УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2012 р.Справа № 2а-1670/9895/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Шевцової Н.В.
Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.
за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.,
представника позивача Биліцького М.В.,
представника відповідача Чайки М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2012р. по справі № 2а-1670/9895/11
за позовом Приватного акціонерного товариства "Полтавське хлібоприймальне підприємство"
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві
про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2011 року ПАТ «Полтавське хлібоприймальне підприємство» (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (надалі - відповідач), в якому просив суд:
- скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001462301 від 05.07.2011 року.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 року зазначений адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, мотивуючи скаргу порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки неправомірності формування позивачем складу податкового кредиту через непідтвердження фактичної сплати контрагентами позивача по ланцюгу постачання товарів сум податку на додану вартість.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16.06.2011 року працівниками Державної податкової інспекції у м. Полтаві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства - позивача з питань правомірності нарахування податку на додану вартість при взаєморозрахунках з ТОВ «Агро - Статус» за період з 01.08.2009 року по 31.01.2010 року.
За результатами перевірки складено акт № 5187/23-2/05581898, в якому встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо завищення сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів у сумі 353 834 грн.
Згідно висновків перевірки, порушення позивачем податкового законодавства виникло у зв'язку з встановленими правопорушеннями, що були виявлені під час проведення документальної перевірки контрагента позивача ТОВ «Агро - Статус» та по ланцюгу постачання одного з контрагентів ТОВ «Агро-Статус» - постачальника ПП «Агро-Союз-2009».
На підставі зазначеного акту податковим органом винесене податкове повідомлення - рішення № 0001462301 від 05.07.2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 353 834 грн.
За наслідками процедури адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу підприємства - без задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
Пункт 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон) містить загальні норми щодо самого поняття «бюджетне відшкодування» та джерел його формування для подальшого використання та не передбачає, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.
Відповідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.
На підтвердження реальності виконання договорів купівлі - продажу сільськогосподарської продукції (№ 131/08 від 11.08.2009 року, № 206/10 від 13.10.2009 року, № 277/11 від 27.11.2009 року та № 03/01 від 22.01.2010 року) укладених ПАТ «Полтавське хлібоприймальне підприємство» з ТОВ «Агро - Статус», позивачем були надані податкові та видаткові накладні, рахунки - фактури.
Податкові накладні оформлені згідно вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підписані та скріплені печаткою підприємства.
Оплата за договорами проводилась у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень, наявних у матеріалах справи.
Придбання товару позивачем відбулося після передачі ТОВ «Агро - Статус» сільськогосподарської продукції на зберігання за відповідними договорами. Тобто придбана позивачем в подальшому продукція не перевозилась на склад покупця, а зберігалася на складі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів складського зберігання сільськогосподарської продукції, актів приймання - здачі виконаних робіт, рахунків - фактури, податкових накладних, складських квитанцій.
Таким чином, позивачем до матеріалів справи в повному обсязі надані документи первинного податкового та бухгалтерського обліку, на підставі яких сформований склад податкового кредиту, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер.
Послання відповідача на передчасність здійснення бюджетного відшкодування заявленої позивачем суми, через непідтвердження фактичної сплати контрагентами позивача по ланцюгу постачання товарів сум податку на додану вартість, колегією суддів відхиляються, виходячи із наступного.
Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами позивача до бюджету сум ПДВ не може впливати на результати діяльності підприємства - позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон "Про податок на додану вартість", не встановлює обов'язки покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару (послуг).
Отже, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.
Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2012р. по справі № 2а-1670/9895/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В. Судді (підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.
Повний текст ухвали виготовлений 17.04.2012 р.
Суд | Харківський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 09.04.2012 |
Оприлюднено | 14.05.2012 |
Номер документу | 23909628 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Харківський апеляційний адміністративний суд
Шевцова Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні