Ухвала

від 11.09.2012 по справі 2а-18990/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-18990/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська А.І.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: секретаря: за участю:Федорової Г.Г., Вівдиченко Т.Р., Ключковича В.Ю., Павленко Т.А., представника позивача -Іванова М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокос»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мокос»(далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 10.06.2011 року № 0002042302/0 та № 0002032302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мокос» задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 10.06.2011 року № 0002042302/0 та № 0002032302/0.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Мокос»є юридичною особою, зареєстрованою Солом'янською районною у м. Києві державною адміністрацією 17.07.1998 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 695438 (т. 1 а.с. 28).

В період з 18.05.2011 року по 24.05.2011 року службовими особами ДПІ у Солом'янському районі м. Києва було проведено планову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Мокос»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності формування валових витрат підприємства при взаємовідносинах з ТОВ «Серафім Стар».

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 131 046,00 грн., у тому числі за ІІІ квартали 2009 року -4 205,00 грн., 2009 рік -52 609,00 грн., І квартал 2010 року -52 527,00 грн., півріччя 2010 року -78 437,00 грн., ІІІ квартали 2010 року -78 437,00 грн., 2010 рік -78 437,00 грн.;

- п.п 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 90 131,00 грн., у тому числі за вересень 2009 року -3 364,00 грн., жовтень 2009 року -13 796,00 грн., листопад 2009 року -12 415,00 грн., грудень 2009 року -18 395,00 грн., січень 2010 року -7 552,00 грн., лютий 2010 року -4 434,00 грн., березень 2010 року -14 961,00 грн., квітень 2010 року -12 282,00 грн., травень 2010 року -2 932,00 грн..

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 6515/23-02/30023095 від 31.05.2011 року (т. 1 а.с. 251-267), на підставі якого, 10.06.2011 року ДПІ у Солом'янському районі м. Києва були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 0002032302/0, яким ТОВ «Мокос»було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 112 664,00 грн., у тому числі 90 131,00 грн. -за основним платежем та 22 533,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- податкове повідомлення-рішення № 0002042302/0, яким ТОВ «Мокос»було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 163 808,00 грн., у тому числі 131 046,00 грн. -за основним платежем та 32 762,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (т. 1 а.с. 12-13).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про їх скасування.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Порядок формування валових витрат підприємства з метою визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток визначений в ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.12 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг) або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 ГК України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Зазначені обставини відповідачем не доведені.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

Дослідженням матеріалів даної справи колегією суддів встановлено, що протягом 2009-2010 років між ТОВ «Мокос»та ТОВ «Серафім Стар»було укладено ряд договорів щодо придбання (поставки) товару, на виконання яких свідчать наявні в матеріалах справи акти здачі виконаних робіт, податкові накладні, накладні та платіжні доручення.

Згідно поданою ТОВ «Мокос»до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва податковою звітністю з ПДВ за період з 26.05.2009 року по 31.12.2010 року та за даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, позивачем було задекларовано податковий кредит з контрагентом ТОВ «Серафім Стар»на суму 10 719,00 грн.

Зазначені угоди апелянт вважає недійсними, та на підтвердження своїх доводів посилається на порушену відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»ОСОБА_6, в.о. голови правління ПАТ «Класикбанк»Нехом 'яжа С.О., зав. каси ПАТ «Класикбанк»ОСОБА_7, касирів ОСОБА_8, ОСОБА_9 та інших осіб кримінальну справу № 69-107 за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, під час розслідування якої було встановлено, що в період 2008-2010 років на території України невстановлені слідством особи, з метою прикриття власної незаконної діяльності, придбали та створили ряд суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), службовими особами яких рахувались малозабезпечені та раніш судимі особи, які не мали ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності від імені створених підприємств.

Так, у травні 2009 року було створено та зареєстровано на підставну особу ОСОБА_10 фіктивне підприємство ТОВ «Серафім Стар». Допитаний ОСОБА_10 показав, що він не має ніякого відношення до діяльності ТОВ «Серафім Стар», дане підприємство зареєстрував на своє ім'я за винагороду без мети здійснювати підприємницьку діяльність, документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства не підписував та нікого на це не уповноважував.

