Ухвала

від 24.04.2012 по справі 2а-2002/09/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 р. Справа № 39926/09

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергобудпроект» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Укренергобудпроект» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова, яким просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20.02.2009 року №0000362302/0/5077, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 27603,00 грн., в тому числі основний платіж 18402,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 9201,00 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2009 позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що факт виконання господарських операцій позивача з ТзОВ «Профліга» підтверджується відповідними документами, а сума податкового кредиту підтверджена належним чином оформленими податковими накладними, які згідно з ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є єдиним документом, який дає право на формування податкового кредиту. Твердження відповідача про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості послуг, отриманих за договорами з ТзОВ «Профліга», який не звітується до податкового органу є безпідставним, оскільки чинним законодавством не передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій щодо контрагентів платника податків. ТзОВ «Профліга» на момент укладення оскаржуваних договорів та складення податкових накладних був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Сама по собі несплата податку продавцем ТзОВ «Профліга» (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідач не довів, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, а покликання відповідача на те, що проти посадових осіб ТзОВ «Профліга» порушено кримінальну справу за ст. ст. 205, 209 Кримінального кодексу України теж не є доказом цього.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає наступне. ТзОВ «Профліга» не декларувало податкових зобов'язань за господарськими операціям з позивачем, останню декларацію з податку на додану вартість подало за лютий 2008 року, а з березня 2008 року податкову звітність до органів податкової служби не подає. Актом ДПІ у Франківському районі м. Львова від 24.03.2009 року анульовано Свідоцтво про реєстрацію ТзОВ «Профліга» платником податку на додану вартість. Проти посадових осіб ТзОВ «Профліга» порушено кримінальну справу за ст. ст. 205, 209 Кримінального кодексу України. Господарські зобов'язання, які виникли між ТзОВ «Профліга» та ТзОВ «Укренергобудпроект» та розрахунки між ними, спрямовані на приховування від оподаткування доходів ТзОВ «Профліга» та надання фінансової вигоди шляхом неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість позивачем. Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом цього Закону право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару. Правочини, укладені між ТзОВ «Укренергобудпроект» та ТзОВ «Профліга» є нікчемними, такими, що не створюють юридичних наслідків, внаслідок чого позивач втрачає право на формування податкового кредиту.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період, за який проводилась перевірка, між ТзОВ «Укренергобудпроект» (Виконавець) та ТзОВ «Українські Радіотелекомунікації» (Замовник) були укладені шість договорів про надання послуг про виконання робочого проекту «Фундаменти під вільно стоячі опори для мобільного зв'язку ЗАТ УМЗ» в різних областях України.

Для виконання зазначених договорів ТзОВ «Укренергобудпроект» (Замовник) уклало з ТзОВ «Профліга» (Виконавець) договори про надання субпідрядних послуг про виконання робочих проектів «Розрахунок несучої здатності антенних опор для мобільного зв'язку ЗАТ УМЗ» та «Фундаменти під вільно стоячі опори для мобільного зв'язку ЗАТ УМЗ».

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договорів, укладених позивачем із ТзОВ «Профліга», виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Враховуючи викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним, судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Висновок суду відносно нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою являється наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Отже, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідачем не доведено, що угоди, укладені позивачем із його контрагентами, є таким, що порушують публічний порядок, або були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених угод.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Дані обставини не тягнуть за собою нікчемність всіх правочинів, які вчинялися підприємством з моменту державної реєстрації та самі по собі не можуть свідчити, що ці правочини укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем (квітень-вересень 2008 року) ТзОВ «Профліга» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване як платник податку на додану вартість (Свідоцтво про реєстрацію ТзОВ «Профліга» платником податку на додану вартість було анульоване ДПІ у Франківському районі м. Львова лише 24.03.2009 року), мало ліцензію на здійснення будівельної діяльності, яка станом на момент укладення спірних договорів була дійсною, отже, ТзОВ «Профліга» мало право здійснювати проектні роботи, архітектурне та будівельне проектування, конструювання несучих конструкцій по класах та умовах будівництва, розроблення спеціальних розділів проектів та інші види робіт.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що як договори, укладені між ТзОВ «Укренергобудпроект» та ТзОВ «Українські Радіотелекомунікації», так і договори, укладені між ТзОВ «Укренергобудпроект» та ТзОВ «Профліга», фактично були виконані, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме платіжними дорученнями, актами приймання наданих послуг (як по договорах субпідряду, так і по договорах про надання послуг), розробленими проектами, копії яких є в матеріалах справи.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Враховуючи наведені вище обставини та оцінюючи зібрані докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, сформований з дотриманням вимог законодавства, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а відповідачем не надано доказів його правомірності.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2009 року у справі № 2а-2002/09/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергобудпроект» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі міста Львова про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Святецький