Ухвала

від 11.04.2012 по справі 2а-4636/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2012 р. Справа № 151209/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Гуляка В.В., Судової-Хомюк Н.М.,

при секретарі судового засідання Шаблій Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо 55» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В :

товариство з обмеженою відповідальністю «Сільпо 55» (в даний час товариство з обмеженою відповідальністю «ФГ2011») звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.10.2010 р. №0000351601/0/18783/15-2/896 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій 721300 грн.; та від 08.12.2010 р. №0000351601/1/23779/15-2/1152 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій в сумі 721300 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.10.2010 р. №0000351601/0/18783/15-2/896 та від 08.12.2010 р. №0000351601/1/23779/15-2/1152.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що судом неповно з'ясовано обставини справи, а постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що податковим органом направлено позивачу лист від 17.09.2010 року №179078/15-2/853 «Про надання пояснень» щодо надання підтверджуючих документів з фактичного здіснення господарських операцій по взаєморозрахунках з ТзОВ «Компанія Альянс Продторг». Позивачем не надано товарно-транспортні, залізничні або інші накладні на транспортування товару, шляхові листи, сертифікати на товар від постачальника, довіреності, документи на відрядження посадових осіб, що свідчить про відсутність факту передачі товару.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Апелянт вважає, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Сільпо 55» та ТзОВ «Компанія Альянс Продторг» договір є нікчемним, оскільки відсутнє фактичне здійснення господарських операцій, а відтак відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для ведення податкового обліку навіть за наявності відповідних реквізитів таких документів.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні сум не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже наявність лише отриманої податкової накладеної без фактичного здійснення господарської операції(оприбуткування товару, чи його оплата) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Щодо легітимності оформлення ТТН, то апелянт зазначає, що це основний документ на вантаж, що повинен оформлятися при здісненні вантажних автоперевезень. Одночасно з цим ТТН виступає первинним документом бухгалтерського обліку. Товарно-транспортні накладні необхідно оформляти навіть при перевезеннях вантажів для власних потреб, (тобто своїм транспортом, а не за договором з транспортною організацією). ТТН - це однин з документів, які повинні бути завжди у водія при перевезення вантажу.

На даний час форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», який носить рекомендаційний характер. ТТН, яка виписується при перевезеннях на договірних умовах, повинна відповідати п.11.5-11.10 Правил, згідно яких ТТН виписує замовник (вантажовідправник) в кількості не менше чотирьох екземплярів і кожен з яких засвідчується підписом, а при необхідності печаткою вантажовідправника. Після прийняття вантажу всі екземпляри ТТН підписує водій(експедитор). Перший екземпляр накладної залишається у вантажовідправника, другий передається вантажоодержувачу, третій та четвертий передається перевізнику.

Якщо ТТН оформлена невірно, вона не може вважатися належним первинним документом бухгалтерського обліку та документальною основою податкового обліку. Отже для надання первин прим доку ментам юридичної сили та доказовості, вони повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Понесені витрати на придбання ТМЦ повинні оформлятися відповідними документами, які би підтверджували фактичне отримання матеріальних цінностей.

При цьому апелянт зазначає, що право власності у набувача майна за договором виникає відповідно до ст. 334 ЦК України з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Відповідно до ч.1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару В окремих. Випадках до передання майна прирівнюється передача коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Товарно-розпорядчим документом за законодавством України є лише: коносамент, подвійне та просте складські свідоцтва.

Видаткова накладна до товарно-розпорядчих документів не належить.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а отже зобов'язання припиняється виконання, а не підписанням накладних. Накладні та акти прийому передачі лише підтверджують факт передачі і в ніякому разі не є діями, які спрямовані на зміну правовідносин. Видаткова накладна не є право чином.

