Ухвала

від 03.04.2012 по справі 2а-7410/11/0170/17

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-7410/11/0170/17

03.04.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Привалової А.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Щепанської О.А.

секретар судового засідання Карпова І.І.

за участю сторін:

не з'явились,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Папуша О.В.) від 09.12.11 у справі № 2а-7410/11/0170/17

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Суднобудівний завод "Залів" (вул.Танкістів, 4, м.Керч, Автономна Республіка Крим, 98310)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м.Сімферополь, АР Крим, 95000)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.12.11 адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Суднобудівний завод "Залів" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 17.05.11 №0000552300, від 17.05.11 №0000532300, від 17.05.11 №0000542300, від 17.05.11 №0000562300.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Суднобудівний завод "Залів" в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору - 3,40 грн.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.12.11 року та прийняти нове рішення по справі, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Правом на участь у судовому засіданні сторони не скористались. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомили. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, є підставою для розгляду справи в порядку письмового провадження. Судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи у відсутність сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.

Розглянувши справу в порядку ст. 195, п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Відкритого акціонерного товариства "Суднобудівний завод "Залів" з питань правових відносин з платником податків ТОВ "Корабел-Сервіс" за період з 01.01.09 по 30.06.10 та ТОВ "Трубокомплект" за період з 01.01.09 по 30.06.10, за результатами якої складений акт від 26.04.11 №163/23-0/14307251.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, п.1.32, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого за період з 01.01.2009 по 30.12.2009 завищені валові витрати на суму 290549грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2009 рік в сумі 290 549 грн. та занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток, що призвело до недоплати податку в окремо взятих податкових періодах: 9 місяців 2009 року в сумі 62 748 грн., за 1 квартал 2010р. в сумі 72 638 грн., за 1 півріччя 2010р. в сумі 72 638 грн.

Також встановлено порушення пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Корабел-Сервіс»та занижено податок на додану вартість за липень 2009 року на суму 36 667 грн.

Крім того, встановлено завищення бюджетного відшкодування, яке підлягало перерахуванню на розрахунковий рахунок підприємства за період, що перевірявся, на загальну суму 2148грн, у тому числі за серпень 2009 року у сумі 917 грн., за жовтень 2009 року у сумі 1 231 грн.

На підстав зазначеного акту перевірки відповідачем 17.05.11 були прийняти податкові повідомлення-рішення:

- № 0000562300 про зменшення суми бюджетного відшкодування на 2 148 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 537 грн.;

- № 0000542300 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 36 667 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 9 166,75 грн.;

- № 0000552300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 290 549 грн.;

- № 0000532300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 72 638 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 18 159,5 грн.

Податковий орган вважає, що зазначені порушення допущені позивачем внаслідок нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Корабел-Сервіс»і ТОВ «Трубокомплект», оскільки угоди були укладені без наміру створення реальних правових наслідків.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняти відповідачем необґрунтовано і є неправомірними, оскільки за встановлених обставин та наданих сторонами доказів позивачем не були допущені встановлені податковим органом порушення за перевірений період формування валових витрат, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що судом вірно встановлені обставини справи і надана ним правильна правова оцінка.

Відповідно п.5.1. Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, з положень пп.5.2.1. п.5.2. включаються до складу валових витрат.

Обмеження щодо неможливості віднесення до валових витрат сум, визначено пунктами 5.3-5.7 статті 5 Закону. Так, зокрема пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, на який посилається відповідач у висновках акту, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

З положень ст.7.4 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Обмеження щодо нарахування податкового кредиту визначено пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, з положень якого, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як вбачається з матеріалів справи, досліджуючи обставини щодо фактичного виконання сторонами господарських операцій з придбання товарів, суд першої інстанції встановив, що факт реального виконання договорів купівлі-продажу товарів та виконання робіт між позивачем та його контрагентами за період, що перевірявся, підтверджується матеріалами справи.

До матеріалів справи позивачем надані завірені копії договорів від 01.12.08р. №01/12/08-001, від 15.01.09р. №01/2009 (а.с.43, 59-60), акти (прийому виконаних робіт) від 06.10.09р. №29, від 19.09.09 №5/1, від 01.12.09р. №34, податкові накладні від 29.09.09р. №28, від 06.10.09р. №29, від 01.12.09р. №46, від 01.07.09р. №44/1, від 07.08.09р. №52/1, (а.с.44, 56, 55), видаткові накладні від 09.06.09р №Дн-0000068, 09.06.09р №Дн-0000069, від 28.07.09р. №Дн-0000036, 28.07.09р. №Дн-0000037 (а.с.28, 29,122), рахунки-фактури від 09.06.09р. №Дн-0000069 (а.с.121) і платіжні документи від 08.10.09р. №5082, №5088, від 18.12.09р. №6549, (а.с.57, 58), про які також вказано в акті перевірки і які пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Фактичне виконання позивачем і його контрагентами договорів підтверджується отриманням позивачем (покупцем) від продавця (контрагента) товарно-матеріальних цінностей і їх оплатою. Оплата отриманого товару підтверджується платіжними документами.

Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить виникнення права платника податку на податковий кредит у залежність від підтвердження факту перевезення товару. Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом під час проведеної перевірки, досліджено первинні документи, що підтверджують командирування повноважних осіб та перевезення вантажу (придбаного товару) автотранспортом позивача (а.с.21-22).

Судова колегія зазначає, що пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних перевірок контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобов'язань зі відповідними господарськими операціями.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем. При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку -покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання податкового органу на нікчемність зазначених вище правочинів відповідно до частини 1 статті 203, статті 215, статті 216 Цивільного кодексу є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З положень статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що зв'язані з його недійсністю - не настають.

Угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаного правочину, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право на формування податкового кредиту виникло у позивача у відповідний податковий період при отриманні податкових накладних, що засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а тому позивачем дотримано вимоги встановлені законодавцем та сформовано податковий кредит за період, що перевірявся, відповідно до вимог встановлених законом, підтвердженням чого також є податкові декларації прийняті відповідачем, а також розшифровки додані до них.

За встановлених обставин також обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що дії відповідача по зменшенню сум від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 290549грн., та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 72638грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18159,5грн., не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в заявлених межах не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та постановив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.12.11 у справі № 2а-7410/11/0170/17 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 квітня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.В.Привалова

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис О.А.Щепанська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.В.Привалова