Ухвала

від 05.04.2012 по справі 2а-11971/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11971/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"05" квітня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Кузьменка В.В.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2011 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Сальве" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002422310 від 25.03.2011року, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2011 р. позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0002422310 від 25.03.2011року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким слід відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували викладені в акті перевірки від 12.03.2011 року висновки відповідача по результатам документальної перевірки ТОВ «ТД «Сальве»щодо дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Мітра»за серпень 2010 року.

Так, актом перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 131214, 98 грн.

Також відповідач зазначає про порушення кримінальної справи відносно ПП «Мітра». Крім того, посилаючись на положення ст. 215, ст. 203 ЦК України вважає, що наведені правочини є нікчемними в силу ст. 216 ЦК України.

Що стосується взаємовідносин між позивачем та ПП «Мітра», то колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, зазначає на ступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 серпня 2010 року позивач на підставі рахунків-фактур придбав у ПП «Мітра»товари.

На адресу ТОВ «ТД «Сальве»були виписані податкові накладні на загальну суму 787290 грн. Дана сума оплачена позивачем в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками.

На час здійснення господарських операцій між ТОВ «ТД «Сальве»і ПП «Мітра»у серпні 2010 року, як позивач, та і ПП були зареєстровані як платники податку, зокрема, і податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, що і було зроблено позивачем.

У відповідності до абз.1 пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Що ж стосується твердження апелянта про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТС-Фактор»в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України та про те, що при укладанні правочину ТОВ «ТС-Фактор» не мало на меті його виконання відповідно до передбачених договором умов, а надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування для них валових витрат та податкового кредиту по операціях, які реально не здійснювались, а були оформлені лише документально, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Так, позивачем документально підтверджено факт отримання товарів (робіт, послуг), а також здійснені розрахунки за відповідними угодами.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди -нікчемними правочинами.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку відносно осіб, причетних до діяльності позивача або ПП «Мітра»не надано.

Таким чином, на момент проведення перевірки позивач мав всі податкові накладні в підтвердження сум податкового кредиту, при включенні до податкового кредиту спірних сум ПДВ, сплачених при придбанні товарно-матеріальних цінностей безпосередньо від постачальника -суб'єкта підприємницької діяльності ПП «Мірта», та при подачі податкової звітності позивач діяв в межах вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи відповідача та не довів правомірності свого рішення.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2011 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Кузьменко В. В.

Повний текст ухвали виготовлено 10.04.2012.