Постанова

від 21.02.2012 по справі 2а-1670/7131/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 р. Справа № 2а-1670/7131/11

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника відповідача -Чирви Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Експортер»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2011р. по справі № 2а-1670/7131/11

за позовом Приватного підприємства «Експортер»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

третя особа Приватне підприємство «СВ-Техно-Онікс»

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство «Експортер», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0004521502/2493 від 01.08.11 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 3620,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.11 р. по справі № 2а-1670/7131/11 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.11 р. по справі № 2а-1670/7131/11 та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Третя особа, ПП «СВ-Техно-Онікс», заяви про приєднання до апеляційної скарги не подала.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заслухавши пояснення представника відповідача в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 4909/15-322/31130587 від 15.07.11 р. позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача з питань взаємовідносин з ПП «СВ-Техно-Онікс»за період з 01.01.11 р. по 31.01.11 р., в якому зафіксовані порушення вимог ст. 185, ст. 187, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 ПК України, які призвели до завищення податкового кредиту та відповідно заниження ПДВ за січень 2011 р. в розмірі 3620,0 грн. Виявлені порушення за висновками перевіряючих пов'язані з безпідставним віднесенням до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ПП «СВ-Техно-Онікс», оскільки у останнього відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, а саме: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. Крім того, невиїзною документальною перевіркою ПП «СВ-Техно-Онікс»органом ДПС за місцем реєстрації цього підприємства встановлено порушення вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228, ст. 662, ст. 665 ЦК України в частині укладення правочинів, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції процитував зміст п. 14.1.181 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та вказав на те, що при з'ясуванні реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом був досліджений договір про надання транспортних послуг № 01/12-Т від 01.12.10 р., предметом якого є перевезення вантажу, що належить замовнику згідно графіку та маршруту, визначених в замовленнях. В судовому рішенні вказано, що позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за даним договором позивачем до матеріалів справи долучено копії податкових накладних № 196 від 08.12.10 р. на загальну суму 4800,0 грн., в т.ч. ПДВ -800,0 грн.; № 197 від 17.12.10 р. на загальну суму 2760,0 грн., в т.ч. ПДВ -460,0 грн.; № 198 від 17.12.10 р. на загальну суму 3120,0 грн., в т.ч. ПДВ -520,0 грн.; № 199 від 21.12.10 р. на загальну суму 5760,0 грн., в т.ч. ПДВ -960,0 грн.; № 200 від 22.12.10 р. на загальну суму 2640,0 грн., в т.ч. ПДВ -440,0 грн.; № 300 від 31.12.10 р. на загальну суму 2640,0 грн., в т.ч. ПДВ -440,0 грн., які формально відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Також судом були досліджені копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та ТТН, серед яких є документи з виправленням в назві автопідприємства, у зв'язку з чим зроблений висновок про порушенням вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку. Крім того, з детального аналізу змісту ТТН від 07.12.10 р. № 177 та № 178 судом першої інстанції самостійно було встановлено, що ПП «СВ-Техно-Онікс»протягом одного дня (07.12.10 р.) одним і тим самим автомобілем (DAF 153-93 СН, причіп - ВІ 3241 XX) були надані дві транспорті послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Кременчук Полтавської області - с. Полтавка Красногвардійського району, АРК, що, враховуючи відстань між даними населеними пунктами, є неможливим.

За власною ініціативою судом першої інстанції від Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Полтавській області були витребувані відомості щодо власника транспортних засобів: DAF 153-93 СН (причіп ВІ 3241 XX), ІVЕКО АА 43-18 АК (причіп 173-53 КА), DAF АН 29-84 ЕН (причіп АН 62-82 ХТ), МАN ВС 22-90 ВМ (причіп ВС 16-46 ХТ), ІVЕКО СА 33-04 АМ, VOLVO АІ 37-15 СІ і з отриманої інформації були встановлені власники транспортних засобів: ПП «Полтава-Комбітранс», гр. ОСОБА_1, ТОВ «Діал Контакт», ТОВ «ШБК «Донецькшахтопроходка», гр. ОСОБА_2 Також суд першої інстанції з'ясував розбіжності марки автомобілю з державним номерним знаком СА 33-04 АМ.

