Ухвала

від 10.04.2013 по справі 2а-12240/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/30249/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Бідного С.В., Спасиба В.В., Бідного Б.Ю.,

відповідача - Шляхової О.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012

у справі № 2а-12240/11/2070

за позовом комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (далі - Підприємство)

до СДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012, об'єднані позовні вимоги Підприємства задоволені в повному обсязі; скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.04.2011:

№ 0000520854, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за серпень, вересень 2009 року в розмірі 4 095 983 грн.;

№ 0000510854, згідно з яким Підприємству збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 5592 грн. та притягнуто позивача до відповідальності у вигляді 1398 грн. штрафних санкцій;

№ 0000490854 про зобов'язання позивача сплатити податкове зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 193 730 грн. (у тому числі 154 984 грн. за основним платежем та 38 746,14 грн. за штрафними санкціями);

№ 0000530854, за яким Підприємству зменшено суму від'ємного значення ПДВ на 3 204 810 грн.;

№ 0000480854, згідно з яким Підприємству донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 6 224 491,25 грн. (у тому числі 4 979 593 грн. за основним платежем та 1 244 898,25 грн. за штрафними санкціями).

Посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом за наслідками проведення СДПІ планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2010, оформленої актом від 24.03.2011 № 821/23-1/31557119.

Підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 6 224 491,25 грн. (у тому числі 4 979 593 грн. за основним платежем та 1 244 898,25 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 11.04.2011 № 0000480854 стала кваліфікація податковим органом послуг з поставки населенню теплопостачання, оплата яких мала здійснюватись за рахунок субвенцій з державного та місцевого бюджетів, як безоплатно наданих. На обґрунтування цієї правової позиції СДПІ зазначає, що у перевіреному періоді Підприємство фактично не отримало з бюджету кошти на погашення заборгованості по наданим населенню пільгам та житловим субсидіям; оскільки чинним законодавством не передбачено бюджетного фінансування відповідної заборгованості за попередні періоди, то вимоги з оплати спірних послуг фактично позбавлені зустрічного виконання.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані послуги - це послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості.

Таким чином, безоплатно наданими послугами є ті, які взагалі не передбачають їх оплату постачальникові. У розглядуваному випадку оплата спірних послуг з теплопостачання мала здійснюватись за рахунок бюджетних субвенцій, що виключає їх безоплатний характер. При цьому механізм та порядок здійснення цільового бюджетного фінансування погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію не може впливати на оцінку операцій з поставки населенню послуг з теплопостачання для цілей оподаткування.

Правильним є і висновок судів про незаконність застосування до Підприємства штрафних санкцій на підставі пункту 11 розділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України (який набрав чинності з 06.08.2011) під час притягнення позивача до відповідальності за правопорушення, що відбулися у січні 2009 року. Адже зазначена норма Податкового кодексу України не має ретроспективної дії, а відтак не може поширюватися на правовідносини, що існували до введення її в дію.

Отже, суди цілком обґрунтовано зазначили про відсутність підстав для визнання спірних послуг безоплатно наданими з причин неотримання позивачем бюджетного фінансування на компенсацію їх вартості та правомірно скасували зазначене податкове повідомлення-рішення.

В основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 0000510854, згідно з яким Підприємству збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на 5592 грн. та притягнуто позивача до відповідальності у вигляді 1398 грн. штрафних санкцій, було покладено висновок СДПІ про фіктивність господарських операцій з придбання позивачем трубопрокатної продукції у товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна технологічна група» в рамках виконання договорів купівлі-продажу від 26.03.2010 № 1/03-10/270199 та від 05.05.2010 № 2/05-10/270339, внаслідок чого, зокрема, позивачем було безпідставно обліковано зазначену продукцію у складі основних фондів із нарахуванням амортизації на їх вартість. При цьому СДПІ зазначає, що спірний товар було придбано названим контрагентом у товариства з обмеженою відповідальністю «Скап Холдінг», яке було засновано на підставну особу, не мало матеріально-технічної бази та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності, було учасником безтоварних операцій для формування даних податкового обліку з метою отримання безпідставної податкової вигоди.

За наслідками дослідження первинних документів, складенням яких опосередковувалося виконання поставок продукції товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерна технологічна група» в адресу позивача, судами було встановлено реальний характер цих операцій. Адже, як вбачається з установлених судами обставин справи, підтвердженням поставки товару слугують податкові та видаткові накладні, платіжні доручення на оплату цього товару, товарно-транспортні накладні, за якими здійснювалося транспортування продукції від постачальника до покупця (позивача у справі); наведені документи містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст, обсяг та вартість спірних операцій; наявність у цих документах недостовірних даних податковим органом не доведена. Придбані труби були використані позивачем під час виконання ремонтних робіт.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, правовідносини безпосереднього постачальника позивача з іншими особами (у яких позивач не брав участі) не можуть впливати на юридичну оцінку спірних операцій.

Отже, слід погодитися з висновком судів про правомірність нарахування позивачем амортизації на придбані у товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерна технологічна група» основні фонди на підставі підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якої амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, та у порядку, визначеному пунктом 8.3 цієї ж статті Закону.

Податкове зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 193 730 грн. (у тому числі 154 984 грн. за основним платежем та 38 746,14 грн. за штрафними санкціями) було визначено позивачеві з мотивів відсутності у нього дозволу на розміщення відходів та затверджених в установленому порядку лімітів на розміщення відходів, у зв'язку з чим, за висновком СДПІ, при обчисленні цього збору Підприємству необхідно застосовувати коригуючий коефіцієнт 3.

