Постанова

від 24.04.2012 по справі 2а-18990/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2012 року 13:20 № 2а-18990/11/2670

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МОКОС»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Юзина О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 07.11.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 115 від 20.09.2011 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 24.04.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «МОКОС»звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2011 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МОКОС»було залишено без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.01.2012 р. було відкрито провадження у справі № 2а-18990/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 24.04.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку па додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 90 131 грн., та п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р.), із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на прибуток підприємства в періоді, що перевірявся, на суму 131 046 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем, у повній відповідності до вимог чинного законодавства, було включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суми сплачених коштів (суми ПДВ) по правовідносинах із контрагентом ТОВ «Серафім Стар», що підтверджується відповідними первинними документами, наявними в матеріалах справи, а також податковими накладними, виписаними належним чином, оскільки на час здійснення таких правовідносин та складання відповідних первинних документів зазначений контрагент позивача був у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстрований платником податку на додану вартість, установчі документи контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента, правовідносини відбувалися на підставі договорів, виконання яких та сплата коштів за якими підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, актами здачі виконаних робіт, платіжними дорученнями з відміткою банку та виписками з банку, а також контрагентом позивача ТОВ «Серафім Стар»суми податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем, були визначені (задекларовані) для сплати до Державного бюджету, а отже збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеним контрагентом завдано не було.

Представник відповідача позов не визнав, зазначивши, що позивачем було порушено вимоги п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку па додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 90 131 грн., та п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р.), із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства в періоді, що перевірявся, на суму 131 046 грн.

В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що оскільки в момент вчинення правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Серафім Стар», сторонами не було додержано вимог ч.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України, то такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є недійсними, внаслідок чого не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат та податкового кредиту.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «МОКОС»(код за ЄДРПОУ 30023095) з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності формування валових витрат підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Серафім Стар»(код за ЄДРПОУ 36521202) за період з 26.05.200 9 р. по 31.12.2010 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт від 31.05.2011 року № 6515/23-02/30023095, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), щодо заниження податку па додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 90 131 грн., та п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 р.), із змінами та доповненнями, щодо заниження податку на прибуток підприємства в періоді, що перевірявся, на суму 131 046 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.06.2011 р. № 0002032302/0, яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 112 664,00 гри (в тому числі основний платіж 90 131,00 грн., фінансова санкція 22 533,00 грн.), та від 10.06.2011 р. № 0002042302/0, яким позивачу донараховано податок на прибуток підприємства в сумі 163 808,00 грн. (в тому числі основний платіж 131 046,00 грн., фінансова санкція 32 762,00 грн.).

Не погоджуючись із прийнятими Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва податковими повідомленнями-рішеннями від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, в обґрунтування винесених податкових повідомлень-рішень від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0, що оскаржуються позивачем в даній адміністративній справі, податковий орган в Акті перевірки позивача від 31.05.2011 року № 6515/23-02/30023095 посилається здебільшого на те, що допитаний під час досудового слідства директор контрагента позивача ТОВ «Серафім Стар»- ОСОБА_4 показав, що він не має ніякого відношення до діяльності підприємства ТОВ «Серафім Стар», зареєстрував на своє ім'я за винагороду, без мети здійснювати підприємницьку діяльність, а документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб.

Зважаючи на викладене, відповідачем в Акті перевірки позивача було зроблено висновок, що укладені ТОВ «МОКОС»та ТОВ «Серафім Стар»правочини щодо господарських операцій з придбання (поставки) товару, не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, вочевидь є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними. На підставі зазначеного відповідачем було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток із штрафними санкціями, а також визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із штрафними санкціями.

Однак, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та проаналізувавши норми чинного законодавства, суд не може погодитися із таким висновком контролюючого органу, з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, Договори, які були укладені ТОВ «МОКОС»з ТОВ «Серафім Стар»щодо придбання (поставки) товару, були укладені сторонами з дотриманням вимог, які були передбачені законодавством України на момент здійснення таких правочинів, зокрема позивач та контрагент були у відповідності до вимог чинного законодавства зареєстровані платниками податку на додану вартість, установчі документи контрагента не були визнані в судовому порядку недійсними, був відсутній вирок суду щодо посадових осіб зазначеного контрагента , правовідносини відбувалися на підставі договорів, виконання яких та сплата коштів за яким підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними, актами здачі виконаних робіт, платіжними дорученнями з відміткою банку та виписками з банку, а також контрагентом позивача ТОВ «Серафім Стар»суми податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем, були визначені (задекларовані) для сплати до Державного бюджету, а отже збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеним контрагентом завдано не було .

Як також вбачається судом з наявних матеріалів справи, зокрема Акта перевірки позивача, в обґрунтування винесених податкових повідомлень-рішень від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0, що оскаржуються позивачем в даній адміністративній справі, відповідач посилається також на те, що згідно Акта перевірки від 21.02.2011 р. № 106/23-10/36521202 про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Серафім Стар»(код ЄДРПОУ 36521202) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 26.05.2009 р. по 31.12.2010 р., встановлено, що за юридичною адресою підприємства відсутні первині та бухгалтерські документи: договори, накладні, товарно транспортні накладні, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, банківські виписки та будь які інших первинні бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності.

Однак, як видно з наявних матеріалів справи, та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, всі первинні та інші документи на підтвердження здійснених господарських операцій між ТОВ «МОКОС»та ТОВ «Серафім Стар»в перевіряємому періоді (договори придбання (поставки) товару, видаткові та податкові накладні, акти здачі виконаних робіт, платіжні дорученнями з відміткою банку та виписки з банку), були надані позивачем до перевірки, та до матеріалів даної адміністративної справи.

