Постанова

від 12.04.2012 по справі 2а-17943/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2012 року № 2а-17943/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов.09.12.2011р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 03.01.2012р. № 2/9/10 -009);

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укар Лізинг»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.04.2012 року в 11 год. 48 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Укар Лізинг»(надалі по тексту також -Позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (надалі по тексту -Відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що оскаржуване рішення суперечить нормам чинного податкового законодавства України та не відображає дійсних обставин справи, завдає шкоди охоронюваним правам та інтересам Позивача, а відтак підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його безпідставності та необґрунтованості.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов задоволенню підлягає, з огляду про наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що 07 липня 2011 року Відповідачем на підставі Акта № 106/1-22-10-34181828 від 22.06.2011р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «УКАР Лізинг», код ЄДРПОУ 34181828 з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Експедиційна компанія «Транссервіс», код ЄДРПОУ 36925382 за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000232201 від 11.07.2011р. про порушення ТОВ «Укар Лізинг»п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997, у зв'язку з чим позивачу визначено суму податкового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 524 213 (п'ятсот двадцять чотири тисячі двісті тринадцять) гривень 03 коп., у т.ч. 419 370, 43 (чотириста дев'ятнадцять тисяч триста сімдесят) гривень 43 коп. - сума донарахованого податку за результатами перевірки та 104 842, 60 (сто чотири тисячі вісімсот сорок дві ) гривень 60 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження податкового повідомлення рішення, зокрема подав до ДПА у м. Києві скаргу № 22/11 від 21.06.2011. Рішенням ДПА у м. Києві про результати розгляду первинної скарги податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 11.07.2011р. було залишено без змін, а скаргу Позивача без задоволення.

Дослідивши усі фатичні обставини справи, докази,наявні у матеріалах справи, суд встановив, що оскаржуване податкове повідомлення рішення є протиправним, з огляду про наступне.

Між Позивачем та ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»було укладено Договір №01/07-10 про надання послуг від 01.07.2010 року з додатками № 1, №2, №3.

Відповідно до цього Договору Замовник (в дані справі Позивач) доручає, а Виконавець (ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс») бере на себе зобов'язання: - цілодобово (24 години на добу та 365 календарних днів на рік) надавати Послуги Асистансу Клієнтам Замовника на території України згідно Додатку № 1, в порядку і на умовах, передбачених Договором; надавати послуги із здійснення контролю та моніторингу транспортних засобів Замовника, зазначених в Додатку № 2 до даного Договору, за допомогою системи PrivatEye (Прайват ай): контроль місцезнаходження автомобілів, отримання звітів за минулі періоди, отримання інформації з датчиків: показники температури, вологості, обертів двигуна, відкриття дверей, наявності пасажирів, витрати пального, в'їзду/ виїзду за межі контрольної зони; - надавати послуги із супроводження проходження транспортними засобами Замовника, зазначених в Додатку № 3 до даного Договору, процедури чергового державного технічного огляду колісних Транспортних засобів (надалі - ТЗ), які включають в себе: транспортування ТЗ з місця його фактичного знаходження до місця проведення державного технічного огляду за місцем його постійної або тимчасової реєстрації; залучення водіїв, що на законних підставах мають право керувати ТЗ, для транспортування ТЗ до місця проведення державного технічного огляду; інші послуги, необхідні для виконання умов даного Договору.

Матеріалами справи підтверджено, що в грудні 2010 року ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»були надані асистанські послуги, що підтверджується актом надання послуг № 497 на загальну суму 842 400 (вісімсот сорок дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. враховуючи ПДВ.

А також були надані послуги з доставки ТЗ з регіонів України за 4 квартал 2010, що підтверджується актом надання послуг № 529 від 31.12.2010 року на загальну суму 1 673 822 (один мільйон шістсот сімдесят три тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 60 коп. враховуючи ПДВ.

До складу податкового кредиту у грудні 2010 згідно податкових накладних № 529 від 31.12.2010 року та № 497 від 31.12.2010 року включено 419 370 (чотириста дев'ятнадцять тисяч триста сімдесят) грн. 43 коп.

Виходячи із системного аналізу норм чинного податкового законодавства, суд прийшов до висновку про те, що Позивач мав право на податковий кредит у грудні 2010 року.

Так, відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишаться у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5. п 7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Проте сума ПДВ у розмірі 419 370 (чотириста дев'ятнадцять тисяч триста сімдесят) грн. 43 коп. є належним чином підтвердженою податковими накладними № 529 від 31.12.2010 року та М 497 від 31.12.2010 року. Відповідно, підстав для не включення зазначеної суми ПДВ у податковий кредит Позивач не мав.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Таким чином, Позивач мав правову та законну підставу на внесення суми ПДВ у розмірі 419 370 (чотириста дев'ятнадцять тисяч триста сімдесят) грн. 43 коп. до податкового кредиту у грудні 2010 р.

