Рішення

від 20.09.2006 по справі 41/192

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

41/192

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.09.06р.

Справа № 41/192

За позовом  Закритого акціонерного товариства "Лисичанський пивоварний завод",

м. Лисичанськ, Луганська область 

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта Фе", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область 

про стягнення 15648,24 грн.

Суддя       Е.В.Орєшкіна

Представники сторін:

Від позивача: Чупрін М.В., довіреність № 830 від 11.08.06 року

Сухаревська Я.О., довіреність № 957 від 15.09.06 року

Від відповідача: Романенко П.В., довіреність б/н від 12.05.05 року 

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу 12247,81 грн., пені –3400,43 грн., всього –15648,24 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки пива та води № 135 від 24.02.05 року.

Крім того, позивач просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві, яке знаходиться за адресою: 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Черкесова, буд. 32, про що суду подана заява про забезпечення позову № 678 від 29.06.06 року, яка отримана судом 15.08.06 року.

Клопотання позивача судом не задоволено, оскільки підставою до забезпечення позову, відповідно до ст. 66 ГПК України, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим  виконання рішення суду. Заява № 678 від 29.06.06 року, на думку суду, недостатньо обґрунтована, наведені в ній  підстави не свідчать про наявність таких обставин.

Представник позивача позов підтримав, просить суд його задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує, просить суд в позові відмовити, посилаючись на те, що:

- відсутні підстави вважати, що договір поставки пива та води № 135 від 24.02.05 року був підписаний повноважною особою відповідача, що з боку товариства з обмеженою відповідальністю „Санта Фе” мало місце волевиявлення та згода на укладення цього договору, оскільки на момент його укладення директором товариства було обрано Тімоніну О.Д., але, як зазначено в договорі, з боку покупця його підписав Філінський С.С., який не є та ніколи не був директором Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта Фе”, та з матеріалів справи не вбачається, що він діяв на підставі відповідної довіреності;

- відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта Фе” на договорі містить напис „для фінансових документів”, тобто дана печатка має чітко визначене призначення і не могла використовуватися для скріплення підписів на договорі;

- договір № 135 від 24.02.05 року не можна вважати укладеним з огляду на вищенаведені заперечення;

- у наданих позивачем до суду накладних не вказано про їх виписування на виконання договору № 135 від 24.02.05 року, одже відсутні підстави вважати, що постачання продукції відбулося за вказаним договором;

- постачання товару відбулося всупереч передбаченого договору № 135 від 24.02.05 року порядку узгодження його кількості та асортименту –тож є підстави вважати, що ці постачання відбувалися не за договором № 135 від 24.02.05 року, а на підставі усної домовленості сторін;

- позивач не надав суду доказів того, що факт постачання дійсно мав місце;

- відповідач не порушував строків оплати вартості товару, оскільки вони не вказані в договорі № 135 від 24.02.05 року, тому у нього не виникло зобов'язання по його сплаті та строк оплати не почав перебіг;

- договір № 135 від 24.02.05 року не передбачає обов'язку покупця сплатити вартість тари та не встановлює строк щодо її оплати;

- нарахування та стягнення пені за неповернуту тару суперечить законодавству України, а саме змісту поняття пені, визначеному Цивільним кодексом України.

Оригінали документів, оглянуті в судових засіданнях, відповідають копіям, долученим до позовної заяви.

За клопотанням представників сторін строк вирішення спору продовжений до 20.09.06 року.

За згодою представника відповідача  в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем - закритим акціонерним товариством „Лиспи” та відповідачем -  товариством з обмеженою відповідальністю „Санте Фе” укладений договір поставки пива та води № 135 від 24.02.05 року, за умовами якого постачальник (позивач у справі) прийняв на себе зобов'язання передати у власність покупця (відповідача у справі) пиво та воду в строки та на умовах, передбачених договором, та покупець, відповідно, зобов'язання прийняти такий товар та сплатити його в термін, передбачений даним договором та своєчасно повернути зворотну тару.

