Постанова

від 29.02.2012 по справі 2а-399/12/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2012 р. Справа № 2a-399/12/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

секретаря судового засідання Монастирецького В.В.,

за участю представників сторін:

позивача -Кирничука В.В., Плекана Ю.В.,

відповідача -Тропця В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом приватного сільськогосподарського виробничо-торгового підприємства фірма «Квілт»

до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.01.2012 року за №0000072310,-

ВСТАНОВИВ:

06.02.2012 року приватне сільськогосподарське виробничо-торгового підприємство фірма «Квілт»(надалі -позивач) звернулося з адміністративним позовом до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (надалі -відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.01.2012 року за №0000072310.

Ухвалою суду від 07.02.2012 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено її до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі акту перевірки від 16.01.2012 року за №140/231/25073081, всупереч фактичних обставин справи, вимог Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України відповідачем протиправно винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 24.01.2012 року за №0000072310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 58125,00 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених у позовній заяві та, кожен окремо, пояснили суду наступне.

У період з 04.01.2012. року по 11.01.2012 року Коломийською ОДПІ була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка приватного сільськогосподарського виробничо-торгового підприємства фірма «Квілт»(наділ -ПСВТП «Квілт») з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Укртехнологія-Ко», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року. За результатами перевірки складений акт від 16.01.2012 року за №140/231/25073081, на підставі якого винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 24.01.2012 року за №0000072310, котрим позивачу визначені зобов'язання зі сплати податку на додану вартість, а саме збільшено суму грошового зобов'язання на 58125,00 грн. Вказаний висновок суперечить фактичним обставинам справи, вимогам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України. Так, зокрема, ПСВТП «Квілт»правомірно уклало договір купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей з ТОВ «Укртехнологія-Ко». Господарська операція щодо придбання товарів у вказаного контрагента документально підтверджуються договорами, рахунками, накладними, податковими накладними, іншими письмовими доказами. На момент придбання товарів, вказане товариство було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, що підтверджується відповідними довідками. Крім того, усі придбані товари в подальшому були використані у господарській діяльності ПСВТП «Квілт». Позивач має необхідні виробничі потужності, приміщення, робочу силу тощо для здійснення власної господарської діяльності. Тому, висновки відповідача про нікчемність угод з ТОВ «Укртехнологія-Ко», укладених з метою придбання матеріалів та устаткування для обладнання промислової морозильної камери є безпідставними. Крім того, вони не відповідають нормам Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим, просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні. Просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

Судом установлено, що приватне сільськогосподарське виробничо-торгове підприємство фірма «Квілт»зареєстроване 05.02.1998 року Коломийською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, ідентифікаційний код суб'єкта господарювання в ЄДРПОУ -25073081, що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за №366206 від 19.01.2011 року та свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 за №369394. Позивач є платником податків згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 23.02.1998 року за №12590699 (а.с. 29, 30, 31).

У період з 04.01.2012. року по 11.01.2012 року Коломийською ОДПІ проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ПСВТП «Квілт»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Укртехнологія-Ко», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року. За результатами перевірки складений акт від 16.01.2012 року за №140/231/25073081 (а.с. 11-27).

Перевіркою ПСВТП «Квілт»відповідачем установлені наступні порушення вимог Цивільно кодексу України та податкового законодавства: частини 1 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статтями в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійсненних ПСВТП «Квілт»з ТОВ «Укртехнологія-Ко», документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин у період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року на загальну суму 279000,00 грн.; підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, в результаті чого позивачем занижена сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 46500,00 грн., в тому числі за січень 2010 року в сумі 13500,00 грн. та за лютий 2010 року в сумі 33000,00 грн. (а.с. 27).

На підставі акта перевірки Коломийською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 24.01.2012 року за №0000072310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 58125,00 грн. (а.с. 28).

Разом з тим, у судовому засіданні встановлено, що вказані вище висновки Коломийської ОДПІ, викладені в акті позапланової невиїзної документальної перевірки ПСВТП «Квілт»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Укртехнологія-Ко», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 року по 31.03.2010 року не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

ПСВТП «Квілт»у ході здійснення господарської діяльності відповідно до усної угоди придбало в ТОВ «Укртехнологія-Ко»матеріали та устаткування для обладнання промислових морозильних камер. Товарно-матеріальні цінності, а саме: сандвіч-панелі, монтажні кріплення, монтажна арматура та випарник для морозильних камер отримані на підставі видаткових накладних від 26.01.2010 року за №УТ-0000002 та від 22.02.2010 року за №0000004 (а.с. 33, 35).

На вказані товари продавцем виписані податкові накладні за №№1, 3 (а.с. 34,36).

Відповідно до банківських виписок по особовому рахунку позивача та платіжних доручень грошові кошти за придбані товарно-матеріальні цінності позивач перерахував на ТОВ «Укртехнологія-Ко»по безготівковому розрахунку (а.с. 39-49).

Придбане обладнання було змонтоване позивачем та використовується в ході його господарської діяльності, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні актами на введення в експлуатацію основного засобу та актами на списання товарно-матеріальних цінностей (а.с. 37, 38).