У грудні 2010 року до складу валових витрат згідно актів № 497 від 31.12.2010 року

та № 529 від 31.12.10 року на підставі ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»

від 28.12.1994 року № 334/94-ВР було включено суму у розмірі 1 096 374 (один мільйон

дев'яносто шість тисяч триста сімдесят чотири) грн. 99 коп.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі. Як вбачається із матеріалів справи, усі необхідні документи, зокрема, копії договору № 01/07-10 від 01.07.10 року, додатків до договору № 01/07-10 від 01.07.10 року про надання послуг № 1, 2, 3; актів виконаних робіт № 529 та № 497 від 31.12.10 року; податкових накладних № 529 та № 497 від 31.12.10 року, а також копії платіжних доручень за грудень 2010 року були надані перевіряю чому під час перевірки.

Окрім того, суд вважає за доцільне з акцентувати особливу увагу на тому, що в розділі 3 Акту перевірки зазначено, що для проведення перевірки своєчасності відображення в обліку та звітності операцій ТОВ «Укар Лізинг»було надано відповідні документи, в тому числі Акт про результати документарної невиїзної перевірки ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 від 07.04.2011 № 360/23-9/36925382, складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва (надалі - Акт № 360/23-9/36925382).

Проте, в ході розгляду справи встановлено, що дані твердження не відповідають дійсності, оскільки зазначений Акт № 360/23-9/36925382 не надавався Позивачем », його не має в наявності в нашого підприємства та і не могло бути, враховуючи той факт, що кожне підприємство самостійно веде фінансову та господарську діяльність. Позивач не є контролюючим органом ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»та не має повноважень перевіряти діяльність інших суб'єктів господарювання, відповідно і складати будь-які акти за результатами перевірок.

Крім того, Акт № 360/23-9/36925382 не має жодного відношення до діяльності Позивача, оскільки він складений за результатами перевірки іншого платника податків, а саме - ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс».

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435-IV (надалі - ЦКУ) юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Таким чином, на підставі вищезазначених правових норм, вважаємо, що відповідальність Позивача не може ґрунтуватися на правопорушеннях, вчинених іншою юридичною особою (ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»), а Акт № 360/23-9/36925382, який встановлює правопорушення ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», не може враховуватися при проведенні перевірки діяльності Позивача.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що твердження Відповідача, які відображені в Акті перевірки щодо функціональної діяльності його контрагентів, ніяким чином не доводять відсутність у ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків та фіктивний характер угод.

Крім того, диспозицією ст. 234 ЦК України в імперативній формі встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, і тільки у цьому разі фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому в Акті перевірки немає жодного посилання на наявність будь-якого судового рішення, яке б підтверджувало б такий факт.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Таким чином, Відповідач кваліфікував правочин між Позивачем та ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»як фіктивний відповідно до ст. 234 ЦК України, тому як відповідно до вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ та диспозиції ст. 234 ЦК, проте не навів жодного доказу наявності умислу всіх сторін правочину, який би підтверджувався вироком суду по кримінальній справі.

Крім того, законодавство України не надає Відповідачу права юридичної оцінки договорів, у т.ч. і права робити висновок стосовно їхньої відповідності (відповідності їхньої форми) чинному законодавству і можливої недійсності (нікчемності). Виходячи із вищевикладеного, при складанні акту перевірки контролюючим органом порушено пп. 2.3.4. п. 2.З. Порядку №327 від 10 серпня 2005 року , яким забороняється відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджуючих доказів.

Відповідно до пп. 2.3.2. п. 2.З. Порядку, який чітко встановлює, що будь-яке виявлене під час перевірки порушення має обґрунтовуватись вказівкою на первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують факти порушення. Слід зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. №88, не відображення контрагентом будь-яких операцій в своєму бухгалтерському чи податковому обліку не є підставою для сторнування таких записів суб'єкта підприємництва. Тому обґрунтування факту заниження податкового кредиту шляхом вказівки на фіктивність всіх правочинів між Позивачем та ТОВ ««Експедиційна компанія «Транссервіс»- є незаконним через невідповідність пп. 2.3.2. п. 2.З. Порядку.

Окрім того ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпція правомірності правочину - «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним». Також до акту перевірки не надане жодне рішення суду про визнання первинних документів або свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»або Позивачем недійсними, як того вимагає закон. Податковим органом порушено презумпцію закону (правочину). Не надано будь-яких доказів фіктивності правочину без наміру створення правових наслідків, припущення податкового органу не підтверджено жодними компетентними документами.

Фіктивність правочину може бути встановлена тільки рішенням суду, а не Відповідачем який самостійно, з перевищенням наданих йому повноважень, встановлює цей факт та перекладає відповідальність на Позивача та його посадових осіб з суб'єктивною метою нарощування показників по донарахування податків.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятого рішення.

Керуючись ст.ст. 11,71,72, 94, 98, 158, 161-163, 253 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Позов задовольнити.

2.Визнати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укар Лізинг»п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997, у зв'язку з чим позивачу визначено суму податкового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 524 213 (п'ятсот двадцять чотири тисячі двісті тринадцять) гривень 03 коп., винесене державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва від 11 липня 2011 року - нечинним.

3. Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 29 грн. 55 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укар Лізинг»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур