Постанова

від 20.04.2012 по справі 2а-2277/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 квітня 2012 року 15:25 № 2а-2277/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-2009" Державний реєстратор у Святошинському районі міста Києва про визнання недійсними установчі документи, припинення юридичної особи

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Державна податкова інспекція у Святошинському районі міста Києва (далі по тексту позивач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-2009»(далі по тексту відповідач, ТОВ «Гарант-2009») про визнання недійсними установчих (засновницьких)документів відповідача та припинення юридичної особи.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на пояснення громадянина ОСОБА_1 з яких було встановлено, що ТОВ «Гарант-2009»йому не відоме, фінансово-господарські документи даної фірми він ніколи не підписував, також ніколи не підписував податкову звітність та інші документи. Статутний фонд товариства не формував, статут не розробляв, доступу до банківських рахунків ТОВ «Гарант-2009»не мав, місцезнаходження установчих документів, статуту, печаток ТОВ «Гарант-2009»не знає. Також в своїх поясненнях громадянин ОСОБА_1 зазначив, що ніколи не мав наміру займатись підприємницькою діяльністю зазначеного підприємства та на даний час не знає де знаходиться дана фірма і чим займається. Під час реєстрації підприємства органів державної податкової служби не відвідував.

На підставі зазначеного, з посиланням на положення статей 80, 87 Цивільного кодексу України, статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», а також статей 551 та 239 Господарського кодексу України, позивач вважає фіктивним правочин у формі створення установчих документів, а державну реєстрацію такою, що проведена щодо суб'єкта господарювання, який створений з порушення закону та зазначає, що відповідно до п.п.20.1.12 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України орган державної податкової служби має право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Виходячи з цього та, враховуючи приписи статті 110 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», позивач вважає, що існують правові підстави для ухвалення рішення суду про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів ТОВ «Гарант-2009»та припинення юридичної особи.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадженні і призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні 01 лютого 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Протягом розгляду справи ні предмет ні підстави позову представником не змінювались.

Відповідач про день, час і місце проведення судового засідання повідомлявся у відповідності із вимогами статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, проте, кореспонденція суду повернулась не врученою з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». В силу положень частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

З огляду на зазначене, а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі ч.6 ст.71, ч.ч.4, 6 ст.128 КАС України розглядає справу у порядку письмового провадження на основі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

За даними спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Гарант-2009»(ідентифікаційний код 36620221), місцезнаходження: 03062, м. Київ, Святошинський район, просп. Перемоги, 67, офіс 2, зареєстроване Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією. Керівником підприємства зазначений ОСОБА_1

Як платник податків ТОВ «Гарант-2009»перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва з 12.08.2009 за № 10101, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Довідки про взяття на облік платника податків від 12.08.2009 № 1655/29-109.

У відповідності до положень статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»від 15.05.2003р. № 755-IV (далі по тексту Закон № 755-IV), встановлюється, що відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Враховуючи зазначене та принцип превалювання спеціальної норми над загальною, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що розглядуваний закон є спеціальним нормативно-правовим актом, що прийнятий з метою регулювання правовідносин, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, у тому числі й порядку та підстав припинення державної реєстрації підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до статті 5 названого Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній у містах, містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців визначений вищевказаним законом та включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору для проведення державної реєстрації, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці, та перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації.

При цьому, юридична особа припиняється в результаті передавання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам правонаступникам або в результаті ліквідації (ст. 104 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.2 ст.38 Закону №755-IV підставами для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, є визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на наявність підстав для визнання недійсними установчих (засновницьких) документів відповідача у зв'язку з відсутністю волі та волевиявлення засновника ТОВ «Гарант-2009»на затвердження статуту з метою створення юридичної особи та зайняття підприємницькою діяльністю.

Наведені позивачем обставини щодо державної реєстрації підприємства на особу, яка, за твердженням податкової інспекції, не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю, не могли бути свого часу підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, оскільки вичерпний перелік таких підстав визначений у частині 1 статті 27 Закону №755-IV та до нього не включено обставини, на які посилається позивач.

У свою чергу, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається.

Згідно частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, позивачем не доведено суду, що на момент розгляду справи є обвинувальний вирок суду у відношенні громадянина ОСОБА_1 у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст.205, ч.2 ст.358 КК України.

Доказів того, що при реєстрації ТОВ «Гарант-2009»відбулись порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути, податковий орган також суду не надав, а тому підстави для задоволення позову в частині визнання недійсними установчих (засновницьких) документів відповідача відсутні.