Крім цього, згідно з висновком експерта СТКЗР Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області від 03.02.2011 року № 15 підписи на деклараціях ТОВ «Серафім Стар»з податку на додану вартість з додатком № 5 ТОВ «Серафім Стар»виконані різними особами, крім номінального директора ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_10

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладених між ТОВ «Мокос»та ТОВ «Серафім Стар»договорів, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а тому у ТОВ «Мокос»не виникає права на віднесення до валових витрат суми грошових коштів, на підставі актів здачі виконаних робіт, наданих на виконання таких угод та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, на підставі податкових накладних, наданих на виконання таких угод.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними твердженнями апелянта та зазначає, що відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що зміст укладених між ТОВ «Мокос»та ТОВ «Серафім Стар»договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що в межах спірних правовідносин позивач не складав податкових накладних, а отримував такі податкові накладні від контрагента та згідно них і формував податковий кредит за відповідні періоди.

Спірні угоди були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ними виконані належним чином, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.

При цьому, належними доказами, які підтверджують правомірність віднесення позивачем до валових витрат суми грошових коштів та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, є акти здачі виконаних робіт за договорами, що були укладені між позивачем та ТОВ «Серафім Стар»та специфікаціями до договорів, які водночас свідчать про виконання сторонами умов зазначених договорів. Наявність цих документів відповідачем не заперечується.

Висновок експерта СТКЗР Броварського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області від 03.02.2011 року № 15, як доказ відповідача щодо нікчемності спірних правочинів укладених між позивачем та ТОВ «Серафім Стар», висновків суду першої інстанції не спростовує.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що 26.07.2011 року слідчим з ОВС СУ ПМ ДПА України капітаном податкової міліції Горбатюком О.В. було винесено постанову про відмову в порушені кримінальної справи відносно директора ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_10, оскільки в ході досудового слідства не було здобуто доказів того, що ОСОБА_10 умисно, виконуючи свою злочинну роль, направлену на створення фіктивного підприємства, підписав установчі документи ТОВ «Серафім Стар».

Так, директор ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_10 під час досудового слідства показав, що не має ніякого відношення до діяльності підприємства, однак на додатковому допиті ОСОБА_10 змінив покази, та показав, що він дійсно являється засновником та директором підприємства ТОВ «Серафім Стар». При проведені очних ставок між директором ТОВ «Серафім Стар»ОСОБА_10 та директором ТОВ «Мокос»ОСОБА_12, учасники очної ставки підтвердили, що знайомі між собою та разом здійснювали фінансово-господарські взаємовідносини, як директори підприємств, а тому в діях ОСОБА_10 відсутні кваліфікуючи ознаки злочину передбаченого ст. 205 КК України, а тому в порушенні кримінальної справи у відношенні ОСОБА_10, за фактом скоєння фіктивного підприємництва, відмовлено.

На момент розгляду даної справи, відповідачем не було надано суду обвинувального вироку, який би зафіксував вину будь-яких осіб у здійсненні фіктивного підприємництва

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що створення юридичної особи навіть з метою надання послуг іншим особам щодо ухилення від сплати податків само по собі не означає, що всі правочини, укладені такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому у кожному окремому випадку необхідно з'ясовувати наявність чи відсутність мети сторін договору, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до п.п. «б»п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі -Закон № 168/97-ВР), реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається, зокрема, у випадку, якщо ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання).

Апелянтом не було спростовано того, що ТОВ «Серафім Стар»на момент здійснення господарських операцій із позивачем не було визнано банкрутом, було зареєстроване як платник податку на додану вартість, знаходилося в реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та задекларувало податкові зобов'язання в розрізі правовідносин із позивачем для сплати до Державного бюджету

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апелянта про те, що оспорювані господарські зобов'язання ТОВ «Мокос»з ТОВ «Серафім Стар»були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, належними доказами не підтверджуються. Спірні угоди були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ними виконані належним чином, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність віднесення до валових витрат суми грошових коштів та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, відповідачем не надано та в матеріалах справи не міститься. Крім цього, відповідачем, відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 квітня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Ключкович В.Ю.

Повний текст ухвали складено та підписано -18.09.12р.