Постанова

від 08.05.2012 по справі 5006/37/41/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.05.2012 р. справа №5006/37/41/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Бойко І.А., Марченко О.А.

за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 довіреність від відповідача:ОСОБА_5 довіреність, ОСОБА_6 довіреність розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Володимир і К», с. Гришине на рішення господарського судуДонецької області від 20.03.2012 року по справі№ 5006/37/41/2012 (суддя: Д.О.Попков) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м. Київ до Фермерського господарства «Володимир і К», с. Гришине простягнення 99'607,22 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг», м. Київ (далі -«Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Фермерського господарства «Володимир і К», с. Гришине (далі -«Відповідач») штрафів у розмірі 99'607,22 грн.. за порушення умов договору фінансового лізингу № 080915-194/ФЛ-Ю-С

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.03.2012 року у справі № 5006/37/41/2012 позов був задоволений у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд з посиланням на норми ст.. 614 Цивільного кодексу України та ст.. 219 Господарського кодексу України, виходив з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази належного виконання відповідачем зобов'язань або докази відсутності вини у їх невиконанні та - того, що порушенню відповідних умов договору з боку відповідача сприяли дії або бездіяльність позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а також не в повній мірі дослідженні матеріали та докази по справі та невірно зроблені висновки. Наполягає на тому, що позивачем пропущений строк на звернення з позовною вимогою до суду про стягнення штрафів, відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, строк якої встановлений в один рік, а нарахування штрафів, відповідно до ст.. 232 Господарського кодексу України, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач надав відзив, у якій звернувся до суду з проханням у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Скаржник підтвердив доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, відтак -законним та обґрунтованим; а апеляційну скаргу -такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 15.08.2008р. між сторонами був укладений договір фінансового лізингу № 080915-194/ФЛ-Ю-С (далі -«Договір лізингу»), згідно умов п.п. 1.1. та 2.1 якого Лізингодавець надає в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу культиватор комбінований універсальний Тор Down TD-600 для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача, на 37 місяців з моменту підписання акту приймання-передачі.

Пунктом 3.2. договору встановлена загальна вартість предмету лізингу на момент укладання договору, яка складає 7'111'480,24 грн. разом із 20% ПДВ.

Як зазначено у 7 розділу Договору лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний самостійно та за власний рахунок здійснити страхування майна з 17.08.2008р. по 30.10.2011р., на суму не менш ніж загальна вартість майна на момент укладання договору, визначеній у п.3.2.

Пунктом 8.2.1. договору, зобов'язано Лізингоодержувача щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі, встановленій сторонами у додатку № 3 (а.с.15 на звороті).

Також, сторонами передбачена відповідальність у вигляді сплати штрафу: (п.11.2.3. Договору лізингу) у розмірі 1 % від загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок порушення - за використання майна не за призначенням, невиконання обов'язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п.8.2 Договору лізингу, порушення умов п.14.7, 18.3 цього договору; у п.11.2.5. передбачено сплата штрафу у розмірі 10 % загальної вартості на момент укладання договору за порушення процедури вилучення майна, порушення положень статті 7, пунктів 5.3., 5.5. Договору лізингу.

У відповідності до умов пункту 4.3 Договору лізингу, 18.09.2008р. майно було передано Лізингоодержувачу, у зв'язку із чим між сторонами було підписано акт приймання-передачі.

В обґрунтування вимог позову Позивач послався на факт невиконання Відповідачем умов розділу 7 зазначеного договору і ненадання ним інформації про стан та місцезнаходження майна у період за 4 квартали 2011р.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу («ЦК») України, зобов'язанням -є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Донецький апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договорами фінансового лізингу.

Приписи статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлюють, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Колегія апеляційного суду вважає, що господарським судом Донецької області обґрунтовано задоволені вимоги про стягнення штрафів за не виконання умов договору.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 статті 549 ЦК України визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ч.1 ст.546, ч.1 ст.547 ЦК України випливає, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.

Згідно з ч.1 ст. 548 цього Кодексу виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Норми діючого законодавства поділяють неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Враховуючи порядок оформлення правовідносини, що склалися між сторонами, погоджений розмір штрафу за невиконання зобов'язань у договорі, заявлені позивачем вимоги, з урахуванням визначеної вартості предмету лізингу -є обґрунтованими.

Заперечення скаржника стосовно пропущення позивачем строку позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами, то колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (скорочена спеціальна позовна давність).

Відповідно до п. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із п. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, якщо особа у спорі не звернулася з заявою про застосування позовної давності до винесення судом рішення, позовна давність судом не застосовується.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач із вимогою про застосування позовної давності до місцевого суду під час розгляду справи не звертався.

Інші заперечення відповідача не знайшли підтвердження при перевірці апеляційним судом оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Володимир і К», с. Гришине - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012 року по справі № 5006/37/41/2012 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.А. Бойко О.А. Марченко

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСДО; 1 - ДАГС