Також в Акті перевірки позивача, контролюючий орган зазначає, що при здійснені правочинів між ТОВ «МОКОС»та ТОВ «Серафім Стар», сторонами не було додержано вимог ч.1, 5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228, ст.234 Цивільного кодексу України, а отже такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, та відповідно є недійсними (нікчемними), внаслідок чого не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, і як наслідок не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на вказане, суд зазначає, що Акт перевірки являється документом, який фіксує законність здійснення господарських операцій суб'єктами господарювання, однак не є нормативно-правовим документом і не несе юридичних наслідків.

Відповідачем не надано доказів, що факти порушення норм законодавства суб'єктом господарювання, які встановлені в Акті перевірки, визнані в судовому порядку, а тому такі висновки відповідача не можуть слугувати, на думку суду, підставою для визнання угоди між позивачем та ТОВ «Серафім Стар»з ознаками нікчемності.

Однак, враховуючи надані позивачем до матеріалів справи документи (докази), та проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд не може погодитися із такими висновками податкового органу щодо недійсності (нікчемності) правочинів між ТОВ «МОКОС» та ТОВ «Серафім Стар», оскільки сторонами були виконані вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зазначені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, товарність операцій також була доведена позивачем згідно наданих до справи документів, та не була допустимими доказами заперечена відповідачем.

Крім того, як видно з податкової звітності контрагента позивача ТОВ «Серафім Стар», що наявна в матеріалах справи, останнім було в повній мірі визначено податкові зобов'язання по правовідносинах із ТОВ «МОКОС» для сплати до Державного бюджету, а отже збитків Державному бюджету внаслідок даних правовідносин позивача із зазначеним контрагентом завдано не було.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Доказів, щодо наявності в ТОВ «Серафім Стар»податкової заборгованості перед Державним бюджетом в розрізі позивача - відповідачем до матеріалів справи надано також не було.

Крім того, як видно з наявних матеріалів справи, 26 липня 2011 року слідчим з ОВС СУ ПМ ДПА України капітаном податкової міліції Горбатюком О.В. було винесено постанову про відмову в порушені кримінальної справи відносно особи -директора контрагента позивача ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_4

В постанові зазначено про те, що директор ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_4 під час досудового слідства показав, що не має ніякого відношення до діяльності підприємства, однак на додатковому допиті ОСОБА_4 змінив покази, та показав, що він дійсно являється засновником та директором підприємства ТОВ «Серафім Стар». При проведені очних ставок між директором ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_4 та директором ТОВ «МОКОС»Мирним О.М., учасники очної ставки підтвердили, що знайомі між собою та разом здійснювали фінансово-господарські взаємовідносини, як директори підприємств.

Враховуючи вищевикладене, в постанові про відмову в порушені кримінальної справи зазначено, що в ході досудового слідства не здобуто доказів, що ОСОБА_4 умисно, виконуючи свою злочинну роль, направлену на створення фіктивного підприємства, підписав установчі документи ТОВ «Серафім Стар», а тому в діях ОСОБА_4 відсутні кваліфікуючи ознаки злочину передбаченого ст. 205 КК України, а тому відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_4, за фактом скоєння фіктивного підприємництва.

Таким чином в якості обґрунтування відповідача правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд не може прийняти до уваги посилання контролюючого органу на наявність отриманих під час досудового слідства показав директора ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_4 щодо відсутності відношення його до діяльності підприємства ТОВ «Серафім Стар»та не підписання фінансово-господарських документів, оскільки такі показання були спростовані самим ОСОБА_4 на додатковому допиті, та постановою про відмову в порушені кримінальної справи було відмовлено в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_4, за фактом скоєння фіктивного підприємництва.

В силу положень ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «…при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі».

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідачем не було надано суду доказів наявності вироку суду відносно директора ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_4 , а також не було надано доказів порушення кримінальної справи відносно директора ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

В силу п. 1.3 ст. 1 Закон України «Про податок на додану вартість»- платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. А відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону. При цьому згідно п. 9.3 ст. 9 зазначеного Закону визначено, що особи, які підпадають під визначення п. 2.3 ст. 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

У відповідності до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№ 996 від 16.07.1999 р. первинний документ - документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із ст.9 цього ж Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного Кодексу України (Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину):

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним ;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як було встановлено судом та не заперечувалось представником відповідача, на момент здійснення господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом ТОВ «Серафім Стар», останній не був визнаний банкрутом, знаходився в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та був зареєстрований платником податку на додану вартість, а також задекларував податкові зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем для сплати до Державного бюджету.

Також, податковим органом не було надано суду доказів того, що на момент укладення зазначених договорів, установчі документи ТОВ «Серафім Стар»були визнані недійсними, чи було анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечувалось представником відповідача, на момент здійснення правовідносин між позивачем та ТОВ «Серафім Стар»не було вироку суду щодо посадових осіб даного контрагента, та такого вироку суду не має на час розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до п.п.1.6, 1.7, 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавством чітко передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

З аналізу наведених норм законодавства та матеріалів справи вбачається, що позивачем були виконані вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зазначені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, товарність операцій також була доведена позивачем згідно наданих до справи документів, та не була допустимими доказами заперечена відповідачем, та крім того, відповідачем не було допустимими доказами доведено суду завдання шкоди Державному бюджету внаслідок правовідносин позивача із зазначеними контрагентами.

Зважаючи на викладене вище, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства щодо товарності господарських операцій позивача із ТОВ «Серафім Стар», в суду є підстави вважати, що позивачем було правомірно віднесено до складу валових витрат за перевіряємий період витрати по вказаному контрагенту, та правомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, що були виписані зазначеним контрагентом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0 - є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В позовній заяві та в судових дебатах позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від 10.06.2011 р. № 0002042302/0 та № 0002032302/0

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 26.04.2012 р.