З огляду на викладене просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Львові, яка у відповідності до наказу ДПА України №730 від 23.09.2010 р. «Про реорганізацію ДПІ м. Львові» реорганізована шляхом перетворення у спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Львові проведено невиїзну перевірку позивача, про що складено акт від 17.09.2010 р. №27/15-2/33359114 «Про результати документальної невиїзної(камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість згідно якого встановлено порушення п.п. 7.2.1.. 7.2.3. Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки операції з ТзОВ «Компанія Альянс Продторг» фактично не відбулись, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. У зв'язку з цим збільшується сума податку, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету за квітень 2010 р. на 1442600 грн. На підставі вказаного вище акту винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДШ у м. Львові від 01.10.2010 р. №0000351601/0/18783/15-2/896 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій 721300 грн.; та від 08.12.2010 р. №0000351601/1/23779/15-2/1152 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій в сумі 721300 грн. Зазначені рішення позивач оскаржував до вищестоящих податкових органів, однак, останні були залишені без змін.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що 29.09.2010 р. між позивачем (покупець) від імені якого діяв торговець цінними паперами ТзОВ фірма «Промінко» та ВАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Рітейл Капітал» (продавець) укладений договір №Б-451-450/2010 купівлі-продажу цінних паперів, за яким позивач придбав прості векселі ордерні у документарній формі випуску за 15255600 грн., які підлягали сплаті протягом 200 календарних днів з дати підписання договору. Договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт з повіреним, звітом повіреного про виконання договору доручення, актом приймання-передачі векселів від 29.09.2010 р. Сторони не заперечували набуття позивачем права власності на вказані векселі. 29.03.2010 р. між позивачем(покупець) та ТзОВ «Компанія Альянс Продторг»(постачальник) укладений договір купівлі-продажу №29/03, за яким постачальник зобов'язався передати у власність позивачу продукцію, яку позивач зобов'язаний прийняти і оплатити (п. 1.1.). Загальна орієнтовна ціна договору - 12 млн. грн. (п. 3.2. договору). Розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, або шляхом видачі простого векселя (п. 3.3.). Строк оплати продукції становить 90 днів з дня поставки (п. 3.4.). Розхідними та податковими накладними підтверджується факт поставки позивачу товару за вказаним договором. Розрахунок був проведений шляхом передачі зазначених вище і належних позивачу векселів на підставі акту приймання-передачі векселів від 12.04.2010 р.

Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно врахував, що згідно із ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі(передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно із ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Порушення однією із сторін правочину вимог законодавства щодо подання звітності не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку.

Відповідачем не заперечувалась та обставина, що ТзОВ «Компанія Альянс «Продторг» задекларувало податкові зобов'язання по вказаному правочину з позивачем у встановленому порядку за відповідний період.

Крім того суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, відповідно п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа(форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Долучені до матеріалів справи документи, які підтверджують фактичне виконання господарських зобов'язань встановленим вимогам відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правильно вказав, що згідно п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на дату існування спірних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, згідно пп. 7.2.1., п. 7.2 ст. 7 вказаного вище Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити. Податкові накладні виписані контрагентом позивача відповідають зазначеним вимогам законодавства. Крім того згідно п.п. 7.4.1. зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з - придбанням або виготовленням товарів(у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п.п. 7.4.4. цього ж Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи(послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

З огляду на це суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позивач підставно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаєморозрахунках з контрагентами, і позивач не несе відповідальності за правильність ведення бухгалтерського обліку контрагентами та повноту сплати ними податків.

Крім того судом вірно враховано, що згідно п. 1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Згідно із п. 5.1. цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З огляду на це суд правильно вважав, що позивач підставно включив понесені ним по оспорюваній операції витрати до складу валових витрат, а посилання відповідача на нікчемність згаданого вище договору від 29.03.2010 р. не доведена у встановленому порядку належними доказами і є лише припущенням відповідача.

Оскільки відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках, згідно із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, при цьому при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно а підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди(у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, то суд першої інстанції підставно вважав, що для виникнення права на бюджетне відшкодування необхідними є: 1) наявність у платника від'ємного значення суми податку; 2) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Крім того згідно п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не встановлює зв'язок між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість, тому для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів, а вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який згідно цього закону поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність)настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за несплату податку контрагентом.

Суд першої інстанції правильно врахував, задовольняючи позовні вимоги, що відповідно до пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Отже податкові накладні є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Тому, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що позивач, одержавши у встановленому порядку податкову накладну, відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту, а ч.2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного вище Закону встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними, при цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

З огляду на вище наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові - залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2011 року у справі № 2а-4636/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.В. Гуляк

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлений 16.04.2012 року