Втім такий висновок податкового органу було спростовано судами посиланням на наявність у позивача дозволів на тимчасове розміщення відходів у 2008, 2009 та 2010 роках.

Згідно з пунктом 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінеті Міністрів України від 01.03.1999 № 303, суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.

У таблиці 2.5 додатку до цього Порядку визначено коефіцієнт, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів. Так, у разі розміщення відходів у спеціально створених місцях складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних об'єктів від забруднення застосовується коефіцієнт 1, а у разі розміщення на звалищах, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів, - коефіцієнт 3.

У розгляді цієї справи податковим органом не доведено розміщення Підприємством відходів на звалищах; як зазначили суди, наявні у справі довідки про наявність спеціально відведених місць свідчать на користь висновку про наявність у позивача спеціально створених місць для цілей тимчасового розміщення відходів до їх вивезення з метою утилізації або подальшого розміщення.

З огляду на установлені судами обставини справи Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування коефіцієнта 3 при обчисленні суми збору за забруднення навколишнього природного середовища, що підлягав сплаті Підприємством у перевіреному періоді.

Висновок податкового органу про завищення позивачем бюджетного відшкодування ПДВ за серпень, вересень 2009 року на загальну суму 4 095 983 грн., покладений в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 0000520854, ґрунтується на тому, що при поданні уточнюючих розрахунків до декларації з ПДВ за названі звітні періоди у зв'язку із самостійним виявленням помилок, згідно з якими Підприємством було задекларовано від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, позивачем не було подано до податкової звітності з ПДВ за липень, серпень та вересень 2009 року додаток № 2 до податкової декларації «Довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному періоді, та підляже включенню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду» та додаток № 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування».

Надаючи правову оцінку цьому епізоду, суди зазначили, що відповідні додатки подаються разом з основною податковою декларацією, тоді як в основних деклараціях за серпень, вересень 2009 року Підприємством не декларувалося від'ємне значення з ПДВ взагалі. Виявивши у податковому обліку незадекларовану суму від'ємного значення з названого податку, позивач на підставі пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» виправив помилки показників раніше поданих декларацій шляхом подання уточнюючих розрахунків.

Відповідно до підпункту 4.4.1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 (який діяв на час подання позивачем спірних уточнюючих розрахунків) у разі виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку чи декларації, до якої включені уточнені показники, повинні бути подані відповідні додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників.

Таким чином, позивач повинен був подати необхідні додатки до спірних уточнюючих розрахунків, згідно з яким Підприємством було задекларовано від'ємне значення ПДВ.

У той же час, саме по собі неподання обов'язкових додатків до декларації (розрахунку) має кваліфікуватися як заповнення податкової звітності з порушенням законодавчо встановлених вимог, що має наслідком невизнання податковим органом відповідних документів податковою звітністю. Однак саме по собі неподання додатків до декларації не може бути підставою для висновку про неправильність задекларованих платником показників, зокрема, про завищення ним суми від'ємного значення ПДВ.

Оскільки у даному разі податковим органом не наведено обставин, які б свідчили про неправильність обчислення або про неправомірність декларування Підприємством сум від'ємного значення ПДВ в поданих ним уточнюючих розрахунках за серпень, вересень 2009 року, то слід погодитися з наданою судами юридичною оцінкою обставин справи про відсутність у податкового органу підстав для невизнання права Підприємства на бюджетне відшкодування в оспорюваній сумі.

Оцінюючи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення від 11.04.2011 № 0000530854, за яким Підприємству зменшено суму від'ємного значення ПДВ на 3 204 810 грн., Вищий адміністративний суд України виходить з такого.

На обґрунтування законності цього акта індивідуальної дії СДПІ зазначає про заниження позивачем податкових зобов'язань на 1 253 601 грн. внаслідок невключення до об'єкта оподаткування ПДВ факторингових операцій, за якими Підприємство уступило третім особам право вимоги з погашення заборгованості за надані послуги.

Відповідно до пункту 1.10 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» факторинг - це операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

В силу вимог підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Види валютних цінностей визначені у частині першій статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»; за змістом цієї норми валюта України (у вигляді банкнот чи коштів на рахунку) є валютною цінністю.

Оскільки за спірними факторинговими операціями позивачем фактично було передано грошовий борг, то слід погодитися з висновком судів про поширення на зазначені операції податкової пільги, передбаченої підпунктом 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, СДПІ не було визнано право позивача на включення до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості товарів, послуг, придбаних позивачем в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Ітер», з товариством з обмеженою відповідальністю «СК «Техспецбуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-5», товариством з обмеженою відповідальністю «Інженерна технологічна група». За посиланням податкового органу, зазначені контрагенти мали ознаки фіктивності, були задекларовані на підставних осіб, не мали в наявності основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень для виконання спірних операцій, не декларували відповідні суми ПДВ у складі податкових зобов'язань; фактично спірні операції були опосередковані оформленням документообігу, який не супроводжувався дійсним рухом активів, а був створений виключно для штучного отримання податкових переваг.

Надаючи юридичну оцінку зазначеним господарським операціям, суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи первинних документів, зазначили про документальну підтвердженість реальності виконання цих операцій, у зв'язку з чим окремі порушення чинного законодавства з боку названих постачальників не можуть тягнути негативні наслідки для позивача як для третьої особи.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано задовольнили позовні вимоги Підприємства, скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому розумінні вищенаведених законодавчих норм та спрямовані на переоцінку висновків судів, підтверджених відповідними доказами. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції СДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 у справі № 2а-12240/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько