Постанова

від 05.04.2012 по справі 2а/1270/1598/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2012 року Справа № 2а/1270/1598/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі Горобець В.О.,

в присутності сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреність б/н від 02.04.2012;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №881 від 12.03.12.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бизон» до Державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

20 лютого 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бизон» до Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання протиправними дії в частині винесення податкового повідомлення-рішення та скасування його.

Назву відповідача з Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області змінено на Державну податкову інспекцію у Станично-Луганському районі Луганської області Державної податкової служби згідно виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.106).

05 квітня 2012 року у судовому засіданні представник позивача надав уточнений адміністративний позов в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ в Станично-Луганському районі від 09 лютого 2012 року №0000082301 форми «Р», яким ТОВ «Автоцентр Бизон» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 62500 грн. 00 грн., у тому числі: за основним платежем 50000 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 12500 грн. 00 коп.

В судовому засіданні в обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що відповідно до наказу ДПІ у Станично-Луганському районі від 05.12.2011 року №268 та постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області від 30.11.2011 року проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.10.2011 року, за наслідками якої складений акт №36/23/34489796 від 13.12.2011 року, та стосовно господарської операції з взаєморозрахунків по договору від 28.09.2010 року №75 з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за виконані роботи по ремонту орендованої будівлі за адресою: вул. Краснодонська, 2 «б» у м. Луганську, вказано про порушення: пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4., пп.7.5.1 п.7.5 ст.7, що призвело до порушення пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість від 03.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого за період з 01.12.2010 року по 31.10.2011 року завищено податковий кредит у сумі 50000,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року в сумі 50000,00 грн., а також ст.203, п.1ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.ст.626, 629, 655, 656, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними.

09 лютого 2012 року відповідачем з порушенням приписів п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення №0000082301, яким необґрунтовано визначено зобов'язання по податку на додану вартість, що призвело до порушення прав та інтересів позивача.

У судове засідання прибув представник відповідача, який проти адміністративного позову заперечував, та просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що при відпрацюванні системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що позивач має розбіжності з податкового кредиту - завищення у розмірі 50000,00 грн. з контрагентом ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» код ЄДРПОУ 35554567, зареєстрованим 16.11.2017 року виконавчим комітетом Луганської міської ради, знаходиться на обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську в 19.11.2007 року за №1584, юридична адреса: м. Луганськ, вул. 50 років утворення СРСР, 24. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» формувало податковий кредит у періоді з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року від постачальників, по яким угоди визнано нікчемними, та за висновками актів перевірок встановлені порушення ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - суб'єкт господарювання юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бизон» (далі - ТОВ «Автоцентр Бизон»), зареєстровано 11.09.2006 року Станично-Луганської районною державною адміністрацією Луганської області за адресою: 93600, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вулиця Барабашова, будинок 38, взято на облік платником податків Державною податковою інспекцією в Станично-Луганському районі, код ЄДРПОУ 34489796.

В період з 06.12.2011 року по 12.12.2011 року спеціалістами ДПІ у Станично-Луганському районі відповідно наказу начальника ДПІ та постанови старшого слідчого ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області старшого лейтенанта податкової міліції Шершенькова Д.М. була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Автоцентр Бизон» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 31.10.2011 року та складено акт №36/23/34489796 від 13.12.2011 року.

Згідно висновків акту №36/23/34489796 від 13.12.2011 року встановлено порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4., пп.7.5.1 п.7.5 ст.7, що призвело до порушення пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість від 03.04.1997 року №168/97-ВР, в результаті чого за період з 01.12.2010 року по 31.10.2011 року завищено податковий кредит у сумі 50000,00 грн., у тому числі за грудень 2010 року в сумі 50000,00 грн., а також ст.203, п.1ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.ст.626, 629, 655, 656, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними.

09 лютого 2012 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000082301, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 50000 грн. за основним платежем та 12500 грн. за штрафними санкціями.

В обґрунтування такого висновку в акті зазначено, що при відпрацюванні системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ТОВ «Автоцентр Бизон» має розбіжності з податкового кредиту (завищення ПК у розмірі 50000,00 грн.) з контрагентом-постачальником ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» код ЄДРПОУ 35554567, зареєстрованим 16.11.2017 року виконавчим комітетом Луганської міської ради, знаходиться на обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську в 19.11.2007 року за №1584, юридична адреса: м. Луганськ, вул. 50 років утворення СРСР, 24. Перевіркою встановлено, що ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж». Згідно АІС «Реєстр платників податків» статутний фонд відповідно до установчих документів складає 46000 грн. Засновником є ОСОБА_5. Взято на облік в Ленінській МДПІ у м. Луганську 19.11.2007 року за номером 1584, юридична адреса: 91035, м. Луганськ, 50 років утворення СРСР, будинок 24. Стан платника - прийнято рішення про припинення (розкрито ліквідаційну процедуру). Основний вид діяльності - будівництво магістральних трубопроводів, ліній зв'язку та енергопостачання.

Суд установив, що між ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» в особі директора ОСОБА_5, діючого на підставі статуту (Підрядник), та ТОВ «Автоцентр Бизон» в особі директора ОСОБА_6 діючого на підставі статуту, (Замовник), укладений договір виконання робіт від 28.09.2010 року №75, згідно якого Підрядник за замовленням Замовника зобов'язався виконати роботи по ремонту орендованого будинку, розташованого за адресою: вул. Краснодонська, 2 «б» у місті Луганську, згідно кошторисній документації, а Замовник зобов'язався прийняти і оплатити виконані роботи згідно виставленого рахунку і підписаних актів виконаних робіт за формою КБ-3.

Згідно п.2.1 сума Договору з робіт по ремонту визначається в динамічній договірній ціні (додаток №1), який є невід'ємною частиною договору і складає 300000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% 50000,00 грн. Договірна ціна може бути змінена за ініціативою Підрядника за узгодженням із Замовником.

Згідно п.2.2 Договору загально проведені, адміністративні витрати, прибуток, рівень заробітної плати Підрядника приймаються відповідно до ДБН Д.1-1-2000 з подальшими змінами і доповненнями, затвердженими наказами Держбуду України на момент підписання сторонами актів виконаних робіт.

На ремонт будівлі ТОВ «Автоцентр Бизон» складено: зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва в поточних цінах станом на 01.10.2010 року на загальну суму 300000,65 грн., у тому числі ПДВ 50000,11 грн.; локальний кошторис №2-1-1 в поточних цінах за станом на 01.10.2010 року; Розрахунок загальновиробничих витрат до локального кошторису №2-1-1 на ремонт будівлі, дефектний акт на ремонт будівлі (а.с.52-65), Довідку про вартість виконаних будівельних робіт/витрат за грудень 2010 року на загальну суму 300000,65 грн. у тому числі ПДВ 50000,11 грн., Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року (а.с.69-81).

На виконані роботи Підрядником виписана податкова накладна від 27.12.2010 року №30325 на виконання робіт згідно СМР за грудень 2010 року на загальну суму 300000,00 грн., у тому числі ПДВ 50000,00 грн. (а.с.48).

Розрахунки між підприємствами здійснені у безготівковій формі платіжними дорученнями №47 від 08.02.2011 року на суму 80000,00 грн., №48 від 09.02.2011 року на суму 130000,00 грн., №73 від 17.02.2011 року на суму 90000,00 грн. (а.с. 66-68).

Суд установив, що відповідачем у акті перевірки №36/23/34489796 від 13.12.2011 року враховано, що по контрагенту ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» Ленінською МДПІ в м. Луганську проведена позапланова невиїзна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року та складено акт №803/23-35554567 від 11.11.2011 року, згідно висновків якого встановлено порушення пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, в результаті чого за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року завищено податкові зобов'язання, та порушення пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, в результаті чого за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року завищено податковий кредит (а.с.121-131).

Такий висновок згідно змісту акту обґрунтовується лише незнаходженням ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за юридичною адресою.

Разом з цим, з огляду на встановлені у судовому засіданні обставини та наявні у справі докази суд погоджується з позивачем, що висновки акту відповідача №36/23/34489796 від 13.12.2011 року, на підставі якого прийняте спірне податкове повідомлення-рішення, не відповідає приписам норм діючого законодавства України та фактичним обставинам справи.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обов'язок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або врахування сум ПДВ до податкового кредиту звітного податкового періоду, в періоді грудня 2010 року визначався Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/98-ВР, а в періодах з 01.01.2011 року по кінець перевірки визначені Податковим кодексом України, введеним в дію з 01.01.2011 року Законом України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Відповідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно пп.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.3.1. п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п. 7.5.1. п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно пункту 198.1. ст.186 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно пункту 198.2. ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно пункту 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно абзацу першому пункту 198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно п. 201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно п.201.6. ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно п.201.8. ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, як Закону України «Про податок на додану вартість» так і Податковий кодекс України встановлює лише єдиний випадок, коли не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг. Це суми не підтверджені податковими накладними чи митними накладними, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 ПКУ.

Відповідач не надав суду доказів, що підрядник позивача ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» на час вчинення правочину, на виконання якого позивачу була видана податкова накладна, мав обмежену правоздатність чи дієздатність рішенням будь-якого суду чи компетентим на це органом, або цей контрагент зареєстрований з порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно наданих суду письмових доказів суд установив, що ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» має ліцензію Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, видану Інспекцією державного архітектурного-будівельного контролю у Луганській області зі строком дії з 30.07.2010 року по 04.04.2012 року.

Також суд установив, що позивач укладаючи договір №75 від 28.09.2010 року з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (а.с.49-51) з метою уникнути негативних наслідків при здійсненні цієї фінансово-господарської операції додержувався вимог ст. 208 ЦК України, згідно з якими в письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами, належним чином у письмовій формі уклав договір виконання робіт, який досліджений спеціалістами відповідача разом з іншими бухгалтерськими та податковими документами при проведенні призначеної перевірки.

За таких підстав, можливі порушення чинного законодавства, які з точки зору відповідача могли бути допущені засновниками та власниками господарюючих суб'єктів, що є контрагентами підрядника позивача у справі, не можуть бути підставою юридичної відповідальності позивача, оскільки чинне законодавство України не передбачає настання відповідальності особи за дефекти і порушення законодавства, допущені господарюючими суб'єктами другого, третього та інших ланцюгів у ланцюгу постачання товару, робіт.

Суд установив, що суми податку на додану вартість, що на підставі податкової накладної, виданої підрядником ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» включені позивачем до декларацій з податку на додану вартість за грудень 2010 року з додатками, підтверджені податковою накладною, порушень щодо її оформлення відповідачем при перевірці не встановлено, що підтверджується змістом акту №36/23/34489796 від 13.12.2011 року.

Отже, обґрунтованим є висновок суду, що позивач правомірно відніс відповідну суму податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) в зв'язку з придбанням робіт за договором №75 від 28.09.2010 року до податкового кредиту у податковому періоді грудня 2010 року, що перевірявся.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідач не надав суду доказів, що аналізуючи під час перевірки умови укладеного позивачем договору з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», дійшов обґрунтованого висновку, що його зміст не становлять визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обов'язковими для такого договору, і ці умови суперечать актам цивільного законодавства.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України визначено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Зі змісту ж акту перевірки та заперечень до адміністративного позову відповідача, та наявних у справі доказів суд установив, що Відповідач безпідставно поставив під сумнів укладений позивачем договір з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» і неправомірно зробив висновок щодо його нікчемності (недійсності), оскільки під час документальної перевірки відповідачем було досліджено всі надані позивачем документи, що підтверджують взаємовідносини між позивачем і його підрядником з приводу ремонту будівлі, а саме: зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва в поточних цінах станом на 01.10.2010 року на загальну суму 300000,65 грн., у тому числі ПДВ 50000,11 грн.; локальний кошторис №2-1-1 в поточних цінах за станом на 01.10.2010 року; Розрахунок загальновиробничих витрат до локального кошторису №2-1-1 на ремонт будівлі, дефектний акт на ремонт будівлі, Довідку про вартість виконаних будівельних робіт/витрат за грудень 2010 року на загальну суму 300000,65 грн. у тому числі ПДВ 50000,11 грн., Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, та інші документи.

Також, Відповідачем на підтвердження свого висновку щодо протиправного характеру договору №75 від 28.09.2010 року та його суперечності інтересам держави і суспільства, порушення публічного порядку, а ні у складеному акті, а ні у запереченнях на адміністративний позов не наведено жодних доказів і не зазначено, в чому саме полягає протиправний характер цього договору, та в чому є порушення інтересів держави і суспільства, і чим саме порушено публічний порядок.

З урахуванням встановлених по справі обставин та наявних доказів суд приходить до висновку, що Відповідач безпідставно посилається на те, що перевіркою позивача встановлено відсутність виконаних робіт ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», що свідчить, на його думку, про укладення договору №75 без мети настання реальних наслідків.

Відповідач в судовому засіданні не уточнив які саме операції за цим договором і безпосередньо на підставі яких саме обставин та даних вони мають ознаки фіктивності. Тобто, за змістом акту перевірки №36/23/34489796 від 13.12.2011 року характер використаної Відповідачем інформації про ознаки фіктивності є цілком загальний і суд не установив їх відношення до господарських відносин за договором №75 від 28.09.2010 року між позивачем і його контрагентом.

Відповідач необґрунтовано послався на ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно частини другої якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки як видно з матеріалів справи Відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Тільки вказана суперечність, відповідно до ст.215 ЦК України, є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідач же не навів суду жодного доказу, яку саме вимогу закону було порушено позивачем при укладенні договору №75 з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

З цього суд робить висновок, що причиною цього є необґрунтоване трактування Відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже лише за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.

В той же час, за приписами ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.

Суд, перевіривши надані позивачем документи, інші докази, приходить до висновку, що правовідносини між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за договором №75 об'єктивно виконані Сторонами і це підтверджується реальним прямим зв'язком цієї господарської операцій із господарською діяльністю позивача, наявністю договору оренди нежилих приміщень від 26.02.2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 та ТОВ «Автоцентр-Бизон» за адресою: м. Луганськ, вул. Краснодонська, 2б.

За загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, з аналізу наявних у справі доказів суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно зробив висновок про нікчемність правочичну між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за договором №75.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

До того ж Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тлумачення такої категорії як «суперечність інтересам держави і суспільства» міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України «Про власність»), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Очевидно, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого Законом покладений обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, не надав суду відповідних доказів щодо правомірності вчинення дій при проведенні перевірки, складанню та направленню прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, що дає підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Отже, порушення чинного законодавства, що були, на думку відповідача, допущені засновником та власником «Лугпромстройсантехмонтаж» не можуть бути підставою юридичної відповідальності ТОВ «Автоцентр Бизон».

Таким чином, враховуючи встановлені по справі у судовому засіданні обставини суд вважає, що позивач навів докази, що обґрунтовують його вимоги згідно з чинним законодавством з питань оподаткування, тому, з урахуванням викладеного суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бизон» до Державної податкової інспекції у Станично-Луганському районі Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Станично-Луганському районі Луганської області від 09 лютого 2012 року №0000082301 форми «Р», яким ТОВ «Автоцентр Бизон» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 62500 грн. 00 грн., у тому числі: за основним платежем 50000 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 12500 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Бизон» судові витрати у сумі 32 грн.19 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову буде складено у повному обсязі та підписано 10 квітня 2012 року.

СуддяЛ.С. Качуріна