкомсервіс»із заліком однорідних зустрічних вимог від 19.03.2010р., укладення позивачем договору уступки вимоги № 240266 від 05.03.2010р. ТОВ фірма «МИР» боржник Величко С.Ю. із заліком однорідних зустрічних вимог від 05.03.2010р., укладення позивачем договору уступки вимоги № 240271 від 05.03.2010р. ТОВ фірма «МИР» боржник Величко С.Ю. із заліком однорідних зустрічних вимог від 22.03.2010р., (арк. Акту перевірки 53, 56, 57, 72, 75);

- за податковий період квітень 2010р. у сумі 189311грн. - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТГ», яку відповідач вважає нікчемною, укладення позивачем договору уступки вимоги № 240309 від 20.04.2010р. з ТОВ фірма «МИР» боржник Величко С.Ю. із заліком однорідних зустрічних вимог від 20.04.2010р., (арк. Акту перевірки 53, 57, 72);

- за податковий період травень 2010р. у сумі 174659 грн., - укладення позивачем угоди з ТОВ «ІТГ», яку відповідач вважає нікчемною (арк. Акту перевірки 72);

- за податковий період червень 2010р. у сумі 719 грн. - укладення позивачем договору уступки вимоги № 090425 від 04.06.2010р. з ТОВ фірма «МИР» боржник Величко С.Ю. із заліком однорідних зустрічних вимог від 04.06.2010р., (арк. Акту перевірки 53, 58);

- за податковий період липень 2010р. у сумі 83333 грн. укладення позивачем договору уступки вимоги № 311/I/570575 від 21.07.2010р. з ТОВ СК «Інтерстрой»боржник ТОВ «Новобуд-Комфорт»(арк. Акту перевірки 54, 61);

- за податковий період серпень 2010р. у сумі 437674 грн. - укладення позивачем договору уступки вимоги № 360660/117 від 04.08.2010р. з ПП «Стройагроспектр» боржник ХДАВП (арк. Акту перевірки 54, 61);

Розглядаючи питання щодо правомірності висновків відповідач в частині зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ, нарахованого на заборгованість бюджету з пільг, колегія суддів враховує висновки, викладені вище при аналізі Рішення № 0000480854 щодо визначення позивачу сум грошового зобов'язань за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) з аналогічних підстав.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності висновків відповідач в частині зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ, нарахованого на операції за договорами відступлення права вимоги, виходячи з наступного.

Згідно підпункту 1.10 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", під факторингом слід розуміти операції з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Відповідно до підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації вимог і факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Перелік валютних цінностей надано у статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Ними, серед іншого, визнається валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансових установах на території України.

Колегія суддів зазначає, що якщо об'єктом операцій є об'єкти, відмінні від валютних цінностей, цінних паперів, у тому числі компенсаційних паперів (сертифікатів), інвестиційних сертифікатів, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, житлових чеків, земельних бон та деривативів, такі операції оподатковуються податком на додану вартість. А операції, об'єктом боргу яких є валютні цінності, в тому числі валюта України (гривні) до числа об'єктів оподаткування не включаються, як при переуступці першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору, так і при кожному подальшому (наступному) відступленні одного і того ж зобов'язання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість і необгрунтованість дій відповідача по зменшенню розміру від'ємного значення суми ПДВ в цій частині.

Стосовно питання щодо правомірності висновків відповідач в частині зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ, нарахованого на операції за угодами, що відповідач вважає нікчемними, колегія суддів враховує висновки, викладені вище при аналізі Рішення № 0000510854 щодо визначення позивачу сум грошового зобов'язань за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) з аналогічних підстав.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість і необгрунтованість дій відповідача по зменшенню розміру від'ємного значення суми ПДВ в цій частині. Суд зазначає, що всі господарські операції, проведені позивачем із своїми контрагентами, мають належне і достатнє документальне забезпечення. Факти одержання позивачем товарів та послуг підтверджені наданими до справи і дослідженими в ході судового розгляду первинними документами. Відповідач не довів факт безтоварності цих операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові № 0000520854, № 0000510854, №0000490854, № 0000530854, №0000480854 від 11.04.2011 року.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 року по справі № 2а-12240/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011р. по справі № 2а-12240/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді (підпис) (підпис) Бенедик А.П. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 17.04.2012 р.