Окрім вказаного, факт придбання обладнання для морозильних камер підтверджується звітом суб'єкта малого підприємництва за 2010 рік, матеріальними звітами за січень і лютий 2010 року та фотографіями морозильних камер, оглянутими в судовому засіданні (а.с. 32, 71, 73, 60-63).

Судом установлено, що вказана угода з придбання обладнання для морозильних камер в ТОВ «Укртехнологія-Ко» не суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вона не порушує публічний порядок, оскільки не спрямована на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Придбання товарно-матеріальних цінностей позивачем у ході його господарської діяльності було направлено на настання реальних юридичних наслідків -для використання їх у подальшій власній підприємницькій діяльності, а саме: для обладнання морозильних камер, що введені в експлуатацію згідно актів введення в експлуатацію основних засобів від 31.08.2010 року (а.с. 37,38).

Також, Коломийська ОДПІ під час проведення перевірки не зверталася до суду з позовами про визнання недійсним правочину, укладеного ПСВТП «Квілт»з контрагентом -ТОВ «Укртехнологія-Ко».

Крім того, представник відповідача пояснив суду, що станом на момент розгляду справи судом такі позови податковим органом не ініціювалися і відповідні рішення судів з цього приводу відсутні.

Згідно довідки від 16.04.2008 року за №89/10/290 та витягу з реєстру товариство з обмеженою відповідальністю «Укртехнологія-Ко»взяте на облік в органах державної податкової служби за №47 та на момент придбання позивачем у нього товарно-матеріальних цінностей було зареєстроване належним чином як юридична особа і перебувало на обліку як платник податків. Крім іншого, вказаний факт підтверджується атом перевірки товариства податковим органом від 04.03.2011 року за №177/231/35766471 (а.с. 69-70, 75-104).

З цих підстав суд не бере до уваги твердження відповідача щодо неможливості здійснення зазначеним вище контрагентом позивача поставок продукції, виконання робіт чи надання йому послуг, так як вказані посилання не підтверджені доказами, тому є безпідставними. Крім того, позивач не може нести відповідальності за порушення вимог закону, можливо допущені його контрагентом в ході їх власної господарської діяльності.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача щодо неможливості здійснення позивачем власної господарської діяльності, оскільки, такі посилання ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджені належними доказами, суперечать фактичним обставинам справи, що встановлені в судовому засіданні, та є безпідставними.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 2181-III (надалі -Закон № 2181) встановлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України (надалі -Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181 контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Правовідносини щодо сплати податку на додану вартість, які виникли у позивача протягом періоду, що перевірявся податковим органом, були регламентовані нормами Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі -Закону № 168), із змінами та доповненнями.

Статтею 7 Закону №168/97-ВР встановлювався порядок обчислення і сплати податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 7.1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за

договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 7.2.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову

накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану

вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно пункту 7.2.3 податкова накладна складається у момент виникнення

податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій,що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України,та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

7.3. Дата виникнення податкових зобов'язань

Згідно підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчу є факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування відповідно до статті 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено, що платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 статті 10 вказаного Закону відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України.

Згідно частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2 статті 215 ЦК України).

Згідно до частини 3 цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи вказані господарські договори, позивач діяв з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу при укладанні позивачем угод у ході його підприємницької діяльності, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам, юридичні особи діють через органи управління і, як наслідок, через фізичних осіб, котрі входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності Коломийською ОДПІ до суду також не надано.

Окрім того, суд зазначає, що товари, які стали предметом купівлі-продажу позивачем у ТОВ «Укртехнологія-Ко»за угодою, відносної якої податковим органом зроблено висновок щодо їх нікчемності, не виключені з цивільного обігу, немає й інших законодавчих обмежень стосовно їх купівлі-продажу.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для застосування визначених в статті 215 та 216 ЦК України правових наслідків, пов'язаних із стягненням виконаного.

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що угода з придбання товарів укладалася позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України її слід вважати нікчемною.

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб про захист яких вони просять.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази, на підставі норм, встановлених податковим законодавством та Цивільним кодексом України, що діяли на момент спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області від 16.01.2012 року за №140/231/25073081 не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать вимогам податкового та іншого законодавства, Цивільного кодексу України, а податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 24.01.2012 року за №0000072310, яким позивачу визначено зобов'язання по податку на додану вартість, а саме збільшено суму грошового зобов'язання в сумі 58125,00 грн. слід визнати протиправним та скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов ПСВТП «Квілт»до Коломийської ОДПІ Івано-Франківської області підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, тому на користь ПСВТП «Квілт»слід стягнути з Державного бюджету України понесені ним судові витрати в сумі 32,19 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області від 24.01.2012 року за №0000072310.

Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного сільськогосподарського виробничо-торгового підприємства фірма «Квілт» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 25073081, вулиця Дружби, буд. 20, село Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області, 78218) судові витрати в сумі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Бобров Ю.О.

Постанова складена в повному обсязі 05.03.2012 року.