Постанова

від 26.04.2012 по справі 2а/0570/3321/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/3321/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 20 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тарасенко І.М.

при секретарі Бебешко Ю.О.

за участю

представника Донецької міської ради ОСОБА_1 за дов. від 16.08.2011р.

представника Управління Держкомзему ОСОБА_2 за дов. від 16.03.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Донецької міської ради, Управління Держкомзему у м. Донецьку про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування рішення від 17.02.2012 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду із адміністративним позовом до Донецької міської ради, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування рішення від 17.02.2012р.

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) позивач зазначив, що ним було набуто право на оренду земельної ділянки згідно рішення Донецької міської ради № 29/120 від 20.03.2009 року та договору оренди від 05.08.2009 року. 16.12.2011 року позивачем направлено на адресу Донецької міської ради лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки. 17.02.2012 року відповідачем прийнято рішення про непоновлення договору оренди. Позивач вважає дане рішення необґрунтованим, тобто таким, що прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Також позивач зазначає, що при розгляді даного клопотання порушено строки його розгляду, що є підставою для визнання дій протиправними. Крім того, оскаржуване рішення викладено не на державній мові, що є порушенням Конституції України. Стосовно дій другого відповідача, позивач посилається на неправомірне виключення ним відомостей про оренду позивачем земельної ділянки з державного земельного кадастру та поземельної книги.

Ухвалою суду від 09 квітня 2012 року замінено неналежного відповідача ДП «Центр державного земельного кадастру» на належного - Управління Держкомзему у м.Донецьку.

Позивач у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялось належним чином.

Представник Донецької міської ради проти позовних вимог заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях, просив відмовити у задоволені позову з огляду на його необґрунтованість.

Представник другого відповідача проти позовних вимог заперечувала, просила відмовити в їх задоволені, зокрема зазначила, що будь-яких дій стосовно виключення відомостей про оренду позивачем земельної ділянки з державного земельного кадастру та поземельної книги Управлінням Держкомзему вчинено не було.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Статтею 13 цього ж Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що рішенням Донецької міської ради від 20.03.2009 року №29/120 передано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 земельну ділянку в оренду терміном на 3 роки із земель житлової та громадської забудови міської ради для експлуатації існуючого торгівельного павільйону у другому ряду торгівельного комплексу на площі Привокзальна (західна сторона) у Київському районі.

05.08.2009 року між Донецькою міською радою (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3. (Орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого предметом виступає земельна ділянка несільськогосподарського призначення (кадастровий номер1410136900:00:006:0259) для експлуатації існуючого торгівельного павільйону, яка знаходиться на території Київського району м. Донецька на площі Привокзальній.

Відповідно до п.7 зазначеного договору оренди, строк його дії визначений до 20.03.2012 року. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п.39 зазначеного договору оренди земельної ділянки, він набирає чинності після його підписання сторонами та проведення державної реєстрації договору.

В подальшому, позивачем на адресу Донецької міської ради надісланий лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки, який датований 16.12.2011 року та отриманий відповідачем 27.12.2011 року.

16.01.2012 року Донецькою міською радою на адресу позивача надісланий лист, зі змісту якого вбачається, що лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки буде розглянутий на сесії Донецької міської ради, оскільки відповідно до п.34 ст. 26 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Рішенням Донецької міської ради від 17.02.2012 року №13/76 вирішено не поновлювати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки від 05.08.2009 року для експлуатації існуючого торгівельного павільйону, яка знаходиться на території Київського району м. Донецька на площі Привокзальній, що укладений між Донецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 03.03.2010 року за №041035500023, оскільки земельна ділянка знаходиться в зоні реконструкції вокзального комплексу станції Донецьк та площі Привокзальній у Київському районі.

Позивач у своєму позові посилається на те, що відповідачем 1 необґрунтовано визначено у договорі оренди земельної ділянки від 05.08.2009 року строку його дії до 20.03.2012 року, оскільки рішенням Донецької міської ради від 20.03.2009 року №29/120 передано земельну ділянку в оренду терміном на 3 роки. Тому, за твердженням представників позивача, трирічний строк договору оренди земельної ділянки закінчується 05.03.2013 року, оскільки право на оренду фактично отримано позивачем 04.03.2010 року.

Суд не погоджується з такими твердженнями представників позивача з огляду на наступне.

Зі змісту статті 626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору, закріплена у статті 627 Цивільного кодексу України, означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Стаття 15 Закону України «Про оренду землі» встановлює, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди.

Як зазначалось, у договорі оренди земельної ділянки від 05.08.2009 року строк його дії визначений до 20.03.2012 року. Тобто, з моменту проведення державної реєстрації договору до 20.03.2012 року між Донецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 існують цивільні права та обов'язки.

