Ухвала

від 13.11.2012 по справі 2а-17943/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-17943/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" листопада 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укар Лізинг»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2011 року ТОВ «Укар Лізинг»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000232201 про порушення ТОВ «Укар Лізинг»п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, у зв'язку з чим позивачу визначено суму податкового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 524 213,03 грн. від 11.07.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2012 року позов задоволено. Визнано податкове повідомлення-рішення №0000232201 про порушення ТОВ «Укар Лізинг»п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, у зв'язку з чим позивачу визначено суму податкового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 524 213,03 грн. від 11.07.2011 року.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити Позивачу у задоволенні позову. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що Позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження реальності податкових операцій.

У судовому засіданні представник Апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав.

Представник Позивача просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції -без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Укар Лізинг», з питань взаємовідносин з ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року. За результатами перевірки Відповідачем складено акт № 106/1-22-10-34181828 від 22.06.2011 року. На підставі зазначеного акту перевірки Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000232201 від 11.07.2011року. Перевіркою встановлено допущені Позивачем порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 , у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, у сумі 524 213, 03 грн. у тому числі 419 370,43 - сума донарахованого податку за результатами перевірки та 104 842,60 - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач подав до ДПА у м. Києві скаргу № 22/11 від 21.06.2011 року, проте рішенням ДПА у м. Києві податкове повідомлення-рішення №0000232201 від 11.07.2011року було залишено без змін, а скаргу Позивача без задоволення.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що Позивач мав право на податковий кредит у грудні 2010 року.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що мж Позивачем та ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»було укладено Договір №01/07-10 про надання послуг від 01.07.2010 року з додатками № 1, № 2, № 3.

Відповідно до цього Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання: - цілодобово (24 години на добу та 365 календарних днів на рік) надавати Послуги Асистансу Клієнтам Замовника на території України згідно Додатку № 1, в порядку і на умовах, передбачених Договором; надавати послуги із здійснення контролю та моніторингу транспортних засобів Замовника, зазначених в Додатку № 2 до даного Договору, за допомогою системи PrivatEye (Прайват ай).

В грудні 2010 року ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»були надані асистанські послуги, що підтверджується актом надання послуг № 497 на загальну суму 842 400,00 грн. враховуючи ПДВ. Також, були надані послуги з доставки ТЗ з регіонів України за 4 квартал 2010 року, що підтверджується актом надання послуг № 529 від 31.12.2010 року на загальну суму 1 673 822,60 грн. враховуючи ПДВ.

До складу податкового кредиту у грудні 2010 року включено 419 370, 43 грн. Зазначене підтверджується податковими накладними № 529 від 31.12.2010 року та № 497 від 31.12.2010 року

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишаться у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до пп. 7.4.5. п 7.4. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Проте, сума ПДВ у розмірі 419 370, 43 грн. є належним чином підтвердженою податковими накладними № 529 від 31.12.2010 року та М 497 від 31.12.2010 року.

Отже, проаналізувавши наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстав для не включення зазначеної суми ПДВ у податковий кредит Позивач не мав.

Відповідно до п. 7.5. ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зроблено висновок, що Позивач мав правову та законну підставу на внесення суми ПДВ у розмірі 419 370, 43грн. до податкового кредиту у грудні 2010 року

При цьому у грудні 2010 року до складу валових витрат Позивача, згідно актів № 497 від 31.12.2010 року та № 529 від 31.12.10 року та на підставі ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, було включено суму у розмірі 1 096 374,99 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі, на підтвердження чого Позивачем було надано перевіряючому, усі необхідні документи, зокрема, копії договору № 01/07-10 від 01.07.10 року, додатків до договору № 01/07-10 від 01.07.10 року про надання послуг № 1, 2, 3; актів виконаних робіт № 529 та № 497 від 31.12.10 року; податкових накладних № 529 та № 497 від 31.12.10 року, а також копії платіжних доручень за грудень 2010 року.

Також, судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідальність Позивача не може ґрунтуватися на правопорушеннях, вчинених іншою юридичною особою - ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс».

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Згідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

За таких обставин Акт № 360/23-9/36925382, який встановлює правопорушення ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс», не може враховуватися при проведенні перевірки діяльності Позивача.

Крім того, диспозицією ст. 234 ЦК України в імперативній формі встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, і тільки у цьому разі фіктивний правочин визнається судом недійсним. При цьому в Акті перевірки немає жодного посилання на наявність будь-якого судового рішення, яке б підтверджувало б такий факт.

Разом з тим, Відповідач кваліфікуючи правочин між Позивачем та ТОВ «Експедиційна компанія «Транссервіс»як фіктивний не навів належних доказів наявності умислу всіх сторін правочину.

Також, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що законодавство України не надає Відповідачу права юридичної оцінки договорів, у т.ч. і права робити висновок стосовно їхньої відповідності (відповідності їхньої форми) чинному законодавству і можливої недійсності (нікчемності). Тобто, при складанні акту перевірки контролюючим органом порушено пп. 2.3.4. п. 2.З. Порядку №327 від 10 серпня 2005 року, яким забороняється відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджуючих доказів.

Відповідно до пп. 2.3.2. п. 2.З. Порядку, який чітко встановлює, що будь-яке виявлене під час перевірки порушення має обґрунтовуватись вказівкою на первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші докази, що достовірно підтверджують факти порушення. Слід зазначити, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року №88, не відображення контрагентом будь-яких операцій в своєму бухгалтерському чи податковому обліку не є підставою для таких записів суб'єкта підприємництва.

Отже, колегія суддів проаналізувавши наведене, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, обґрунтування факту заниження податкового кредиту шляхом вказівки на фіктивність всіх правочинів між Позивачем та ТОВ ««Експедиційна компанія «Транссервіс»- є незаконним через невідповідність пп. 2.3.2. п. 2.З. Порядку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу -залишити без задоволення, а постанову суду -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укар Лізинг»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.