Постанова

від 02.11.2011 по справі 2а-4636/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2011 р. № 2а-4636/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Костіва М.В.,

при секретарі Билень Н.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ѳльпо 55В» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Львові, від 01.10.2010 р. №0000351601/0/18783/15-2/896 та від 08.12.2010 р. №0000351601/1/23779/15-2/1152,

встановив:

Адміністративний позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «ѳльпо 55В» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Львові від 01.10.2010 р. №0000351601/0/18783/15-2/896 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій 721300 грн.; та від 08.12.2010 р. №0000351601/1/23779/15-2/1152 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій в сумі 721300 грн.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2011 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 02.06.2011 р. Розгляд справи відкладався з підстав, передбачених ст. 150 КАС України.

В судових засіданнях представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що відповідач безпідставно виніс оскаржувані рішення, помилково вважаючи нечинними договори, укладені з ТзОВ В«ОСОБА_3 ПродторгВ» . Посилається на фактичне виконання умов договору з ТзОВ В«ОСОБА_3 ПродторгВ» , сплату податку на додану вартість в ціні робіт, декларування вказаною організацією наслідків господарської операції з позивачем, її статус платника ПДВ згідно із свідоцтвом №100253376 від 06.11.2009 р. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених в акті та запереченні на адміністративний позов. Вказує на те, що укладений між ТзОВ «Сільпо-55»та ТзОВ В«ОСОБА_3 ПродторгВ» договір є нікчемним, оскільки відсутнє фактичне здійснення господарської операції. У позивача відсутні документи, що підтверджують факт отримання та перевезення, ТТН та реєстр ТТН, що є порушенням правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. Просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У відповідності до наказу ДПА України №730 від 23.09.2010 р. В«Про реорганізацію ДПІ у м. ЛьвовіВ» вирішено реорганізувати ДПІ у м. Львові шляхом перетворення у спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Львові. Реорганізація була проведена, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи А01№719448.

Правопопередником відповідача було проведено невиїзну перевірку позивача, що підтверджується актом від 17.09.2010 р. №27/15-2/33359114 В«Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартістьВ» . Перевіркою встановлено порушення п. п. 7.2.1.. 7.2.3. Закону України В«Про податок на додану вартістьВ» , оскільки операції з ТзОВ В«ОСОБА_3 ПродторгВ» фактично не відбулись, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними. У зв'язку з цим збільшується сума податку, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету за квітень 2010 р. на 1442600 грн.

На підставі вказаного акту були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 01.10.2010 р. №0000351601/0/18783/15-2/896 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій 721300 грн.; та від 08.12.2010 р. №0000351601/1/23779/15-2/1152 на суму податку на додану вартість 1442600 грн. та штрафних санкцій в сумі 721300 грн. Зазначені рішення позивач оскаржував до вищестоящих податкових органів. Однак, вони були залишені без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.09.2010 р. між позивачем (покупець) від імені якого діяв торговець цінними паперами ТзОВ фірма В«ПромінкоВ» та ВАТ В«Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «гтейл КапіталВ» (продавець) був укладений договір №Б-451-450/2010 купівлі-продажу цінних паперів, за яким позивач придбав прості векселі ордерні у документарній формі випуску за 15255600 грн., які підлягали сплаті протягом 200 календарних днів з дати підписання договору. Договір фактично виконувався сторонами, що підтверджується актом прийому-передачі виконаних робіт з повіреним, звітом повіреного про виконання договору доручення, актом приймання-передачі векселів від 29.09.2010 р. Сторони не заперечували набуття позивачем права власності на вказані векселі.

29.03.2010 р. між позивачем (покупець) та ТзОВ В«ОСОБА_3 ПродторгВ» (постачальник) був укладений договір купівлі-продажу №29/03, за яким постачальник зобов'язався передати у власність позивачу продукцію, яку позивач зобов'язаний прийняти і оплатити (п. 1.1.). Загальна орієнтовна ціна договору - 12 млн. грн. (п. 3.2. договору). Розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, або шляхом видачі простого векселя (п. 3.3.). Строк оплати продукції становить 90 днів з дня поставки (п. 3.4.).

Розхідними та податковими накладними підтверджується факт поставки позивачу товару за вказаним договором. Розрахунок був проведений шляхом передачі зазначених вище і належних позивачу векселів на підставі акту приймання-передачі векселів від 12.04.2010 р.

Згідно із ст. 4 Закону України В«Про обіг векселів в УкраїніВ» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Посилання відповідача на нікчемність вказаного договору від 29.03.2010 р. не доведена суду у встановленому порядку належними доказами і такі обставини з матеріалів справи не вбачаються. Припущення відповідача ґрунтуються лише на податкових наслідках здійсненої господарської операції.

Згідно із ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Порушення однією із сторін правочину вимог законодавства щодо подання звітності не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку. При цьому, з матеріалів справи вбачається та відповідачем не заперечується та обставина, що ТзОВ В«ОСОБА_3 ПродторгВ» задекларувало податкові зобов'язання по вказаному правочину з позивачем у встановленому порядку за відповідний період.

Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Долучені до матеріалів справи документи, які підтверджують фактичне виконання господарських зобов'язань встановленим вимогам відповідають.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, чинній на дату існування спірних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Згідно із пп. 7.2.1., п. 7.2 ст. 7 вказаного закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити. З матеріалів справи вбачається відповідність податкових накладних зазначеним вимогам.

Згідно п.п. 7.4.1. вказаного закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з :придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 7.4.4. закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Враховуюче вищевикладене,позивач підставно відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаєморозрахунках з контрагентами. Позивач не несе відповідальності за правильність ведення бухгалтерського обліку контрагентами та повноту сплати ними податків.

Згідно із п. 1.32. Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» , господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно із п. 5.1. Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. З урахуванням наведеного, позивач підставно включив понесені ним по оспорюваній операції витрати до складу валових витрат.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведеного вбачається, що для виникнення права на бюджетне відшкодування необхідними є: 1) наявність у платника від'ємного значення суми податку; 2) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Так, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який визначає дату виникнення прав платника податку на податковий кредит не встановлює зв'язку між моментом виникнення права на податковий кредит та моментом оплати в бюджет податку на додану вартість. Отже, для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету від постачальника, чи його контрагентів. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який згідно цього закону поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за стверджувану несплату податку контрагентом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином податкові накладні є документами, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість в ціні товару, та дають йому право на включення відповідних сум до податкового кредиту, а також на отримання бюджетного відшкодування у порядку, передбаченому п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Отже, позивач, одержавши у встановленому порядку податкову накладну, відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Частина друга пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, у відповідача у даному випадку, відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних рішень, оскільки чинне на дату їх винесення законодавство не встановлює підстав для таких дій.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 6-12, 69 -71, 86, 137, 158, 159-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 01.10.2010 р. №0000351601/0/18783/15-2/896 та від 08.12.2010 р. №0000351601/1/23779/15-2/1152.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ѳльпо 55В» (79040, м. Львів, вул. Городоцька 367; ЄДРПОУ 33359114) 3,40 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 07.11.2011 року.

Суддя Костів М.В.

З оригіналом згідно

Суддя Костів М.В.