Таким чином, враховуючи, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 Цивільного кодексу України), позивачем реалізований його зовнішній вияв волі шляхом укладання договору оренди земельної ділянки саме на таких умовах, який тягне за собою юридичні наслідки.

З наведеного виходить, що договір оренди земельної ділянки від 05.08.2009 року укладений строком до 20.03.2012 року, тому твердження позивача, що дія договору спливає 05.03.2013 року є безпідставним.

Суд не приймає твердження позивача про порушення відповідачем місячного строку розгляду повідомлення про продовження договору оренди земельної ділянки, що встановлений ч.5 ст.33 Закону України «Про оренду землі», з огляду на наступне.

Як зазначалось, лист-повідомлення ОСОБА_3 про поновлення договору оренди земельної ділянки отриманий Донецькою міською радою 27.12.2011 року, що сторонами не оспорюється.

Відповідно до листа Донецької міської ради від 27.03.2012 року №109, сесії Донецької міської ради в січні 2012 року не проводились.

Таким чином, питання про поновлення договору оренди земельної ділянки з позивачем розглянуто на першій черговій сесії Донецької міської ради, яка була проведена після отримання звернення позивача у лютому 2012 року, що відповідає вимогам п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 31 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено. Разом з тим, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке право орендарю надає стаття 33 зазначеного Закону, якою також визначено порядок поновлення договору оренди землі.

Суд зазначає, що за загальним правилом поняття «право» слід розуміти як передбачений законодавством зовнішній вияв волі суб'єктів права, який тягне за собою юридичні наслідки, а «обов'язком» є нормативно закріплене коло дій, покладених на певних осіб та безумовних для виконання.

В даному випадку положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не містять норм, які б покладали на орган місцевого самоврядування обов'язок поновити договір оренди землі. Більш того, зі змісту ст.33 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Суд вважає, що в даному випадку з боку орендодавця, яким у спірних правовідносинах виступає Донецька міська рада, мали місце заперечення щодо поновлення з позивачем договору оренди землі, тому рішення Донецької міської ради від 17.02.2012 року №13/98 прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Щодо застосування відповідачем російської мови при прийнятті оскаржуваного рішення від 17.02.2012 року №13/76 суд зазначає наступне.

Стаття 10 Конституції України встановлює, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 14.12.1999 року № 10-рп/99 «У справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови)» положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

На підставі наведених норм законодавства, Донецькою міською радою прийнято рішення від 26.05.2006 року №2/38 «Про використання російської мови в м. Донецьку як регіональної», яким вирішено, зокрема, використовувати в роботі міської ради, її виконавчих органів поряд з державною українською мовою, російську мову в якості мови до діловодства, документації, взаємовідносин з населенням, підприємствами, установами та організаціями.

З наведеного виходить, що відповідачем правомірно використовується російська мова при складанні документації, зокрема, при складанні оскаржуваного рішення від 17.02.2012 року №13/76.

Стосовно вимоги про визнання неправомірними дій Управління Держкомзему у м.Донецьку суд прийшов до висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.п. 1,2 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Як вбачається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі та пояснень представника відповідача в судовому засіданні Управлінням Держкомзему не було внесено будь-яких записів щодо скасування державної реєстрації договору оренди землі між позивачем та Донецькою міською радою.

Тобто на час звернення позивача з позовом до суду Управління Держкомзему у м.Донецьку не вчиняло будь-яких дій стосовно скасування реєстрації договору оренди. Не підтверджено вчинення таких дій і на час розгляду справи.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, суд зазначає, що на теперішній час відсутній предмет розгляду по справі (рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень), який б можливо було перевірити на предмет відповідності вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.

Захисту в судовому порядку підлягають порушені права, а не можливість їх порушення у подальшому. Крім того, головна умова судового захисту - вчинення неправомірних дій у відношенні позивача ще не наступила.

На підставі викладеного, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме визнання неправомірними дій, щодо яких відсутні відомості про їх вчинення, суд вважає, що на теперішній час у справі відсутній предмет спору в розумінні вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, а отже суд відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_3

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що в позовних вимогах ОСОБА_3 до Донецької міської ради, Управління Держкомзему у м. Донецьку про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування рішення від 17.02.2012р. слід відмовити в повному обсязі за безпідставністю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Донецької міської ради, Управління Держкомзему у м. Донецьку про визнання дій неправомірними, визнання недійсним та скасування рішення від 17.02.2012р. - відмовити повністю.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено в судовому засіданні 26 квітня 2012 року.

Повний текст постанови буде складений 28 квітня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Тарасенко І.М.