Заперечення відповідача з приводу того, що договір № 135 від 24.02.05 року не можна вважати укладеним суд не може прийняти до уваги, оскільки, по-перше, частиною 8 ст. 181 Господарського кодексу України, на яку посилається відповідач передбачено, що саме у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним, тоді як наведені відповідачем підстави не є підставами в розумінні вказаної норми визнати неукладеним договір № 135 від 24.02.05 року; по-друге, тією ж статтею визначено, що якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Такими діями, в даному випадку, є часткова оплата відповідачем отриманого товару (до матеріалів справи долучені копії банківських виписок, з яких вбачається, що відповідачем сплата грошових коштів позивачу здійснювалась саме згідно договору № 135 від 24.02.05 року).

На виконання умов договору позивачем була поставлена відповідачу продукція на загальну суму 12320,10 грн. разом із зворотною тарою на загальну суму 2970 грн., що підтверджено товарно-транспортною накладною № Э1-0002843 від 20.05.05 року, з якої вбачається, що підписи осіб на отриманні товару з боку покупця скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта Фе”.

Посилання відповідача на те, що постачання продукції відбувалися не на виконання договору № 135 від 24.02.05 року, а на підставі усної домовленості сторін суд також не приймає, оскільки відповідачем, у відповідності із ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належними доказами (листуванням сторін, фінансовими документами, тощо) не доведено вказане твердження, а також того, що між сторонами, крім договору № 135 від 24.02.05 року існували інші взаємовідносини, укладалися інші правочини, в тому числі усні.

Відповідно до п. 6.2., п. 6.3. договору, розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом попередньої 100 % оплати її вартості, яка має бути зарахована на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше дня поставки такої партії на підставі рахунку-фактури постачальника. За рішенням постачальника поставка партії товару може бути здійснена й до моменту надходження передплати від покупця. В цьому випадку умови оплати та гранична дата оплати вартості товару зазначаються у відповідному рахунку-фактурі постачальника.

В позовній заяві позивачем визначений гранічний строк оплати отриманої продукції у відповідача –13 червня 2005 року, оскільки, як вказано в позові, продавець відстрочив здійснення платежу розпорядженням № 54 від 11.04.05 року, копія якого долучена до матеріалів справи. Однак, як вказано в договорі, передоплата або оплата пива та води повинна здійснюватися на підставі рахунку-фактури постачальника, тобто сторонами договором узгоджений порядок оплати поставленої продукції та умовою виконання відповідачем зобов'язання передоплати або оплати вартості товару є виставлення позивачем відповідачу  такого рахунку.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

На вимогу суду доказів надіслання або надання відповідачу рахунку-фактури на оплату поставленого товару за накладною № Э1-0002843 від 20.05.05 року позивачем не подано, в матеріалах справи вони відсутні.

Згідно приписів ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, дія яких поширюється на спірні взаємовідносини, зобов'язання мають виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та закону. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України).

Одже, до виставлення рахунку-фактури позивачем на оплату товару, відповідач не був зобов'язаний здійснювати ані передоплату, ані оплату поставленої позивачем продукції, оскільки за умовами укладеного між сторонами договору відповідач, в даному випадку, тобто після постачання продукції, мав оплатити товар у строк, вказаний позивачем в рахунку-фактурі.

Подане позивачем розпорядження № 54 від 11.04.05 року суд не може прийняти в якості належного доказу узгодження сторонами строку оплати відповідачем отриманого товару, оскільки, по-перше, в договорі № 135 від 24.02.05 року сторонами чітко визначений порядок розрахунків за товар шляхом виставлення постачальником рахунку-фактури покупцю з призначенням в ньому гранічної дати оплати, по-друге, позивачем не подано доказів надіслання або надання відповідачу вказаного розпорядження, по-третє, в самому розпорядженні йдеться про продаж товару в березні 2005 року, тоді як постачання за накладною  №   Э-0002843 здійснено 20 травня 2005 року.

Таким чином, оскільки сторонами строк оплати товару в договорі визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, а саме виставленням позивачем рахунок-фактури на оплату продукції з призначенням гранічної дати оплати її вартості та позивачем не доведено виставлення такого рахунку-фактури відповідачу, у відповідності із ст. 162 Цивільного кодексу України, відповідач в даному випадку не може вважатись таким, що прострочив виконання свого зобов'язання, внаслідок чого право позивача не може вважатись порушеним і, відповідно, у позивача на момент розгляду справи не виникає права вимагати оплати поставленої за накладною № Э1-0002843 від 20.05.05 року продукції.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства мають право звертатись за захистом свого порушеного або оспорюваного права.