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 12 статті 92 основного закону України встановлено, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики

При цьому, Конституція України не передбачає право центральних органів виконавчої влади застосовувати аналогію права або закону при вирішенні будь-яких питань, що належать до їх компетенції, а вимагає діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на приписи статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. № 509-XII (далі по тексту Закон України від 04.12.1990р. № 509-XII), відповідно до яких одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі податки, інші платежі).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990р. № 509-XII до функцій органів державної податкової служби належить контроль за своєчасністю подання платниками податків податкових звітів, декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 20.1.12 Податкового кодексу України закріплено право органів державної податкової служби у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Виходячи з положень статей 20, 21 Податкового кодексу України стосовно контролюючих функцій податкової служби в кореспонденції з положеннями частини 2 статті 38 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV, органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення юридичної особи не в усіх випадках, визначених статтею 38 зазначеного закону, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції.

Крім того, суд бере до уваги, що положення Податкового кодексу України та інших законодавчих актів з цих питань, що набрали чинності з 01.01.2011 року поширюються на правовідносини, що виникли після набрання чинності цими актами та не поширюються на минуле.

Оцінюючи доводи позивача щодо нікчемності установчих документів, як правочину, та застосування у зв'язку з цим наслідків недійсного правочину у вигляді визнання недійсними установчих документів, суд вважає ці доводи безпідставними, оскільки установчі документи не є правочином (договором) в розумінні ЦК України, що вбачається зокрема з положень статей 36, 41, 42, 59 Закону України «Про господарські товариства», ст.626 ЦК України, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів». Наведені позивачем норми ЦК України не регулюють правовідносини щодо припинення юридичної особи, а позивач не є суб'єктом цих правовідносин. А відтак доводи позивача з їх обґрунтуванням нікчемністю установчого договору та статуту відповідача є юридично безпідставними.

Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що органи державної податкової служби можуть звертатися з вимогами про припинення суб'єктів господарювання не в усіх випадках, визначених статтею 38 Закону № 755-IV, а лише в тих, коли податкові органи діють на реалізацію своєї владної компетенції. Тому органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення суб'єктів господарювання лише в разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців станом на 04.04.2012 року запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням -відсутній.

Представник позивача пд. Час розгляду справи наголошував, що звітність відповідачем не подається до податкового органу більше ніж один рік.

Також, з наявної в матеріалах справи копії службової записки від 02.02.2012 №46/28-325, судом встановлено, що останню звітність ТОВ «Гарант-2009»до ДПІ у Святошинському районі м. Києва подало 12.10.2009.

Статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено обов'язок платників податків і зборів (обов'язкових платежів): вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Обов'язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів також було закріплено і в Податковому кодексі України (п.п.16.1.3 п.16.1 ст.16), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону є однією з підстав визначених з ч.2 ст.38 Закону №755-IV для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи.

В той же час, з наявного в матеріалах справи листа ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 04.04.2012 № 169/9/10-029 слідує, що за відповідачем рахується податкова заборгованість в сумі 2 936,00 грн.

Згідно з пунктом 8.6 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого Наказом ДПА України від 19.02.1998р. № 80 (в редакції наказу ДПА України від 17.11.1998р. № 552), якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом, та у разі неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів податкової звітності, керівник органу державної податкової служби приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про постановлення судового рішення про припинення юридичної особи чи підприємницької фізичної особи підприємця.

Отже, однією з обов'язкових умов для звернення органів державної податкової служби до суду з позовом про припинення юридичної особи чи підприємницької фізичної особи підприємця є відсутність у таких осіб заборгованості перед бюджетом.

Враховуючи те, що станом на час розгляду даної адміністративної справи за відповідачем рахується податкова заборгованість, в порушення вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем та його представником будь-яких доказів погашення відповідачем даної заборгованості суду не надано, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність належних підстав для задоволення позовних вимог в частині припинення юридичної особи ТОВ «Гарант-2009».

Щодо позовних вимог про визнання недійсними установчих документів відповідача, Окружний адміністративний суд м. Києва додатково зважає на таке.

Відповідно до пункту 4 частини 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Статтею 104 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом.

При цьому, п. 5 ч. 4 ст. 50 КАС України встановлено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

При розгляді вимог позивача про визнання недійсним установчих документів ТОВ «Гарант-2009», необхідно виходити з того, що такі вимоги не можуть бути самостійними позовними вимогами, оскільки в силу приписів ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», установчі документи суб'єкта господарювання підлягають правовій оцінці лише з іншими вимогами, зокрема, у справі про припинення юридичної особи, що не пов'язане з банкрутством такої юридичної особи. Тобто, вказані вимоги не є самостійними, оскільки визнання зазначених документів нечинними законом не вимагається, а тому висновок суду про невідповідність цих документів вимогам чинного законодавства має міститись у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог про припинення юридичної особи, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про необхідність постановлення рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.69-71, 94, ч.6 ст.128, ст.ст.158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені позову Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-2009»визнання недійсними установчих (засновницьких) документів відповідача та припинення юридичної особи відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначеніст.ст.185-187 КАС України.

Суддя Т.О. Скочок