На підставі наведеної інформації судом першої інстанції був зроблений висновок про те, що ПП «СВ-Техно-Онікс»не мало на праві власності автотранспортних засобів. Оскільки в ході судового розгляду ні позивач, ні третя особа не надали договорів оренди транспортних засобів, суд першої інстанції не прийняв до уваги копії (слід розуміти - не визнав в якості доказів) накладних на відпуск матеріалів на сторону, як доказ використання позивачем транспортних послуг ПП «СВ-Техно-Онікс»у власній господарській діяльності і зазначив, що оплата позивачем вартості транспортних послуг (сплата ПДВ в їх ціні) не являється достатнім підтвердженням фактичного надання ПП «СВ-Техно-Онікс»таких послуг.

Суд першої інстанції також вказав на те, ним встановлено, що позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ПП «СВ-Техно-Онікс», в січні 2011 р. зараховано до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 3620,0 грн., однак перевіркою виявлено безпідставне збільшення податкового кредиту на підставі вказаних податкових накладних, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження ПП «Експортер»ПДВ за січень 2011 р. в сумі 3620,0 грн.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що перелічені у судовому рішенні податкові накладні датовані груднем 2010 р., а відповідно приписам п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. За таких підстав твердження суду першої інстанції про включення позивачем вказаних податкових накладних до податкового кредиту за січень 2011 р. є безпідставним.

Крім того, в акті перевірки відсутні відомості про правочини, по яким відповідачем були виявлені порушення, перелік податкових накладних, які перевіряючі виключили з податкового кредиту за січень 2011 р., а лише зроблене посилання на інформацію з автоматизованої системи співставлення податкової звітності і ґрунтуються виключно на отриманій з цього джерела інформації про задекларовані податкові зобов'язання без переліку операцій за правочинами, які визнані недійсними при проведенні перевірки цього контрагента. Оскільки перевіряючі не вказали які саме операції і документи бухгалтерського та податкового обліку ними були перевірені (у вступній частині акту перелічені назви комп'ютерних систем) для встановлення порушення, то підстав для дослідження судом документів по виконанню договору про надання транспортних послуг № 01/12-Т від 01.12.10 р. і формування саме за цими документами податкового кредиту за січень 2011 р. не існувало.

Також колегія суддів вважає доцільним зауважити, що в п. 3 ст. 2 КАС України зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В свою чергу, відповідно ст. 41 ПК України контролюючими органами, тобто тими, що досліджують правильність та повноту справляння до бюджетів податків та зборів за результатами фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання і ні ця норма, ні будь-яка інша норма КАС України та ПК України не передбачає за адміністративним судом повноважень здійснювати замість органу ДПС перевірку господарської діяльності з питань та по обставинам, які не перевірялися уповноваженими на це працівниками ДПІ за місцем реєстрації такого платника.

Як вказано вище, суд першої інстанції за власною ініціативою досліджував господарські операції позивача, які не перевірялися відповідачем, встановлював відповідність виданих по ним документів, направляв запити до державних установ для з'ясування обставин, які не встановлювався перевіряючими при проведенні перевірки, тобто фактично підміняв собою орган ДПС і саме на підставі власних висновків визнав відсутніми підстави для задоволення позову.

Крім того колегія суддів вважає доцільним зауважити, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем або його контрагентом вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, проте суд першої інстанції не взяв до уваги того, що такі висновки працівниками органу ДПС зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, на які посилається відповідач, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.11 р. по справі № 2а-1670/7131/11 прийнята при помилковому застосуванні норм податкового законодавства та без дотримання приписів норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Експортер»на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2011р. по справі № 2а-1670/7131/11 -задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.10.2011р. по справі № 2а-1670/7131/11 -скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов Приватного підприємства «Експортер».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0004521502/2493 від 01.08.11 р. про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 3620,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

Л.В. Тацій

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27.02.2012 року.