Виходячи з вищенаведеного, позивач права на таке звернення на момент вирішення спору в частині стягнення боргу за несплачений відповідачем товар ще не набув, тобто звернувся до суду передчасно, правові підстави для задоволення вимог позивача в цій частині відсутні.

Щодо вимоги позивача про стягнення вартості зворотної тари слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання, згідно, приписів ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Договір № 135 від 24.02.05 року не передбачає обов'язку покупця сплатити вартість тари та не встановлює строк щодо її оплати. Позивач за умовами договору може звернутися до суду з вимогою про повернення зворотної тари (розділ 7 договору), тоді як з такою вимогою позивач до суду не звернувся. Таким чином, відповідач не допускав прострочень в оплаті вартості тари, тож стягнення з нього коштів за неї у судовому порядку безпідставні.

Пунктом 7.5. договору передбачено, що якщо покупець користується тарою постачальника, то він зобов'язаний повернути 100 % ящиків, пляшок, КЕГ, вуглекислотних балонів протягом 15-ти днів з дня отримання товару. Ящики, пляшки, КЕГи, вуглекислотні балони повертаються за цінами, які діяли на день відвантаження товару.

На вимогу суду доказів повернення зворотної тари відповідачем в кількості, вказаній в позові позивачем, сторонами не подано. Таким чином, відповідач вважається таким, що прострочив свої зобов'язання за договором № 135 від 24.02.05 року по поверненню тари позивачу за поставлену по накладній № Э1-0002843 від 20.05.05 року         продукції в кількості 3514 одиниць на суму 702,80 грн.

Пунктом 8.1. договору сторонами узгоджено, що у випадку порушення покупцем терміну повернення тари постачальника, яка використовується при поставці товару, покупець зобов'язаний  сплатити пеню у розмірі 0,5 % заставної вартості не повернутої в строк тари за кожен день прострочення, але не більше 300 % її заставної вартості з урахуванням раніше сплачених сум штрафних санкцій. Нарахована позивачем пеня, згідно його уточненого розрахунку, який відповідає умовам договору та нормам діючого законодавства, складає 659,54 грн.,

Вимогу позивача щодо стягнення з відповідача пені суд вважає обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Суд не приймає заперечення відповідача з приводу того, що нарахування та стягнення пені за неповернуту тару суперечить змісту поняття пені, визначеному Цивільним кодексом України, тобто законодавству України, з огляду на таке.

Згідно п. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Цивільний кодексу України містить принципово новий підхід до визначення засобів забезпечення виконання зобов'язання, який полягає в тому, що як  законом, так і договором можуть бути передбачені інші, крім встановлених ст. 546 Цивільного кодексу України види забезпечення виконання зобов'язання (п. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України), тому суд вважає, що узгоджена сторонами пунктом 8.1. договору № 135 від 24.02.05 року пеня за несвоєчасне повернення тари покупцем постачальнику не суперечить законодавству України та позивачем правомірно застосовані правові наслідки порушення відповідачем зобов'язання, у вигляді сплати неустойки, встановлені договором.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл господарських витрат суд виходив з того, що спір в частині позовних вимог про стягнення пені виник внаслідок неправильних дій відповідача, тому сплачені позивачем встановлений законодавством мінімальний розмір державного мита та фіксований розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у випадку звернення позивача лише з тією вимогою за результатом розгляду справи мав бути йому повернутий відповідачем.

Керуючись ст. ст. 1, 33, 34, 44, 49, 82 –85, 116, 117  Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта Фе” – 50079, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Івана Сірка,44, код ЄДРПОУ 24614296, р/р 260030159461 „Укрсіббанк”  в м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, МФО 000305589 на користь Закритого акціонерного товариства „Лисичанський пивоварний завод” –Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Генерала Потапенка, б. 500, код ЄДРПОУ 00382987, р/р 2600030440116 в ПІБ м. Лисичанська, МФО 304416 пеню –639,54 грн. (шістсот тридцять дев'ять грн. 54 коп.), витрати по сплаті держмита –102 грн. (грн.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –118 грн.(сто вісімнадцять грн.),

про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

          СУДДЯ                                                                 Е.В. ОРЄШКІНА

Рішення підписано   26.09.06 року